Вдатися до потужної вибухівки у Великій мечеті нападники не могли, а тому Революційна гвардія використовувала автоматичну зброю, неточні енергетичні гармати, плазмові заряди та людську масу. Захисне поле трималося.

Телезвернення Нового Пророка почалося за п'ятнадцять хвилин до завершення строку дії ультиматуму, висунутого Кассадом. Новий Пророк погодився із його тезою про страшне покарання Аллаха, що чекає на єретиків, але при цьому заявив, що цими гяурами є громадяни Гегемонії. Новий Пророк уперше дав волю емоціям перед камерою. Він верещав, бризкав слиною і наказував поновити штурм корабля, який сів у дворі мечеті. Після цього проповідник повідомив, що станом на цей момент в окупованому реакторі «Могутній Мир» міста Алі налагоджене виробництво ядерної зброї, яка дозволить війську Аллаха вийти у космос. Ну, а перша бомба буде використана проти сатанинського штурмового катера відступника Кассада вже опівдні наступного дня. Новий Пророк саме розпочав пояснювати спосіб, у який буде страчено невірних із Гегемонії, коли термін дії ультиматуму капітана Кассада вийшов.

Так сталося, що завдяки власним поглядам на життя й об'єктивній віддаленості Кум-Ріяд залишався примітивною із технологічного погляду планетою. Але не настільки, щоб не мати власної живої інфосфери, а революційним муллам, котрі очолювали переворот і воювали з «Великим Сатаною Науки в Гегемонії», відмовитися від персональних комлогів, які надавали їм доступ до глобальної мережі.

Деякий час перед цим «Денієве» запустив на орбіту достатню кількість супутників-шпигунів, щоб на кораблі Гегемонії вже о 17:29 за Центральним поясним часом Кум-Ріяда встигнути просканувати всю інфосферу планети й ідентифікувати за кодами доступу всі шістнадцять тисяч вісімсот тридцять революційних мулл. О 17:30 в режимі реального часу сателіти почали надсилати дані націлювання на двадцять один супутник оборони периметру, які штурмовий катер Кассада залишив на низькій орбіті. Це було настільки давнє космічне озброєння, що насправді завданням «Денієве» було зібрати їх і доставити у Мережу для безпечної утилізації. Кассад запропонував їх використати інакше.

Рівно о 17:30 у дев'ятнадцяти малих супутників здетонували ядра їхніх реакторів. За кілька наносекунд перед самознищенням невидиме, але надзвичайно когерентне рентгенівське випромінювання, що утворилося в результаті вибуху, було сфокусоване, націлене та випущене в шістнадцяти тисячах восьмиста тридцяти напрямках. Ці стародавні військові супутники не були призначені для використання в атмосфері, відтак ефективний радіус враження цими променями становив менше міліметра. На щастя, більше й не було потрібно. Не всім вдалося пробитись крізь перешкоди, що постали між небом і муллами, але в п'ятнадцяти тисяч семисот сорока восьми це вийшло.

Ефект був миттєвим і драматичним. В усіх випадках мозок та церебральна рідина закипали і випаровувалися, розриваючи череп на шматки. Новий Пророк саме промовляв своє всепланетне казання по телебаченню, коли буквально посеред слова «єретик» настала сімнадцята тридцять.

Іще майже дві хвилини телевізори і телепанелі по всій планеті демонстрували безголове тіло Нового Пророка, що безвільно навалилося на мікрофон. Після цього на всіх частотах передача була перервана втручанням Федмана Кассада, який оголосив, що відтерміновує ультиматум іще на одну годину, і застеріг від будь-якої самодіяльності щодо заручників, наслідком чого може стати ще радикальніша демонстрація невдоволення Аллаха.

Обійшлося без інших дій у відповідь.

Тієї ночі, на орбіті навколо Кум-Ріяда, Містерія знову відвідала Кассада — вперше після його курсантських літ. Він спав, але цей візит був більше ніж сном, хоч і не дотягував до альтернативної реальності симуляцій ІТМ-КУО. Вони лежали під легенькою ковдрою та розбитим дахом. Її шкіра була тепла та наелектризована, а обличчя — трохи світліше від блідого контура на тлі темряви ночі. Зорі над головою у штучному світлі почали блякнути перед самим світанком. Кассад раптом усвідомив, що вона намагається заговорити до нього. Її м'які губи надавали словам форми, але все одно ті слова звучали тихіше від того, що міг розчути Кассад. На якусь хвилину він відсунувся трохи далі, аби краще роздивитися її обличчя, але примудрився остаточно при цьому втратити останній зв'язок із нею. Спітнілий Кассад прокинувся під гудіння корабельних систем у спальному гамаку з розпашілими щоками — і цей дивний звук на борту скидався йому на дихання звіра, що от-от прокинеться.

