— Де ми? — запитав Стірґард.

— За Юноною, — відповів GOD. — Політ пройшов без відхилень. Чи слід перенести Ґерберта до операційної?

Стірґард замислився.

— Ні. Я сам ним займуся. У якому стані корабель?

— У повній готовності.

— Чи надходили радіограми з «Евридіки»?

— Так.

— Якої категорії важливості?

— Першої. Переказати зміст?

— Про що там ідеться?

— Про зміну процедури. Переказати?

— Якого обсягу текст?

— Три тисячі шістсот шістдесят слів. Переказати?

— Скорочено.

— Я не можу скорочувати невідомі.

— Скільки невідомих?

— І це невідомо.

Поки вони перемовлялися, Стірґард відштовхнувся від стелі. Летячи до зелено-червоного світла над кріотейнером Ґерберта, він встиг помітити в дзеркалі проходу до ванни свій тренований торс, що лиснів від онаксу, який краплями витікав з обірваної та підв’язаної пуповини, мов у величезного немовляти, з якого стікають пологові води.

— Що сталося? — спитав командир.

Зачепившись босими ногами за контейнер лікаря, Стірґард приклав йому руку до грудей. Серце билося розмірено. На ледь розтулених губах білів липкий онакс.

— Перекажи те, що в цьому повідомленні точне! — мовив Стірґард до GODa.

Говорячи це, він устромив пальці лікареві в рота, заглянув у горло. Відчувши тепло подиху, обережно торкнувся піднебіння. Ґерберт здригнувсь і розплющив очі. Вони були повні сліз, ясних та чистих, неначе вода. Стірґард вдоволено подумав про дієвість такої примітивної процедури. Ґерберт не пробудився, бо затискачі на його пуповині не були ще цілком вимкнуті. Командир натиснув на катетер, і той відскочив, прискаючи білою рідиною. Пуп стулився сам. Стірґард обіруч натиснув на груди непритомного, відчуваючи, як липнуть до них долоні. Ґерберт дивився на нього широко розплющеними очима, немов закляк від подиву.

— Усе в порядку, — мовив Стірґард.

Здавалося, Ґерберт його не чує.

— GOD!

— Слухаю.

— Що сталося? «Евридіка» чи Квінта?

— Зміни на Квінті.

— Підсумуй дані.

— Сума невизначених є невизначеною.

— Кажи, що знаєш.

— Перед зануренням були зафіксовані швидкозмінні стрибки альбедо, радіовипромінення досягло трьохсот гігават білого шуму. На Місяці тремтить біла цятка, визначена як плазма у магнітному кільці.

— Які рекомендації?

— Обережна розвідка.

— А ще?

— Діяти на власний розсуд.

— Відстань до Квінти?

— Мільярд триста мільйонів миль по прямій.

— Маскування?

— Виконав.

— Мікс?

— Так.

— Програму змінив?

— Тільки на етапі наближення. Корабель перебуває в тіні Юнони.

— Готовність корабля повна?

— Повна. Чи слід реанімувати екіпаж?

— Ні. Спостерігав за Квінтою?

— Ні. Втратив зв’язок у термосфері Юнони.

— Ну добре. Тепер мовчи і чекай.

— Мовчу і чекаю.

«Цікавий початок», — подумав Стірґард, масажуючи груди лікаря.

Той вдихнув повітря і поворухнувся.

— Ти мене бачиш? — запитав його голий командир. — Не розмовляй. Кліпни.

Ґерберт закліпав і усміхнувся. Стірґард обливався потом, але не переставав масажувати.

— Diadochokynesis[56]?.. — запропонував Стірґард.

Лікар заплющив очі й невпевнено торкнувся пальцем кінчика свого носа. Потім вони поглянули один на одного й усміхнулися. Лікар зігнув коліна.

— Хочеш встати? Не поспішай.

Не відповідаючи, Ґерберт вхопився руками за краї свого ложа й підтягнуся. Та замість того, щоби підвестися, він злетів у повітря.

— Обережно — невагомість, — нагадав йому Стірґард. — Помалу...

Ґерберт оглядав ембріонатор, уже цілком отямившись.

— Як решта? — спитав він, відкидаючи волосся, що прилипло до чола.

— Реанімація триває.

— Потрібна допомога, докторе Ґерберт? — спитав GOD.

— Ні, — кинув лікар.

Він сам по черзі перевірив контрольні покажчики над саркофагами. Торкався грудей, зазирав у зіниці, досліджував кон’юнктивальні реакції. До нього долинув шум води з ванни. Стірґард приймав душ. Поки лікар дійшов до останнього, Накамури, командир, уже вдягнений у шорти і чорну трикотажну теніску, повернувся зі своєї каюти.

