Ктиря я так і не зустрів. Часто вночі, вже перед самим світанком, я прокидався від неміцного сну через найменший звук: шкрябання металу по каменю, рипіння піску під чиєюсь ногою, — але саме через моє переконання в тому, що за мною спостерігають, самого спостерігача побачити мені не вдавалося.

Вряди-годи я робив короткі вилазки до Гробниць часу, особливо затемна, оминаючи тихі, бентежні хвилі антиентропійних хроноприпливів, пересуваючись крізь складні тіні у підкриллі Сфінкса або розглядаючи зірки в прозорій смарагдовій стіні Нефритової гробниці. І якраз після однієї з таких ноктюрн-екскурсій, повернувшись до свого кабінету, я заскочив у ньому порушника.

— П-п-приголомшує, М-М-Мартіне, — король Біллі постукав пальцем по одному зі стосів рукописів, розкиданих по кімнаті. Розвалившись у завеликому для нього фотелі за довгим столом, монарх-невдаха здавався старішим та значно підталішим, нуж будь-коли раніше. Він, очевидно, читав кілька годин. — Т-т-ти справді вважаєш, що людство заслуговує на т-т-такий кінець? — тихо запитав він. Дванадцять років я не чув, щоби він затинався.

Я відійшов від дверей, але не відповів. Біллі був моїм другом та меценатом упродовж двадцяти стандартних років, але тієї миті я міг його вбити. Думка про те, що хтось читав «Гіперіон» без мого дозволу, переповнювала мене люттю.

— Т-т-ти ставиш д-д-дату на своїх п-п-п... віршах? — розпитував король Біллі, гортаючи найсвіжішу пачку списаних аркушів.

— Як ви сюди потрапили? — гаркнув я.

Питання було невипадковим. Останні роки екранольотам, спусковим і гвинтокрилим апаратам добиратися до Гробниць часу стало важко. Машини прилітали без пасажирів. Ніщо інше не підживлювало міф про Ктиря настільки сильно.

Низенький чоловічок у пожованому плащі стенув плечима. Його стрій мав бути разючим та монаршим, натомість перетворював його образ на перегодованого арлекіна.

— Прибув з останньою партією прочан, — пояснив він. — П-п-прийшов у гості від Т-т-твердині Хроноса. М-М-Мартіне, я помітив, що тобі геть погано писалося за останні кілька місяців. Поясниш?

Я підбирався ближче і нетямився з люті.

— Гадаю, я і сам подужаю пояснення, — промовив королі Біллі. Він подивився на останню завершену сторінку «Гіперіонових пісень», ніби там містилося розв'язання давньої загадки. — Останні строфи ти написав того самого тижня, коли зник Дж. Т. Теліо.

— І що? — Я вже стояв біля дальнього краю стола. Вдаючи буденність, я підтягнув менший стосик рукописів ближче до себе і подалі від рук Біллі.

— А те, що згідно з м-м-мошторами самооборони... це д-д-дата смерті останнього мешканця Міста поетів, — пояснив він. — Останнього, якщо не рахувати тебе, М-М-Мартіне.

Я здвигнув плечима і почав шлях навколо стола. Мені треба було дістатися Біллі, не даючи рукопису опинитися між нами.

— Ти ж бо знаєш, що не скінчив його, М-М-Мартіне — правив він далі глибоким і сумним голосом. — Зберігається шанс, що людство п-п-переживе Падіння.

— Ні, — заперечив я і сковзнув іще ближче.

— Але ти не можеш дописати його, Мартіне? Т-т-тобі не дається поезія, якщо твоя м-м-муза не проливає кров, правда?

— Дурня!

— Можливо. Проте, погодься, дивовижний збіг. Ти от ніколи не думав, чому сам досі цілий, Мартіне?

І знову я зітнув плечима і відсунув від нього подалі черговий стос аркушів паперу. Я був вищим, дужчим і підступнішим від Біллі, проте я мусив упевнитися, що жодна сторінка рукопису не зазнає ушкоджень, якщо я підніму його з фотеля і викину геть.

— Н-н-настав час якимсь чином дати раду цій п-п-проблемі, — проказав мій покровитель.

— Ні, — заперечив я. — Настав час, щоб ви пішли. — Я відіпхнув останню порцію віршів і підняв руки, зі здивуванням помітивши, що тримаю в одній мосяжний підсвічник.

— Будь ласка, зупинися там, де стоїш, — тихо проказав король Біллі і підвів із колін невральний аудіотравмат.

Я завмер на секунду і розреготався:

— Мала, мізерна, фальшива нікчема. Ти ж не зможеш натиснути на гашетку, навіть якщо боронитимеш власне життя.

І я ступив до нього, щоби дати йому прочуханки і викинути з кімнати.

Я лежав щокою на камені подвір'я, але із розплющеним оком, яким бачив мерехтіння зірок крізь плетиво аварійного купола над аркадою. Кліпати в мене не виходило. У руки-ноги, і в усе тіло кололи зашпори, що знаменували повернення відчуттів, так ніби весь мій організм заснув, а тепер болісно приходив до тями. Хотілося кричати, але і щелепа, і язик коритися мені відмовлялись. Раптом хтось мене підняв й обіпер спиною на кам'яну лаву, звідки я бачив тепер цілий двір і сухий водограй, спроектований Рітметом Корбе. Бронзовий Лаокоон борюкався із бронзовими зміями у непевному освітленні досвітнього метеоритного дощу.

— П-п-пробач, Мартіне, — пролунав знайомий голос, — але це б-б-божевілля м-м-мусить скінчитися. — В полі зору об'явився король Біллі з високим стосом рукописів в оберемку. Ще більше аркушів було розкладено на приступці фонтана біля підніжжя металевого троянця. Поруч я помітив відро з гасом.

У мене вийшло кліпнути. Повіки рухалися, немов заіржавіле залізо.

— Т-т-травматчиний ефект м-м-має скоро минути, — проказав король Біллі і потягнувся до водограю, здійняв у повітрі ворох аркушів і підпалив їх іскрою від запальнички.

— Ні! — прокричав я крізь зціплені зуби.

Вогонь потанцював і згас. Король Біллі струсив попіл у чашу фонтана, взяв інший стос і скрутив його в трубочку. В омахах полум'я на його зморшкуватих щоках блистіли сльози.

— Це т-т-ти його в-в-викликав, — хапав ротом повітря курдупель. — Цьому т-т-треба покласти край.

Я спробував підвестися. Руки і ноги в мене тремтіли, наче в кепсько керованої маріонетки. І біль відчувався неймовірний. Я знову закричав, і звук цієї агонії луною відбився від навколишнього мармуру і граніту.

Король Біллі підняв грубезну пачку аркушів і на мить пригальмував, аби зачитати з верхнього рядка:

Король Біллі підніс своє обличчя до зірок і пустив цю сторінку на дим.

— Ні! — знову заволав я, намагаючись чимдуж зігнути ноги. Я примудрився стати на одне коліно, спробував утримати рівновагу, спершись на прошитий огнем зашпорів лікоть, але повалився на бік.

Тінь у плащі підняла стос, що був занадто товстий і не згортався у трубочку, та примружилася над ним у тьмяному світлі.