— Думаю, що у кіно ти не поїдеш, коли почуєш новини, — Крейл опустив своє опасисте тіло у крісло. — Мені шкода, Ніку, але ти, напевно, відміниш побачення...

Інгліш витріщився на нього.

— Для цього має бути дуже серйозна причина. То уже вдруге за тиждень я змушую Джулію чекати. Що там знову сталося?

— Я відкрив банківську скриньку Роя, — пояснив адвокат. — Там було двадцять тисяч доларів готівкою.

Інгліш аж рота роззявив:

— Двадцять тисяч?

— Так, сотнями. І як тобі новина?

— Чорт забирай, де він їх узяв?!

Крейл похитав головою:

— Звідки я знаю... Вирішив терміново тобі розповісти.

— Та-ак, — Нік піднявся і втупився у килим, потираючи рукою шию. Потім знизав плечима, підійшов до телефону, підняв слухавку і мовив: — Лоїс, з’єднай мене з квартирою міс Клер.

Крейл дістав собі сигару.

— Я б не проти випити, маєш щось? У мене був дуже насичений день.

Інгліш вказав на великий секретер біля стіни.

— Налий собі, — і продовжив у телефон: — Джулія? Це Нік. Я знову затримаюся. Так, мені дуже шкода, але не встигну на фільм. Так вийшло. Щойно прийшов Сем із новинами про Роя. Я тобі згодом розповім. Вибач, Джуліє. Здається, ніби я постійно ламаю наші плани. Що збираєшся робити? Може, хочеш, аби з тобою пішов Гарі? Він ще в офісі й буде цьому безмежно радий, — послухавши відповідь, він спохмурнів і сказав: — Добре, добре. Я вважав, що тобі хочеться компанії. Побачимося в клубі о дев’ятій. До зустрічі.

Він поклав слухавку і скривився.

Крейл простягнув йому віскі, розбавлене газованою водою.

— Це, звичайно, не моя справа, Ніку, — похитав він головою, — але я б не ризикував відправляти у кіно таку дівчину, як Джулія, з таким хлопцем, як Гарі Вінс. Він занадто симпатичний для подібних завдань. Джулія може кинути на нього око.

Інгліш здивовано глянув на адвоката.

— На кого?

— Ти не боїшся, що Джулія може втекти від тебе з кимось схожим на Гарі?

— Не мели дурниць! Що може їй запропонувати Гарі?

Проблема в тому, Семе, що у тебе в голові каша.

— Я часом думаю, що так і є, — зізнався Крейл і розсміявся. — Але за цю кашу добре платять уже стільки років... Вона йде з ним?

— Не твоє діло, — відповів Інгліш, сідаючи. — Але щоб ти не забивав собі цим голови — не йде. Вона зачекає, коли я за нею заїду.

— Щасливчик, — заздрісно протягнув Крейл. — Коли я кудись запрошую дівчину, то маю спершу подарувати їй норкову шубу, аби вона погодилась.

— Ти б краще трохи скинув жирку, — мовив Нік жорстко. — Який із тебе романтик. У банківському сейфі ще щось знайшов?

Крейл запалив сигару й обережно подмухав на тліючий кінчик.

— Рой збирався зникнути. Там були два квитки до Лос-Анджелеса, гроші, заповіт, а також золотий і платиновий вінчальні персні.

— Як він, чорт забирай, наклав лапу на такі гроші? — запитав Інгліш і пошелестів сніжно-білим аркушем по столі.

— Якого біса він застрелився? — зауважив Крейл. — Оце правильне запитання.

Бізнесмен кивнув. Якийсь час він сидів мовчки, а тоді різко запитав:

— Семе, як зреагувала Коррін?

Адвокат скривився.

— Вона була шокована, але, зрештою, зробила так, як нам треба. Мені шкода її. Безперечно, вона дурепа, але я не хотів говорити їй про Роя. Це було ніби прибити мишу молотом. Коррін не вірила, аж поки я не показав їй кількох листів, і аж тоді вона розклеїлася. Думаю, ця дама не дуже тебе любить. Мусиш краще приглядати за нею. Якщо вона зможе тобі чимось нашкодити, то зробить це заввиграшки.

Інгліш знизав плечима.

— Вона і ще двадцять тисяч таких, як вона. Що з того? Суддю задовольнили свідчення?

— Так, він настільки тупий, що не знає, де в нього голова, а де зад. Йому потрібен був мотив, я його й дав — нервовий зрив через перевтому.

Нік нахилився і дістав сигару. Припаливши її, кинув сірник у корзину для сміття.

— Мері Севіт убили, Семе.

Крейл застиг.

