— На добраніч, містере Шерман, — Нік узявся за клямку. — Радий був познайомитися.

— Якби поліція знала про міс Клер, це було б дуже незручно для неї і неприємно для вас, — Шерман трохи підвищив голос. — Зрештою, вона мала дуже серйозну причину застрелити вашого брата, хіба ж ні?

Інгліш повільно повернувся і глянув на чоловіка у коричневому, котрий єхидно посміхався.

— Міс хто? — ввічливо поцікавився Нік.

— Джулія Клер, ваша коханка, — відповів Роджер. — Мої свідчення надовго запроторять її у в’язницю чи ба — навіть відправлять на електричний стілець. Хоча, якщо вона помахає ніжками перед суддею, то уникне стільця. Але «десятку» отримає точно. Вам же цього не потрібно, правда, містере Інгліш?

Якусь мить двоє чоловіків дивились один на одного, а тоді Нік повільно повернувся до кімнати.

— Ні, — тихо сказав він. — Цього мені не потрібно. Ви точно впевнені, що бачили саме міс Клер?

Шерман ледь помітно смикнувся від нетерпіння.

— Я знаю, що ви дуже зайнята людина, — відповів він, — але, можливо, хочете обговорити все зараз? Прошу, я не поспішаю.

— Що обговорити? — повільно запитав Інгліш.

— Може, перестанемо гратись у джентльменів? — різко кинув Шерман. — Я готовий продати вам інформацію. Можемо обговорити ціну.

— Зрозуміло, — Нік підняв брови. — Оце так сюрприз! Ви скинули маску, так? Я взагалі здивований, що у вас вистачило сміливості мене шантажувати.

Роджер всміхнувся.

— Для мене, містере Інгліш, ви — лише багатій. Ваша значущість і репутація мені до одного місця. Ви маєте гроші, я маю інформацію. Можу продати її і вам, і міс Клер. Хочу продати вам, бо ви можете заплатити більше, але якщо ми не домовимося, то піду до міс Клер.

— Таке враження, що ви із нею уже працювали, — м’яко проказав Нік. — Вона платила вам двісті доларів на тиждень, чи не так?

Шерман кліпнув, а тоді всміхнувся.

— Я зазвичай не відкриваю таємниць клієнтів, але, очевидно, вона сама вам усе розповіла. Що ж, ми справді скромно співпрацювали, але ця нова пропозиція буде значно цікавішою угодою — разова готівкова виплата, а не якісь там двісті доларів на тиждень.

— Не впевнений, що вона зможе заплатити.

— А ви їй допоможете.

Нік сів, дістав портсигар і припалив сигарету.

— Скільки ви хочете за свою інформацію? — запитав він, кидаючи сірник у вогонь.

— Для вас я б оцінив свою інформацію у двісті п’ятдесят тисяч доларів готівкою, — відповів Шерман. — З неї я б не витягнув більше п’ятдесяти тисяч. Але, продаючи їй, я не даю жодних гарантій вам. Наприклад, газети можуть дізнатися про те, ким насправді був ваш брат. А надати вам гарантії я зможу за певну суму.

Інгліш закинув ногу на ногу. Він поводився цілком невимушено, а його обличчя не відображало жодних емоцій.

— Як Рой зв’язався з тобою? — раптом запитав він, перейшовши на ти.

Шерман сперся на камін, вивчаючи Інгліша дещо спантеличеним поглядом.

— Яке тепер це має значення? Перепрошую, що змушений вам про це нагадати, але ми обговорюємо угоду.

— У нас достатньо часу, встигнемо обговорити все, — відповів Нік. — Тож як Рой зв’язався з тобою?

Роджер повагався, а тоді, знизавши плечима, відповів:

— Ваш брат хотів легких грошей. Моїх клієнтів влаштовувала його агенція, вони без остраху могли прийти і поповнити мій рахунок. Він отримував десять відсотків із виручки. От і все.

— Зрозуміло, — сказав Інгліш. — Потім Рой вирішив, що десять відсотків недостатньо. Можливо, приховав частину грошей від тебе. Він планував утекти зі своєю секретаркою, Мері Севіт, і, без сумніву, захотів зірвати останній куш. Припускаю, що ти дізнався про все й вирішив провчити Роя. Уночі 17-го ти пішов до нього, застрелив з його ж пістолета, потім вклав йому в руку цей пістолет, аби залишилися відбитки пальців, а ще забрав картки з іменами своїх клієнтів перед тим, як піти. Правильно?

Шерман продовжував усміхатись, але його очі стали настороженими.

— Може, щось подібне і було, — процідив він. — Звичайно, на суді я такого не скажу, але якщо між нами — дещо дуже подібне і відбулося.

Нік схвально кивнув.

— Потім ти пішов на 45 Іст Плейс, де жила Мері Севіт. Задушив її і повісив на дверях ванної кімнати. Вона могла розповісти поліції про Роя і про тебе.

— Мушу зазначити, містере Інгліш, що ви дуже добре поінформовані, — у голосі Шермана зазвучали металеві нотки.

— По обіді, — продовжив Нік, — чоловік на ім’я Хеннесі приніс до агенції «Тривога» гроші. Він зустрів нового власника, і той переконав його все розповісти. Якимось чином ти дізнався про їхню розмову і збив Хеннесі автомобілем. Хеннесі розповів про дівчину на ім’я Мей Мітчел. Її ти також шантажував, а менше години тому — зарізав у темному провулку.

