— Невже? — Й одразу знехтував порадою товариша, подумавши про те, про що думати було не варто.

Як і мало бути, Мозя одразу заплутався у своїх шести ногах, перечепився і зарився головою у пісок. Флоквел розреготався. Незвично звучав цей регіт! Наче пиляли старою іржавою пилкою товсте скло. Мозя скривджено ворухнув вусами:

— Не бачу нічого смішного. Я просто ще не в’їхав в образ.

— Авжеж! Ти з нього випав!

Нарешті Мозя розібрався зі своїми ногами — і вони разом зашурхотіли по піску навздогін за шестиногом-тубільцем.

— Агов, приятелю! — скрипів на ходу Флоквел. — Стривай! Справа є!

Шестиніг озирнувся:

— Як же… Справа… Які в нас можуть бути справи?

— Та почекай ти! Ми тут одного сухоперого розшукуємо, на двох ногах.

— На двох? А як же він ходить? Мабуть, падає постійно?

— Та ні, — ворухнув довгими вусами Флоквел, — з чого б це йому падати?

— Тобто, як з чого? — здивувався шестиніг. — Сам спробуй на двох ногах постояти. Ні, я такого тут не бачив.

— А ти давно тут мешкаєш?

— На острові? Все життя. Як народився навесні, так досі і живу. Не бачив я такого сухопе…

Шестиніг не встиг скінчити. З води вилетіла тонка прозора сітка, розкрилась у повітрі і почала падати, погрожуючи накрити усі трійцю.

— Мозя, ноги!

Усі кинулися навтьоки. Справжній шестиніг метнувся під колючий кущ, а Мозя з Флоквелом — до зоряного бую. Сітка впала поруч із ними. Мабуть, наступного разу водожив не схибив би, але сітка зачепилася за кущ, під котрим заховався справжній шестиніг. За ті кілька секунд, що мисливець згаяв на визволення сітки з колючок, рятувальники добігли до зоряного буя, а далі вже жодні водоживи їм були не страшні. Сітка накрила камінь, коли голушкоїди, важко дихаючи після короткого, але дуже енергійного забігу, перебували вже у безпеці.

— Оце-то так… — протягнув Флоквел. — Ще трохи — і нас хтось з’їв би!

— Як на мене, то краще Найвеликоглав, — відгукнувся Мозя.

— Це ще з якого дива?

— А в нього голова велика. Мізків небагацько, зате пащека ого-го! Раз — і ковтнув. А потрапиш до промедаїв — кожну кістку б обсмоктали. Ні, вже… Краще б не мучитися.

— Може, ти й маєш рацію, але краще за все не попадалися нікому взагалі. Що маленька пащека, що велика — результат один: зжеруть. Зрозуміло одне: ймовірність того, що Маняма був на цій планеті, наближається до нуля. Вже хто-хто, а промедаї би його точно не проґавили. І питання тут не в Манямі, а в тих грошах, які могли бути в нього. Дуже вони до дармової грошви охочі! Як на мене, то ми можемо зі спокійною совістю рухатися далі, — зробив висновок Флоквел.

— А що нам залишається робити? Це Саткес може собі дозволити під час чергування бадьорух пити, а нам це не личить. Ми голушкоїдів рятуємо. Нам не до бадьоруху.

— Тоді вперед! Наступний буй — вісімсот двадцять перший.

Блостер закляк: Мадингма ворухнув лапою! Так швидко?! Неймовірно! Ще ж і півгодини не минуло! Він вихопив граваствол. Зброя зарядилася лише наполовину. Гаяти не можна було й миті! Блостер загорлав до Табула, намагаючись перекричати гул увімкненого двигуна:

— Трос! Треба знайти трос чи канат!

— Що? — не розчув Табул. — Не зрозумів, що треба знайти?

— Трос! Треба зачепити Мадингму й відтягти його вглиб печери! Зрозумів?

Табул енергійно закивав головою. Він підвів вантажівку впритул до дракона і поліз під сидіння.

— Є! — радісно закричав він за мить, розмахуючи бухтою троса над головою.

Блостер помацав трос, перевіряючи його на міцність, і схвально кивнув:

— Повинен витримати. А як ви взагалі машини буксуєте? — поцікавився зоряний пенсіонер. — Були б колеса — тоді зрозуміло, а на лапах?

Запитуючи Табула, Блостер не припиняв роботи, в’язав тросом дві задніх лапи жука. Табул допомагав йому, зрідка позираючи на прибульця.

— Попервах у нас теж машини на колесах були, але потім порахували — на лапах економічніше. Дороги коштують дуже дорого… А система буксування дуже проста.

— Ні, тут інший вузол потрібно. Той, що затягується сам, а потім трос чимось переріжемо. Не гайся… Ця штука цокає, — він тицьнув пальцем у кишеню, де продовжував клацати комунікатор, рахуючи дозу опромінення та попереджаючи, що залишатися поруч із Мадингмою — справа небезпечна.

