Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Відсипався Консул довго. Через півгодини після сходу сонця прямокутний клаптик світла просочився крізь шпарину між стулками віконниць ілюмінатора і влігся на подушку. Консул перевернувся на інший бік і не прокинувся. За годину після цього гучно забрязкотіла упряж, із якої випрягли втомлених скатів-манта, що тягли баржу всю ніч, а натомість міняли їх на свіжих тяглових риб. Консул спав. Упродовж наступних шістдесяти хвилин кроки та вигуки екіпажу на палубі, за стінками його каюти, стали голоснішими та наполегливішими, але остаточно зміг його розбудити лише попереджувальний сигнал клаксона біля шлюзів Карли.

Млявий та забарний, як і годиться людині, яка нещодавно прийшла до тями після фуги, Консул намагався якнайретельніше помитися під краном води в умивальнику. Він одягнув бахматі бавовняні штани, стару суконну сорочку, взув черевики для тривалих подорожей із пінопластовою підошвою і вийшов на головну палубу.

Страви на сніданок розставили на кришці довгого буфета біля побитого часом стола, який складався під дощаний поміст палуби. Їли вони в холодку малиново-золотого тенту, що лопотів під поривами бризу. Стояв чудовий день, безхмарний та яскравий — сонце Гіперіона компенсувало свій маленький розмір лютістю власного жару.

Пан-Вайнтрауб, Ламія, Кассад і Силен уже якийсь час були на ногах. А Лінар Гойт і Гет Мастін приєдналися до товариства одразу після Консула.

Біля буфета колишній дипломат набрав собі ледь підсмаженої риби, трохи садовини, взяв склянку помаранчевого соку та рушив до бортового леєру. Річка тут розливалася широко, плесо від берега до берега сягало чи не кілометр, а в його зеленому та ляпіс-лазуровому полиску відображалися барви неба. Спершу Консул не впізнав цих краєвидів із жодної сторони. На сході підтоплені поля перископних бобів тікали в серпанок, що огортав світанкове сонце, чиє проміння виблискувало на пійомах. На стиках гребель між угіддями де-не-де виглядали хатинки тубольців, їхні похилі стіни були зі збляклого яз-дерева і золотавого напівдуба. На заході ж прирічкова оболонь обросла густими чагарями гісену, мадамгрового кореня та буйноцвітної червоної папороті, яку впізнати Консулу так і не пощастило. У справдешніх плавнях ці хащі обрамляли грязьові болота та мініатюрні озерця, що тягнулися ще на якийсь кілометр аж ген до крутого берега, де кожнісіньку вільну латку землі між гранітними брилами обліпило вічносинє руно гіперіонських волошок.

На якусь мить Консулові здалося, що він загубився, втратив орієнтири у світі, що він його, як вважав, добре знав, але потім у спогадах сплив клаксон біля шлюзів Карли, і чоловік збагнув, що вони дісталися незначної в економічному сенсі ділянки ріки Гулай на північ від Гаю Духоборів. Раніше він тут ніколи не був, бо в подорожах віддавав перевагу Королівському транспортному каналу, яким Консул плавав або над яким пролітав північніше від тих крутих берегів. Тепер же він міг тільки припускати, що якась небезпека або перешкоди на головній артерії, що веде до Трав'яного моря, змусила їх усіх пуститися шляхом, який зазвичай оминають. За оцінкою Консула, товариство перебувало в ста вісімдесяти кілометрах на північний захід від Кітса.

— Удень виглядає зовсім не так, правда? — запитав отець Гойт.

Консул знову поглянув на берег, не зовсім розуміючи, про що говорить священик, а потім здогадався — про баржу ж!

Минулої ночі все було дивно: шлях за андроїдом-посланцем під зливою, посадка на стару баржу, намагання вибратися із мозаїчного лабіринту коридорів між каютами, Гет Мастін, котрий підсів до них біля румовища Храму, і образ Кітса, чиї вогні зникали за кормою.

Ті години, до і після опівночі, пригадувалися Консулові немов у мутному від знемоги сні. Йому здавалося, що інші почувалися не менш розбитими і дезорієнтованими. Він ледве згадав, як подивувався, коли побачив, що весь екіпаж на баржі — андроїди, зате точно знав, що зміг розслабитися, лише коли зачинив за собою двері каюти і заповз на свою койку.

— Сьогодні вранці я говорив із А. Беттіком, — назвав на ім'я їхнього андроїда-провідника Сол Вайнтрауб. — Плашкоут-то нам дістався з історією[55], виявляється.

