— А що ж воно таке?

— Залишки поля... або сили... які, по суті, рухають Гробниці та їхній вміст назад у часі з далекого майбутнього.

— Вміст? — перепитала я. — Але ж Гробниці стоять порожні. Від часу їхнього відкриття.

— Зараз порожні, — парирувала Ґледстон. — Проте все говорить про те, що вони були... ще будуть заповненими... коли відкриються. У близькому майбутньому.

— Наскільки близькому? — витріщилася я на неї.

Вираз її темних очей залишався м'яким, але порух головою свідчив про непохитність.

— Я й без того тобі забагато розповіла, Брон. Тобі заборонено про це говорити деінде. Якщо виникне необхідність, твою мовчанку ми зможемо забезпечити.

Спантеличення мені довелося ховати, вибираючи травинку, яку я й собі збиралася погризти.

— Ну, гаразд. А що ж тоді ховають Гробниці? Іншопланетян? Бомби? Таємні хронокапсули зі зворотним ходом?

— Якби ми це знали, Брон, — легко посміхнулася Гледстон, — то випереджали би Корд, але ми відстаємо.

Посмішка зникла з її обличчя.

— Згідно з однією версією, Гробниці мають якесь відношення до війни в майбутньому. Можливо, це спроба звести майбутні порахунки, тасуючи карти минулого заново.

— Боже мій, так а війна кого і з ким?

— Нам потрібно повертатися назад, Брон, — знову розвела руками політик. — Скажеш мені тепер, якщо твоя ласка, що твій кібрид Кітса збирається робити?

Я втупилася собі під ноги, але знову підвела очі, щоби зустрітися ними із її зосередженим поглядом. Не можна вірити нікому, але плани Джонні були вже відомі ТехноКорду і Церкві Ктиря. Коли вже це тристороння гра, то, можливо, кожному варто знати, що є ще й інший її хороший учасник.

— Він збирається перенести всю свою свідомість у кібрида, — якось недолуго промовила я. — Збирається стати людиною, пан-Гледстон, а потім вирушити на Гіперіон. І я лечу з ним.

Виконавча директриса Сенату й Речі Спільної, голова виконавчої влади, у підпорядкуванні якої знаходилося майже двісті планет і мільярди населення, довго дивилася на мене. А потім проказала:

— То він планує потрапити на Гіперіон зорельотом храмовників із прочанами?

— Так.

— Ні, — заперечила Міна Гледстон.

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі те, що «Вічнозеленій секвої» буде заборонено покидати простір Гегемонії. Паломництво скасовано, поки Сенат не вирішить, що це в наших інтересах. — В її голосі дзвенів метал.

— Тоді ми з Джонні полетимо спін-зорельотом, — здвигнула плечима я. — Все одно, проща — для невдах.

— Ні, — наполягала Гледстон. — Поки що цивільного сполучення з Гіперіоном не буде.

Мене зачепило слово «цивільного».

— Війна?

Губи Директриси були щільно стулені. Вона кивнула.

— Більшість спін-зорельотів просто не встигнуть.

— Війна з... Вигнанцями?

— На першій стадії так. Але, Брон, поглянь на це як на спосіб пришвидшити розв'язання наших суперечностей із ТехноКордом. Ми або включимо систему Гіперіона в Мережу і захистимо її своїми військами, або віддамо його на поталу расі, яка зневажає ТехноКорд зі штучними інтелектами і не довіряє всім їм.

Я змовчала про те, що Джонні згадував, як ТехноКорд підтримує зв'язки з Вигнанцями, натомість сказала:

— Спосіб пришвидшити розв'язання суперечностей? Що ж, гаразд. Але хто маніпулює Вигнанцями й жене їх у наступ?

Ґледстон знову на мене поглянула. Якщо її обличчя в той момент і справді нагадувало Лінкольна зі Старої Землі, то цей Лінкольн був ще й яким затятим сучим сином.

— Час вертатися назад, Брон. Ти ж розумієш, наскільки важливо, щоб ця інформація нікуди не просочилася?

— Я розумію, що ви би мені нічого не розповіли, якби не мали на те причину. Я не знаю, до чиїх вух вам насправді потрібно її донести, але здогадуюся, що сама граю роль посланця, а не довіреної особи.

— Я би не радила недооцінювати нашої рішучості зберегти ці відомості під грифом «секретно», Брон.

Я розсміялася:

— Пані, я би не стала недооцінювати вашої рішучості в жодному питанні.

Міна Ґледстон знову запросила мене першою зробити крок у телепорт.

— Я знаю, як нам довідатися, що собі надумав Корд, — заявив мені Джонні, коли ми вдвох каталися Безкраїм Морем на глісері. — Але це небезпечно.

— Це не новина.

— Я не жартую. Але він підходить тільки в тому разі, якщо нам обом насправді вкрай важливо виявити причину страхів Корду через Гіперіон.

