І це все не перешкоджало нормальному життю, навіть коли Сол став читати менше курсів в університеті, а потім узагалі пішов у дочасну відставку через необхідність їздити у відрядження в пошуках медичного лікування Рахілі, ніколи не обговорюючи реальну причину свого вчинку.

Але, звісно, такий стан справ не міг тривати вічно. А тому коли одного весняного дня Сол вийшов на ганок свого будинку, то побачив, як заплакану семирічну доньку оточила зграйка новинарів, поблискуючи своїми операторськими імплантами та витягнувши в руках комлоги. Тепер він знав, що попередня стадія їхнього життя добігла свого кінця. Сол одним стрибком зіскочив із ганку і підбіг до Рахілі.

— Пан-Вайнтраубе, це правда, що ваша донька підхопила смертельну хворобу, пов'язану з часом? Що буде через сім років? Вона просто зникне?

— Пан-Вайнтраубе, пан-Вайнтраубе! А Рахіль каже, що, на її думку, зараз виконавчим директором служить Рейбен Дауелл і це дві тисячі сімсот одинадцятий рік. Вона повністю втратила пам'ять про минулі тридцять чотири роки чи в неї така ілюзія, викликана хворобою Мерліна?

— Рахіль, ти пам'ятаєш, як була дорослою жінкою? Як воно — знову стати дитиною?

— Пан-Вайнтраубе, пан-Вайнтраубе! Будь ласка, одне фото! Можете взяти її фотографію в дорослому віці у руки і подивитися на неї разом із дівчинкою?

— Пан-Вайнтраубе, це правда, що її дістало прокляття Гробниць часу? Рахіль і справді зустрілася з Ктиремонстром?

— Агов, Вайнтраубе! Соле! Солику! Що робитимете з маленькою жіночкою, коли її не стане?

Якийсь новинар заступав Солові дорогу до дверей дому. Коли він похилився вперед, стереолінзи у нього в очах видовжилися, беручи Рахіль крупним планом, Сол схопив чолов'ягу за патли — які були заплетені у зручну в таких ситуаціях косичку — і відкинув убік.

Зграя репетувала і завивала під вікнами будинку сім тижнів. Сол зрозумів, що всі його знання, весь його досвід життя в дуже маленьких громадах, хоч і не був позбавлений вад (діставучості, патріархальності, довгоносості на рівні міжособистісного спілкування), та ніколи не був заражений порочним вірусом так званого права громадськості «бути в курсі».

У Мережі все навпаки. Замість того щоби сидіти постійним бранцем під облогою журналістів, Сол пішов у наступ. Він домовився про інтерв'ю із найбільш всюдисущими кабельними каналами телепорт-новин, брав участь у дебатах Речі Спільної й особисто був присутній на засіданні Медико-дослідного конклаву Анфілади. Впродовж десяти місяців він прохав про допомогу своїй доньці на вісімдесяти планетах.

Пропозиції полилися з десяти тисяч джерел, але більшість їх надходила від цілителів, проектних менеджерів, інститутів та вільнонайманих дослідників, котрі пропонували свої послуги в обмін на публічність власних дій. А ще ж були послідовники культу Ктиря та інші релігійні ревнителі, котрим здавалося за потрібне наголосити на заслуженості покарання Рахілі, заявки від різноманітних рекламних агентств на рекомендації тієї чи іншої продукції, пропозиції від різноманітних ЗМІ «допомогти Рахілі» з такими рекомендаціями, листи співчуття від простих людей, з якими часто надсилали і кредитні чипи, скептичні заяви від науковців, що відмовлялися вірити Солу, пропозиції від продюсерів голоматографа і видавців викупити ексклюзивні права на життя Рахілі. Ну, і не забути цілий вал оферт від ріелторів.

Університет Райхса найняв групу експертів для оцінки всіх цих пропозицій на предмет вигоди для Рахілі. Більшість виявилася нікуди не годними. Над кількома заявками від медичних установ та дослідників можна було серйозно подумати. Але врешті-решт жодна не змогла запропонувати дослідного поприща або терапії, якою б раніше не займався Університет Райхса.

І тільки однісінька плюс-телеграма привабила увагу Сола. Її надіслав голова кібуцу К'фар-Шалом на Хевроні. В ній було кілька простих слів:

«ЯКЩО СТАНЕ НЕСТЕРПНО,

МИ ВАС ЧЕКАЄМО».