— Звідки така впевненість?

— До мене приходив лейтенант Моріллі. Ти знаєш Моріллі? Він знайшов докази убивства, — мовив Нік і розповів Крейлу про плямку крові на килимі.

— Це вчинив Рой? — запитав Крейл із тривожним виразом обличчя.

— Чому ти саме так запитав?

— Не знаю, — спохмурнів Крейл. — Така думка одразу спала мені на думку. Дай поміркую... Ці двоє були коханцями і збиралися зникнути. Можливо, дівчина раптом вирішила, що це — погана ідея, адже Рой одружений. Вона могла потрапити у скрутне становище, тож в останній момент відмовилася, Рой утратив контроль і задушив її. Замаскував убивство під самогубство, повернувся до свого офісу, усвідомив, що накоїв, і — застрелився.

Інгліш усміхнувся, але від його погляду повіяло холодом.

— Швидко ж ти зметикував!

— Окружний прокурор теж не забариться, — припустив Крейл. — Це погано, Ніку.

— Бувало й гірше. Моріллі погодився тримати язик за зубами. Щоб його совість була спокійна, я вручив йому п’ять тисяч.

Крейл неголосно присвиснув.

— Цей коп далеко піде.

— Усі, якщо чогось варті, далеко підуть. Мені не шкода грошей. Він витягнув мене із серйозних неприємностей.

— Ти вважаєш, що це вчинив справді Рой?

Інгліш похитав головою.

— У жодному, чорт забирай, разі! Я його знаю, як облупленого. Когось убити Рой не міг. Більше того, вбити себе Рой також не міг, — він підвівся і почав ходити кімнатою. — Якщо Мері Севіт убили, отже, Роя також. Як тобі це?

— Як на мене, ти збожеволів. Поліція сказала чітко: Рой застрелився. Його відбитки знайшли на руків’ї пістолета.

— Не будь дитиною, Семе. Хтось інсценував самогубство Мері Севіт. Хтось так само інсценував і самогубство Роя. Це не так складно. Усе, що було потрібно, — вистрелити з пістолета Роя, притиснути його пальці до руків’я і спокійно піти.

— І хто ж хотів убити Роя?

Нік розвів руками.

— Та будь-хто, Семе. Рой був не надто люб’язним.

— Це правда, але кому потрібно було його вбивати? А ще ця дівчина... Чому вбили її?

— Не знаю. Можливо, Рой шантажував когось. І може, Мері Севіт усе знала. Вони ж працювали разом. Можливо, вбивця думав, що зуміє без проблем убити їх обох... Усе можливо, Семе.

Крейл ковтнув віскі.

— А що з Коррін? — запитав він. — Обдурена жінка, вона мала серйозний мотив, якщо ці двоє були справді убиті.

Інгліш похитав головою.

— Ні. Коррін занадто слабка, щоби підвісити ту дівчину на дверях ванної кімнати.

— Може, знайшла когось сильнішого?

Інгліш знову похитав головою.

— Ти забув про двадцять тисяч. Це може бути плата за мовчання. Уяви, що Рой шантажував когось і вирішив зірвати останній куш, перш ніж зникнути. Уяви, що він перегнув палку. Уяви, що людина, яку шантажував Рой, вирішила зупинити його вже назавжди, а заодно — й Мері Севіт. Ось тобі версія, спробуй її розвалити.

Крейл ретельно доглянутими нігтями почухав масивну шию.

— Ти говоритимеш про це з Моріллі?

— Ні. Не хочу, щоби мого брати визнали шантажистом.

Крейл стенув плечима.

— Можливо, саме тому вбивця і вирішив, що зможе приховати ці вбивства. Якщо так було насправді, він далеко не дурний.

Інгліш сумно всміхнувся.

— Я б не здивувався... Ти сказав Коррін про гроші, Семе?

Крейл похитав головою.

— Я подумав, що краще повідомити спочатку тебе.

— Ти правильно зробив. Притримай поки що ці гроші. Поклади їх у банківський сейф та підготуй страховку, про яку я тобі говорив. Залагодь усе з Коррін і скажи, скільки я тобі винен. Якщо ці гроші отримані справді внаслідок шантажу, Коррін не повинна мати до цього жодного стосунку.

— Гаразд. Я все залагоджу, — запевнив адвокат. — І ще одне, Ніку. Мені запропонували продати детективне агентство Роя. Чотири тисячі готівкою. Погоджуватися?

Інгліш зупинився і повернувся.

— Хто покупець?

— Пропозицію я отримав через Херста. Імені клієнта він не назвав.

— Він адвокат, правда?

— Ну, так себе називає. Але я б назвав його по-іншому.