Коррін відсахнулася від нього: її налякали байдужі очі, наповнені порожнечею.
— Не турбуйтеся про мене, — сказала поспішно жінка. — Зі мною все добре.
— Справді? — він схопив її за лікоть. — Але ж ви така самотня...
2
Лоїс Маршал саме закінчила диктувати телеграми, коли до офісу увірвався Ед Ліон. Він припідняв капелюх.
— Містер Інгліш тут?
— Так, чекає на вас, — відповіла секретарка. — Але посидьте хвилинку, бо містер Крейл ще не прийшов.
Ліон вмостився у зручному кріслі й дістав пачку «Кемел».
Він глянув на Лоїс, яка продовжувала працювати ще кілька хвилин, а потім сказав:
— Не боїшся заробити виразку? Ти працюєш так, ніби її припрошуєш.
Лоїс легковажно засміялася.
— Одначе ще жодна не прийшла, — дівчина поправила зачіску. — Робота мене любить.
— Так-так, я це вже чув від інших людей. До речі, не знаєш, куди вони поділися? — песимістично сказав Ліон. — Я й сам важко працюю. Колись це зажене мене у ящик. Глянь на годинник. Хто, крім містера Інгліша, починає працювати о восьмій?
Двері відчинились, й увійшов Крейл. Його щойно поголене задумливе обличчя виблискувало на сонці. Він кивнув Лоїс та помахав пухкою рукою Еду.
— Бачу, ти добре поснідав, — заздрісно сказав Ліон. — Чи цей горбик під жилеткою — частина стилю?
Крейл погладив своє черево і задоволено всміхнувся.
— Це — частина моєї реклами, — відповів він. — Якби я був такий худий, як ти, то уже вилетів би з бізнесу. Хто повірить худому юристові? — він глянув на Лоїс. — Містер Інгліш чекає на мене?
— Так, — підтвердила дівчина, піднімаючи слухавку. — Містер Крейл та містер Ліон чекають, містере Інгліш, — поклавши слухавку, вона кивнула до чоловіків: — Проходьте, будь ласка.
Ед підвівся з крісла і попрямував за адвокатом до кабінету Інгліша.
Той сидів за столом, а Гарі Вінс саме виходив із кабінету з купою паперів у руках. Він кивнув до Крейла, оглянув Ліона і вийшов.
— Це хто такий? — запитав Ліон, падаючи в крісло.
— Ти що, не впізнав Гарі? — здивувався Інгліш. — Мій помічник і, чорт забирай, досить непоганий.
— Що нового, Ніку? — Крейл також сів. — У мене обмаль часу. О десятій тридцять мушу бути в суді.
Нік дістав сигару, штовхнув коробку до Крейла і глянув на Ліона. Той кивнув головою.
— Ми знайшли вбивцю Роя, — мовив він тихо.
— Знайшли? — Крейл підвівся. — О Господи! А ви не гаяли часу.
Нік підморгнув Еду.
— Ед, може, й виглядає дурником, але працює швидко.
— Таки Шерман? — уточнив Ліон.
— Так.
Інгліш переказав їм розмову із Шерманом.
— Чотири вбивства? — перепитав Крейл. Його очі мало не повилазили. — Він зізнався?
— Він не заперечив, — відповів Нік.
— Чорт забирай! Хотів би я подивитися на окружного прокурора, коли ти йому це розповіси, — потер руки адвокат. — Він навіть не пов’язує між собою ці чотири вбивства.
— Я не буду нічого розповідати окружному прокуророві, — Інгліш зупинився, аби припалити сигару, і, махаючи сірником, щоб загасити полум’я, продовжив: — Це його робота — знайти вбивцю. Я не збираюся розповідати всім, що мій брат займався шантажем. Якщо розкажу це окружному прокуророві — історія потрапить у газети. Я дав Шерману час до суботи, щоб він зник із міста.
Крейл зиркнув на Ліона, котрий сидів із байдужим виразом.
— Ти не можеш так вчинити, Ніку, — різко мовив Крейл, — бо стаєш співучасником. Чорт! І я стаю співучасником.
— Це — один із недоліків роботи на мене, — всміхнувся Інгліш. — Усе буде добре, Семе. Ніхто, крім Еда, не знає, що ти в курсі.
— Думаєш, Шерман утече? — запитав Ліон.
— А який у нього вибір? Усі козирі в мене. Та хочу, щоб ти, Еде, простежив за ним. Сядь йому на хвіст і не випускай з виду ні на мить. Візьми когось на допомогу, якщо необхідно, але до неділі не зводь із нього очей.
Ліон кивнув.
— Я подбаю про це.
— Ти ж не відпустиш його, знаючи про чотири вбивства?! — вжахнувся адвокат.