А нестерпно стало дуже скоро. Коли минули перші кілька місяців публічної облоги, на обрії, здавалося, розвиднілося, але насправді це була прелюдія до другої дії. Факсимуляторна бульварна преса називала Сола «Вічним Жидом» і описувала зневіреним батьком, котрий мандрує світ за очі по всіх усюдах у пошуках цілющого засобу для рідної дитини з чудернацьким захворюванням. Прізвисько тим більше здавалося іронічним, коли врахувати одвічну нелюбов Сола до подорожей. Сару іменували винятково «скорботною матір'ю», а Рахіль — «рокованою дитиною». Один же із заголовків навіть натхненно проголосив її «Офірною Дівою прокляття Гробниць часу». Вийти за двері і не натрапити на новинаря або ж оператора за деревом стало просто неможливо.

У Крофорді зрозуміли, що на скруті Вайнтраубів можна заробляти гроші. Спочатку містяни не наважувалися переступити певну межу, але після того, як на перший план виступили підприємці з Буссара і їхні сувенірні ятки, футболки, концесії, екскурсії, рундуки з інфочипами для туристів, чий наплив ставав усе відчутнішим, місцеві гендлярі спершу спантеличилися, завагалися і водно ухвалили, що коли вже вся справа стала на комерційні рейки, то немає жодного сенсу ділитися прибутками з приїжджими.

І після чотирьохсот тридцяти восьми стандартних років відносного всамітнення маленьке місто Крофорд одержало власний телепорт-вокзал. Тепер туристи могли обійтися із без двадцятихвилинного перельоту з Буссара. Натовпів побільшало.

У день переїзду йшов сильний дощ, і на вулицях майже нікого не було. Рахіль не плакала, але широко розплющувала очі і повсякчас балакала приглушеним голосом. Лишалося десять днів до її шостого дня народження.

— Але ж тату, чому ми переїжджаємо?

— Так треба, сонечко.

— Але чому?

— Просто мусимо, маленька. Тобі сподобається на Хевроні. Там багато парків.

— А чому ви ніколи мені не казали про переїзд?

— Казали, серденько. Певно, ти просто забула.

— А як же тепер бабусі-дідусі, дядько Ріхард, тітонька Тета, дядечко Саул та всі інші?

— Приїжджатимуть у гості в будь-який зручний для них момент.

— А Нікі, Лінна і всі мої інші друзі?

Сол нічого на це не відповів, а просто переніс рештки багажу до «емтешки».

Проданий будинок лишився стояти порожнем. Меблі розпродали або вже відправили іншою партією на Хеврон. Цілий тиждень їх невпинним потоком провідували родичі і старі друзі, колеги по університету і навіть деякі лікарі з команди медиків із Райхса, котрі працювали з Рахіллю впродовж вісімнадцяти років. Проте зараз навіть вулиця знелюдніла. Струмені дощу котилися плексигласовим ліхтарем старої «емтешки», утворюючи складні візерунки на оргсклі. Вони сиділи втрьох усередині і не могли відірвати погляду від свого будинку. Кабіна пахла вологою шерстю і мокрим волоссям.

Рахіль притискала до себе плюшевого ведмедика, якого Сара відкопала на горищі шість місяців тому.

— Так нечесно, — проказала дівчинка.

— Згоден, — кивнув Сол. — Нечесно.

Хеврон — пустельна планета. Чотириста років тераформування зробили атмосферу придатною для дихання, а пару мільйонів акрів грунту — для сільгоспдіяльності. Істоти, які тут жили раніше, вирізнялися дрібними розмірами, витривалістю та максимальною обачністю. Істоти, які потрапили сюди зі Старої Землі, включно з представниками людського роду, могли похвалитися тим самим.

— Ах, — зітхнув Сол у перший же день у спеченому на сонці селі Дан, що знаходилося трохи вище спеченого на сонці кібуцу К'фар-Шалом, — ну й мазохісти ж ці євреї. Двадцять тисяч обстежених на момент початку Гіджри світів, придатних для життя людини, а ці дурноверхі шмуки[157] подалися сюди.

Однак ані Сола з сім'єю, ані перших колоністів на Хеврон привів не мазохізм. Попри те, що більшість планети займала пустеля, її родючі області приносили дивовижні врожаї. Синайський університет мав непогану репутацію в Мережі, а Медцентр вабив заможну клієнтуру і забезпечував сталі прибутки комуни. Єдиний телепорт-вокзал на планеті знаходився у Новому Єрусалимі, в інших містах будувати їх було заборонено. Оскільки Хеврон не входив ні до складу Гегемонії, ні до складу Протекторату, він обкладав усіх мандрівників-телепортувальників серйозними податками за привілей надшвидкого пересування і не пускав туристів далі столиці. Для будь-якого гебрея, котрий прагнув приватного всамітненого життя, це, певно, було найбезпечніше місце серед трьохсот планет, освоєних людиною.