Роджер уважно вивчав свого гостя, усмішка зникла з його обличчя.

— Усе це дуже цікаво, містере Інгліш, — нарешті сказав він, — але, думаю, нам краще повернутися до справи. Часу обмаль. У мене зустріч за півгодини.

Нік усміхнувся.

— Ти навіть уявити не міг, що зможеш мене шантажувати, правда ж?

— Так, але не бачу причин відмовляти собі у задоволенні, — відповів Шерман важким голосом. — Ви без проблем знайдете чверть мільйона — вам вигідніше заплатити. Ви ж хочете, аби на вашу честь назвали лікарню. Для міста ви робите багато доброго, й зіпсувати свою репутацію через те, що ваш брат не став таким самим достойним жителем міста, як і ви, було б, я вважаю, величезною дурницею. А от погодитися на мою пропозицію — це розумне рішення.

— Я так не думаю, — м’яко мовив Інгліш. — Тобі не вдалося мене переконати. Ти неправильно оцінив ситуацію.

— Що ви маєте на увазі? — спохмурнів Шерман.

— Це ж очевидно. За кілька днів ти вбив чотирьох людей. Це я можу знищити тебе, а не ти мене.

Роджер нетерпляче перебив:

— Насправді це перебільшення. Припускати і доводити — різні речі.

— А мені й не треба нічого доводити. Доводити, що ти нікого не вбивав, доведеться тобі.

— Боюся, ми просто марнуємо час, — різко мовив Шерман. — Ви купуєте мою інформацію чи мені йти до вашої коханки?

Інгліш розсміявся.

— Я вирішив, що коли знайду вбивцю свого брата, то сам винесу вирок і виконаю його. Хоча мій брат і був слабким, боязливим дурнем, я повинен відплатити за його вбивство. Це — традиція нашої родини. Ми завжди віддаємо борги. Завжди дбаємо про своїх мерців самі, не кличемо чужих. Тому я вирішив знайти вбивцю Роя і покарати його, — він нахилився вперед і струсив попіл у вогонь. — Але обставини змінилися. Виявилося, що мій брат був не просто шахраєм. Він шантажував людей, а для мене, містере Шерман, шантажист — це не людина. Тим більше, шантажувати бідних, хто й так рахує кожну копійку... Якби Роя вбив не ти, це зробив би я. Фактично, містере Шерман, я вдячний, що ти позбавив мене цієї проблеми.

Обличчя Роджера застигло, тільки очі блищали, наче були зі скла.

— Це все дуже цікаво, але то не відповідь на моє запитання. Запитую ще раз: ви заплатите чи мені йти до вашої коханки?

— Безумовно, я не платитиму, — відповів Інгліш. — І міс Клер також не буде платити.

— Що ж, тоді мені доведеться пропонувати свою інформацію деінде, наприклад, поліції, а можливо, й журналістам, — сухо сказав Шерман.

— Нікуди ти з цією інформацією не підеш. Раніше ти шантажував людей, котрі не знали, як з тобою боротись. Я — знаю. Ти зараз — як середньоваговик, котрий необачно вийшов на ринг проти важковаговика. Результат поєдинку очевидний.

— Ну, це ми ще побачимо...

— Це тобі тільки так здається. Ти просто не розумієш, у що влип, намагаючись мене шантажувати, — Нік витягнув свої довгі ноги. — Я маю гроші, авторитет, впливових друзів. Я відкину всі сумніви. Я без жалю, не перебираючи засобами, роздушу тебе, як щура, котрий випадково заліз до моєї кімнати. Я знаю, що ти убив чотирьох людей. Зараз доказів для суду нема, але не сумнівайся: за два чи три дні їх буде достатньо. Я промоутер, і у мене дуже ефективна компанія. Ми знайдемо тих, кого ти шантажуєш. Ми дамо їм захист, покриємо їхні видатки, ще й доплатимо, якщо вони дадуть свідчення проти тебе. І будь певен, дехто таки погодиться. Та це ще не все. Я повідомлю поліцію і натякну копам, що вважатиму за особисту послугу, якщо вони не будуть з тобою панькатися. Я більш ніж упевнений, що лейтенант Моріллі без будь-яких моїх пояснень заб’є тебе до півсмерті, якщо оплачу його витрачену на це енергію. Дуже можливо, що ти зізнаєшся прямо у відділку. Якщо ж виявиться, що ти сильніший, аніж виглядаєш, то я створю необхідні для суду докази, і ти будеш здивований, наскільки легко це можна зробити. Звичайно, це все недешево, але у мене достатньо грошей. Я знайду когось, за певну суму готового неправдиво свідчити під присягою, хто впізнає тебе як чоловіка, котрий збив Хеннесі. Хтось інший буде тільки радий присягнути, що бачив, як ти встромив ножа у Мей Мітчел. Ще хтось засвідчить, що бачив, як ти виходив із квартири Мері Севіт у ніч убивства. Том Келгаун, вахтер, упізнає тебе і скаже, що це саме ти востаннє бачив мого брата живим. Отримавши ці неправдиві свідчення, я домовлюсь із суддею, який займатиметься тобою. Я знаю усіх суддів міста, і всі вони радо зроблять мені будь-яку послугу. Можеш не сумніватися, ти отримаєш звинувачувальний вирок, максимально жорсткий вирок, і сядеш на електричний стілець, містере Шерман. Коли тебе заарештують, я гарантую, що проживеш ти не більше двох місяців. У цьому можеш не сумніватися.