— Як там? — запитав він у Ґерберта.

— Усі в нормі. У Ротмонта сліди аритмії.

— Залишайся біля них. Я займуся поштою...

— Є відомості?

— П’ятирічної давнини.

— Хороші чи погані?

— Незрозумілі. Бар Гораб порадив змінити програму. Вони щось помітили на Квінті перед зануренням. І на Місяці.

— Що це може бути?

Стірґард стояв біля входу. Лікар допомагав Ротмонтові. Троє вже мились, інші плавали довкола, впізнавали один одного, розглядали себе в дзеркалі, намагаючись розмовляти.

— Покличеш мене, коли вони отямляться. Часу в нас досить, — із цими словами командир відштовхнувся від люка, пролетів між голими астронавтами, як між білими рибами під водою, і зник у напрямку рубки управління.

Проаналізувавши ситуацію, Стірґард підняв корабель над площиною екліптики на найслабшому ходу, вийшов зі смуги тіні, щоб уперше обстежити Квінту. Вона маячіла біля Сонця, немов серп. Усю планету вкривали хмари, її шум зріс до чотирьох гігават. Аналізатори Фур’є не виявили жодних модуляцій. «Гермес» уже огорнувся в захисну оболонку, щоб його не можна було виявити радіолокацією. Стірґард вважав, що надмірна обережність краща за невиправданий ризик. Технічна цивілізація передбачала розвиток астрономії, астрономія — чутливі болометри, тож навіть астероїд, тепліший од вакууму, міг привернути до себе увагу. Тому й до водяної пари Стірґард домішав трохи сульфідів, характерних для сейсмічного газу. Щоправда, астероїди з діючими вулканами — це рідкість, особливо при такій малій масі, як маса корабля-розвідника, але завбачливий командир вислав у космічний простір зонди і спрямував їх на себе, аби впевнитися, що необхідні для дальшої корекції польоту парові турбіни залишаться майже непомітними навіть при наближенні до Квінти. Хотів підійти до неї з боку Місяця, щоб докладно її дослідити.

Усі вже зібралися в рубці. Гравітації тут не було — рубка нагадувала середину великого глобуса з конусоподібним ухилом, закритим стіною моніторів, з кріслами, до яких людина прилипала. Досить було тільки вхопитися руками за бильце й притиснутися до сидіння, щоб тебе присмоктало. Коли ж ти хотів підвестися, слід було просто різко відштовхнутися. Це було краще за ремені. Отож вони сиділи вдесятьох, наче в малому проекційному залі, а сорок моніторів показували їм планету, кожен в іншому спектральному діапазоні. Найбільший центральний монітор міг синтезувати монохромні зображення, при потребі накладаючи їх одне на одне. У розривах хмар, розігнаних пасатами й циклонами, ледь вирізнялися сильно порізані контури материків. Світло, яке почергово фільтрували, давало змогу бачити то поверхню хмарного моря, то поверхню планети. Водночас усі слухали монотонну доповідь GODa. Він повторював останню радіограму «Евридіки». Б’єла припускав, що, можливо, землетрусами пошкоджено технічну інфраструктуру квінтян. Лакатос і ще дехто обстоювали гіпотезу, що мала назву «натуралістичної». Жителі планети викинули частину океанічних вод у космічний простір, щоби збільшити поверхню суходолу. Тиск океану на його дно зменшився, і внаслідок цього порушилася рівновага в літосфері. Під тиском, який ішов ізсередини, почалося розтріскування найтонших ділянок океанічного дна. Через це було припинено подальший викид вод у космос. Одне слово, діяльність планетян викликала катастрофічний рикошет. На думку інших, ця гіпотеза була хибною, бо не могла пояснити багатьох явищ. Окрім того, істоти, здатні проводити роботи в планетарному масштабі, передбачили б сейсмічні наслідки. За підрахунками, в яких використовували земний досвід, катаклізми у літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об’єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, не призвело б до глобальних спустошень. Згідно з контргіпотезою катастрофа відбувалася за «принципом доміно». Тобто це був непередбачений ефект експериментів, що ґрунтувалися на недосконалому знанні гравітології. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції, руйнування застарілої технологічної бази, випадкового порушення кліматичних умов під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційного хаосу невідомого походження. Жодна гіпотеза не змогла охопити всіх помічених явищ так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, яку Бар Гораб відправив перед самим зануренням в Аїд, давала розвідникам повноваження на будь-які самостійні дії, включно з відмовою від усіх усталених варіантів програми, якщо це буде визнано за необхідне.