Мартін Силен підійшов до буфета, налив собі томатного соку, який розбавив вмістом власної фляжки, і ствердно мугикнув:

— Так, потягали її тут трохи. Бісів леєр аж лисніє від рук[56], східці стерті численними ногами, стеля почорніла від лампової сажі, а матраци на ліжках усуціль із ковтунів від кількох поколінь, що пірчилися на них. Цій баржі, гадаю, пара сотень років. Дерев'яні різьблення та рококові цяцьки[57] просто офігенні. От ви помітили, наприклад, що на фоні всіх інших ароматів можна розчути, як маркетрі[58] досі пахне сандаловим деревом? Не здивуюся, якщо нам скажуть, що побудували її ще на Старій Землі.

— Так і є, — підтвердив здогад поета Сол Вайнтрауб. Немовля Рахіль спала в нього на руках, пускаючи крихітні бульбашки слини вві сні. — Ми знаходимося на борту гордого корабля під іменем «Бенарес», збудованого в однойменному місті на Старій Землі та названого на його честь.

— Щось я не пам'ятаю жодного земного міста з такою назвою, — засумнівався Консул.

— Бенарес, або Варанасі, або Ґандіпур, — відірвалася від решток свого сніданку Брон Ламія, — Гіндійська Вільна Держава, що після Третьої Китайсько-японської війни ввійшла до Другої Азійської Області Спільного Процвітання. Місто було знищене під час обмеженого обміну ядерними ударами з Індійською Радянською Мусульманською Республікою.

— Так, — кивнув Сол Вайнтрауб. — Уже в часи Великої Помилки «Бенарес» був немолодим судном. Гадаю, збудували його десь у середині двадцять другого століття. А. Беттік каже, що первинно це була летюча баржа...

— На ній досі встановлені електромагнітні генератори? — перебив його полковник Кассад.

— Мабуть, — знизав плечима старий. — Одразу за головною каютою на нижній палубі. Там підлога всуціль із місячного кристалу. Уявляю, який звідти відкривався краєвид, коли баржа крейсувала на висоті дві тисячі метрів... Зараз пуття з неї мало.

— «Бенарес», — замислено пробурмотів Мартін Силен і з любов'ю провів рукою по стемнілому від часу леєру. — Колись мене на ньому пограбували.

Ламія грюкнула великим кухликом кави по стільниці:

— Діду, ти що, пробуєш нас переконати, що настільки древній, аж пам'ятаєш Стару Землю? Пошукай собі ідіотів деінде!

— Люба моя дитино, — Мартін Силен аж світився від задоволення, — нічого я не пробую. Мені просто здалася не позбавленою цікавості (а також повчальної та освітньої мети) ідея запропонувати вам обмінятися в якийсь момент списками місць, де ми грабували або ж нас грабували. Оскільки ти маєш нечесну фору, бо народилася в сім'ї сенатора, то я певен, що твій перелік таких локацій буде справді визначним... і значно довшим.

Ламія вже була відкрила рота, щоб обуритися, але спохмурніла і передумала.

— А звідки ж цей корабель узявся на Гіперіоні? — спитав собі під носа Лінар Гойт. — Навіщо везти летючу баржу на планету, де електромагнітне устаткування не працює?

— Чого ж? Працювало би, — відгукнувся полковник Кассад. — На Гіперіоні є магнітне поле. Просто воно слабке і не здатне підтримувати повітряний транспорт на електромагнітній основі.

Отець Гойт розгублено повів бровою, бо не бачив ніякої різниці в цих твердженнях.

— Агов! — раптом озвався до всіх поет, що і далі стояв під бортиком. — Наша банда знову в повному складі!

— То й що? — не второпала Брон Ламія. Коли вона заговорювала до Силена, її губи повсякчас перетворювалися на тоненьку ниточку.

— Ми знову всі разом, — пояснив він. — А значить, прийшов час для казочки.

— Хіба ми раніше не домовлялися розповідати наші історії за обідом? — підтримав дівчину Гет Мастін.

вернуться

55

Плашкоут (нідерл. plaatschuit, «плоскодонний човен») — переважно несамохідне вантажне судно з малою осадкою та спрощеними обводами корпусу.

вернуться

56

Леєр (від нідерл. leiden, «вести») — туго натягнута линва, обидва кінці якої закріплені на суднових конструкціях, зокрема утворюють захист відкритої палуби.

вернуться

57

Рококо (від фр. rocaille, «камінці, рінь») — декоративний стиль пізнього французького бароко у XVIII ст., характерними рисами якого були вишуканість, перевантаженість деталями, орнаментальні мотиви та спрямованість на забезпечення особистого комфорту.

вернуться

58

Маркетрі (від фр. marquer, «розкреслювати») — інкрустація шпоном (тонкими листами деревини).

31
{"b":"847763","o":1}