— Він уже вийшов сухим із води, — відповів Інгліш, струшуючи попіл у попільницю. — У мене нема доказів для суду. Якщо він спробує обдурити мене, я кілька організую, але не раніше.
— Що ти маєш на увазі — «кілька організую»? — перепитав Крейл, і його очі полізли на лоба.
— Я поясню, якщо доведеться це робити, — відрізав Нік. — Якщо цей хлопець обдурить мене, то сяде на електричний стілець. Ми разом його туди посадимо.
— Це якраз те, про що ти мав би мріяти, — мовив Ліон до Крейла і всміхнувся. — Що скажеш про Шермана? — запитав він Інгліша.
— Він псих, — відповів той. — Я маю на увазі, що небезпечний, як гримуча змія. Можливо, Шерман спробує щось утнути. Може навіть спробувати мене вбити.
Нік кинув на стіл конверт:
— Я написав усе, про що ми з ним говорили. Подбай про це, Семе, якщо зі мною щось трапиться. Можеш передати записи Моріллі.
Крейл вражено дивився на Ніка.
— Ти, певно, жартуєш.
— Шерман убив чотирьох людей за кілька днів. Я погрожував відправити його на електричний стілець, якщо він не зникне з міста. Його бізнесу у будь-якому випадку настав кінець. Не думаю, що Шерман здасться просто так. Тут не до жартів, Семе. Я попросив Чака носити пістолет і не випускати мене з поля зору.
— Про чоловіка зі шрамом нічого не чути? — запитав Ліон.
— Ні. Думаю, він утік. Я сказав Моріллі, що Мей Мітчел колись працювала на мене, й обережно поцікавився обставинами її вбивства. Водій таксі утік, Моріллі про нього нічого не знає. Дівчину зарізали, поліцейський застрелений, товстун теж був знайдений мертвим на вулиці, ось і все, що відомо поліції. Тебе, Еде, описали двоє чоловіків, але їм це не дуже вдалося. Вони стверджують, що намагалися затримати тебе до приїзду поліції, але ти втік. Моріллі думає, що вбивця — саме ти.
Ліон зітхнув.
— От і зв’язуйся з тобою, Ніку, — констатував песимістично Ед. — Що ж, я зможу працювати, доки Моріллі не знайде мене. Коли це станеться, тобі доведеться виплутуватись самостійно.
— Він не знайде тебе, — запевнив Інгліш із хлоп’ячою усмішкою. — Ці двоє сказали, що ти красунчик. За таким описом Моріллі тебе точно не знайде.
Крейл нетерпляче підвівся.
— Мені пора, Ніку, — він поглянув на годинник. — Хочеш іще щось сказати?
— От ненажера! — докинув Ліон. — Чотири вбивства тобі мало?
— Більше нічого, — перебив його Інгліш. — Але постійно будь готовим узятися до справи, Семе. Якщо Шерман щось утне, хочу відправити його на електричний стілець.
Адвокат кивнув і підсумував:
— Будемо вирішувати, коли до цього дійде. До речі, а як зі зборами комітету?
Бізнесмен усміхнувся.
— Відкладені.
— Із цим ти прорахувався, Ніку, — серйозно проказав Крейл. — Небезпечно так принижувати комітет. Різ ненавидить тебе, а він близький друг окружного прокурора і комісара поліції.
— Ти налякав мене до смерті, — вдавши стривоженого, всміхнувся Інгліш. — До зустрічі, Семе.
Крейл знизав плечима, кивнув Ліону й вийшов із кабінету.
— Хто такий Різ? — запитав Ед, запалюючи ще одну сигарету.
— Голова комісії з планування міста. А ще суддя.
— Він може напакостити тобі?
— Доки твердо стою на ногах, нічого він не може, а я дуже добре, чорт забирай, стежу, аби часом не оступитися.
— Ти вже оступився, — підмітив детектив. — Покриваєш чотири вбивства. На цьому Різ тебе не підловить?
— А як він дізнається? — Інгліш погасив недопалок сигари і глянув на годинник. — Я маю повно роботи, Еде. Приглядай за Шерманом. Не зводь із нього очей, це дуже важливо. І пильнуй, щоб він тебе не надурив.
— Беру це на себе, — запевнив Ліон. — До речі, я знаю, куди ведуть дроти від мікрофона в офісі Роя. В офіс у кінці коридору. Його орендує жінка на ім’я Глорія Віндсор. Вирізає силуети.
— Думаєш, вона одна з них? — не надто зацікавлено спитав Інгліш.
— Напевно. Думаю, це вона здала Роя. Рой і Мері Севіт збиралися втекти й обговорювали свої плани в офісі, не знаючи про мікрофон. Даю руку на відсіч, Шерман саме так і дізнався, що Рой його дурить.