За дев'ять стандартних тижнів, проведених у польоті, Кассад постав перед військовим трибуналом Збройних сил на Фригольмі. Коли він приймав рішення на Кум-Ріяді, то знав, що в командування вибір буде один: його розіпнуть або підвищать у званні.

Збройні сили пишалися тим, що в усеозброєнні зустрічали «нештатку» в Мережі або колоніях, проте виявилися абсолютно не готовими до Битви за Південну Брешію та змін, які вона потягнула за собою стосовно Нового Бусидо.

Кодекс Нового Бусидо, який порядкував Кассадовим життям, розвинувся, бо військовим необхідно було виживати. Після кошмарів кінця двадцятого — початку двадцять першого століть, коли військові очільники власною стратегією навіть цивільне населення перетворювали на законні цілі, а самі разом зі своїми вирядженими в однострої катами ховалися у безпечних автономних бункерах на п'ятдесятиметровій глибині, одне тільки слово «військовий» викликало таку відразу в тих, хто пережив злигодні війни, що понад століття звучало як запрошення до лінчування.

У своїй еволюції Новий Бусидо поєднав старі як світ поняття честі й індивідуальної звитяги з потребою якомога ретельніше берегти цивільне населення. Відродилася мудрість донаполеонівських, «нетотальних» воєн із чітко визначеними цілями та помірною жорстокістю. Цей кодекс вимагав, щоб до ядерної зброї і стратегічних бомбардувань вдавалися лише у крайніх випадках, ба більше — він наполягав відродити солдатську етику Середніх віків Старої Землі та її розуміння війни як сув'язі битв між невеликими професійними арміями, що наперед домовляються про місце та час своєї зустрічі в місці, де руйнування громадської та приватної власності можна мінімізувати.

Під час експансії впродовж перших чотирьох століть по Гіджрі кодекс працював бездоганно. Фактичний трьохсотрічний застій у розвитку технологій неабияк зіграв на руку Гегемонії, чиє монопольне використання телепортів дозволяло застосовувати скромні ресурси Збройних сил тільки в потрібному місці і в потрібний час. Навіть розділені неминучими спін-роками накопиченого часу-в-борг, колоніальні світи і незалежні планети не мали що протиставити могутності Гегемонії. Окремим інцидентам, як-от політичному повстанню на Мауї-Заповітній, де точилася унікальна партизанська війна, або ж релігійному шалу на Кум-Ріяді, швидко давали раду, конфлікти гасили моментально і переконливо, а будь-які ексцеси, що мали місце під час цих кампаній, тільки підкреслювали важливість повернення до постулатів суворого кодексу Нового Бусидо. Проте жодні розрахунки та вишкіл Збройних сил Гегемонії, або ЗСГ, не могли врахувати неминучого протистояння із Вигнанцями.

Впродовж чотирьохсот років Вигнанці становили єдину зовнішню загрозу Гегемонії від часів, коли пращури цієї варварської орди покинули межі Сонячної системи на флоті зі станцій-міст О'Нілла ненадійної герметичності, вертлявих астероїдів та експериментальних кометних кущів. І навіть після того, як Вигнанці роздобули рушій Гокінга, офіційна політика Гегемонії не зважала на загублені в міжзоряній темряві рої, допоки вони обмежувались епізодичними вилазками в планетарні системи, з яких крали незначну кількість водню на газових гігантах або ж трохи водяного льоду із безлюдних супутників.

Перші сутички з Вигнанцями, як-от на планеті Бента чи в системі СНС 2990, вважалися радше аномалією, що мало цікавить народ і уряд Гегемонії. Навіть до генеральної битви за Лі-Три ставилися як до клопоту Колоніальної служби, тож коли експедиційний корпус ЗСГ прибув на місце подій за шість місцевих років і п'ять років по відльоті Вигнанців, усі злигодні було забуто на користь поглядів, що коли грати мускулами, то жодного варварського рейду не повториться.