— Пам’ятаю… У кожній лапі є висувне коліщатко, — продовжував розповідати Табул, — машину буксують на ньому, чи викликають евакуатор. А у них підйомник гідравлічний, раз — і нема питань!

— А якщо машина зламається десь далеко? — й далі розпитував Блостер, зав’язуючи останній вузол, який міцно стягнув дві задніх лапи Мадингми.

— Тоді евакуація буде коштувати дорожче, хіба незрозуміло? — здивувався Табул. — Далі їдеш — більше платиш!

— Зрозуміло, — посміхнувся Блостер, — давай пробувати. Лишень витримав би трос та потягнув лапобіг…

Табул заліз у машину, загув двигун. Сім уцілілих лап вантажівки напружилися, трос натягнувся, неначе струна. Здавалося, проведи по ньому смичком — і у вуха вдарить таким високим пронизливим звуком, що не витримають барабані перетинки. Трос витримав, але Мадингма навіть не ворухнувся. Лапи вантажівки ковзали по кам'яній поверхні підлоги, машину заносили вліво, де була поламана лапа. Табул визирнув з кабіни й випустив пазурі. Врізнобіч полетіли земля та каміння. З кабіни знову визирнув Табул:

— Не виходить! Якби всі лапи вантажівки були справні, тоді він точно би потягнув, а так… Занадто важко!

Блостер засмучено похитав головою і витяг граваствол: усього п’ятдесят вісім відсотків зарядки. Мадингма вже ворушив усіма лапами, поки що безладно, немов кожна з них жила окремим життям, але ще кілька хвилин — і жук повністю оговтається. Тоді буде зле. Якщо граваствол переключити у антирежим, тоді Мадингма стане легший, і лапобіг його точно потягне, у цьому сумнівів немає. Але і жуку стане легше злетіти! Чи втримає його трос? Чи достатньо ваги має вантажівка? Чи не витягне її дракон з печери і не скине з високої гори? На пахолку жука засмикалося сопло субзвуку, почало рожевіти сопло-вогнемет. Гаяти не можна було ані секунди, і Блостер відкинув усі вагання.

— Табуле! Готуйся!

Блостер підійшов до Мадингми майже впритул і натиснув спусковий гачок. Жук смикнувся, спробував звестися на лапи, але в нього нічого не вийшло — забракло　двох задніх лап, зв’язаних тросом. Лапобіг потягнув жука у глибину печери. Через силу ревів двигун, лапи буксували, але справа таки зрушила з місця. Залишаючи подряпини на кам’яній підлозі, велетенське тіло дракона повільно рушило за вантажівкою.

— Давай, Табуле! Натискай! Давай!! — горлав Блостер. — Пішов! Давай!

Мадингма спробував розправити крила, але і з цього в нього нічого не вийшло — заважали стіни та стеля печери. Було б погано, якби Мадингма зміг скерувати вогняний струмінь чи субзвук назад, у бік лапобігу, але цього він зробити не міг. Табул, упевнившись, що йому субзвук не загрожує, спокійно робив свою справу. Він увімкнув фари і впевнено працював важелями. Коли жука перетягували через першу перегородку, Блостер більш за все боявся, чи витримає трос. Обійшлося. Табул взяв ліворуч — і лапобіг обійшов стороною груду брикетів, вивантажених годину тому. Блостер час від часу дивився на граваствол, перевіряючи, як іде зарядка. Щойно індикатор показав десять відсотків, він знову вистрелив у Мадингму в антирежимі. Вага його ще зменшилася, і справа пішла ще краще.

— Нормальний хід! — горлав Блостер. — Натискай, Табуле! Газуй!

— Даю! Газую! — луною відповідав водій, уважно вдивляючись у напівтемряву печери.

Другу та третю перегородку пройшли дуже швидко. Як не пручався Мадингма, нічого в нього не виходило, вантажівка була потужніша. Машина повільно, але впевнено тягла дракона углиб печери.

Лапобіг, керований Аголом, із Резою та Фелелою на борту, з усіх лап мчав у напрямку Виринеї. Агол випустив на своїх шістдесят п'ятих фірмові кігті від Беримура і не скидав швидкість навіть на непрохідних, як здавалося Резі, ділянках дороги. Фелела тільки повискувала, коли машина робила надто великий стрибок чи кренилася так, що, здавалося, ось-ось перевернеться. Агол керував лапобігом майстерно. Він жодного разу різко не загальмував, точно прораховував траєкторію руху, завчасно вгадував круті спуски та повороти, спритно обганяв поодинокі лапобіги та ухилявся від ще більш поодиноких зустрічних машин. Кабіну плавно погойдувало, у прочинене віконце дув м'який свіжий вітерець. Усе б було чудово: приємна компанія, гарна погода, романтична подорож, якби не Мадингма — жахливий, але життєво необхідний жук-дракон, який прокинувся через недбальство, дурість та захланність. Благо у кількості більшій, ніж потрібно, перетворювалося на зло і навіть на саму смерть.