— Я за.

— Тоді нам знадобиться спец. Віртуоз-оперативник, котрий розбирається в базовій площині інфосфери. Розумний, але не настільки, щоби відмовитися від такої нагоди. Хтось, хто може поставити на карту все і при цьому зберегти таємницю в ім'я кіберпанківських вибриків.

Я вишкірилася у відповідь.

— Знайома я з одним таким.

Бі-Бі жив сам-один у дешевому помешканні в підніжжі дешевого хмаросяга у дешевому кварталі на ЦТК. Зате всі чотири кімнати його квартирки були нашпиговані якнайдорожчим устаткуванням та апаратурою. Останнє стандартне десятиріччя Бі-Бі витрачав більшу частину своєї зарплатні на ультрасучасні забавлянки кіберпанка.

Спочатку я заявила, що він нам потрібен для одної протизаконної штуки. Бі-Бі в свою чергу відповів, що як держслужбовець не може про таке навіть думати. А потім поцікавився, про що йдеться. Джонні заходився пояснювати. Бі-Бі подався вперед, і я вже бачила перевірений часом кіберпанківський блиск в його очах, знайомий мені ще зі студентських днів. Здавалося, він зараз тут і на місці почне вівісекцію Джонні, щоби розібратися, як працює кібрид. Після цього Джонні перейшов до найцікавішої частини, і простий блиск в очах Бі-Бі змінився зеленим огнем.

— Коли я знищу свою віртуальну персону штучного інтелекту, — говорив Джонні, — її переміщення в кібрида займе тільки пару наносекунд, і саме на цю мить ляже мій сектор захисту технокордівського периметра. Фаги системи безпеки не дадуть цій прогалині зяяти надто багато наносекунд, але за цей період...

— Вхід у сам Корд, — прошепотів Бі-Бі з палаючим ніби антикварний кінескоп поглядом.

— Це надзвичайно небезпечно, — наголосив Джонні. — Наскільки мені відомо, жодна людина ніколи не проникала на периферію Корду.

Бі-Бі пошкрябав верхню губу.

— Ходить легенда про Ковбоя Ґібсона[177], якому це вдалося ще до відділення ТехноКорду, — пробурмотів він. — Але в неї ніхто не вірить. А сам Ковбой зник.

— Навіть якщо вдасться проникнути, — вів далі Джонні, — часу на вхід може забракнути, якщо не рахувати самих інфокоординат.

— Фантастика, блядь, — прошепотів Бі-Бі, розвернувся до консолі і потягнувся до свого шунта. — Давай.

— Що, зараз? — вирвалося в мене. Здається, навіть Джонні трохи отетерів.

— А чого чекати? — Бі-Бі під'єднав шунт, усі входи в метакортекс, але деку поки що не чіпав[178]. — То ми робимо чи як?

Я сіла поруч із Джонні на канапці і взяла за руку. Його шкіра була прохолодна. Обличчя кібрида не виказувало жодних емоцій, але я могла уявити, що він відчуває перед моментом неминучого знищення власної особистості і попереднього досвіду. Навіть якщо йому вдасться перенести свідомість, то людина з персоною Джона Кітса вже не буде тим «Джонні».

Він має рацію. Навіщо чекати?

— Гаразд, — поцілувала я його. — Я зайду разом із Бі-Бі.

— Ні! — Джонні стиснув мою руку. — Ти нам нічим не зарадиш, а небезпека величезна.

Власний голос прозвучав у моїх вухах невблаганно, як у Міни Ґледстон:

— Можливо. Але я не можу просити Бі-Бі про таку послугу і водночас бути осторонь. Та й тебе самого я не лишу.

Я востаннє стисла його руку і сіла біля консолі Бі-Бі.

— Ну, і що мені, блін, з усім цим робити? Куди вмикатися?

Ви мали читати про всі ці кіберпанківські штуки. Ви все знаєте про страшну красу базової площини інфосфери, тривимірні магістралі з власними ландшафтами чорної криги, неоновими периметрами і флуоресцентними Дивними петлями, а ще — з мерехтливими хмаросягами блоків даних, що тягнуться до низьких хмар всюдисущної сущності Штінтів. Усе це я бачила в польоті, осідлавши частоту-носія Бі-Бі. Досвід на межі. Надто сильні враження. Просто моторошні. Я фактично чула від фагів-переростків системи безпеки їхні чорні погрози. Нюхом відчувала подих смерті від вірусів-гельмінтів, що ладналися завдати удару у відповідь навіть із-за крижаних екранів; на шкіру ніби тиснув гнів штучних інтелектів, які ширяли над нами (а ми сновигали, немов комашня під ногами слонів) — а ми ще ж нічого не вдіяли, просто летіли дозволеною магістраллю по каналу доступу, який нам намалював Бі-Бі, виконуючи якусь домашню роботу для свого Управління обміну даних і статистики.