б) С 1923 года ДРАЙ-ХМАРА имел тесную связь с ЕФРЕМОВЫМ (осужденным по делу «СВУ») и активно работает в Историко-литературном обществе, проводившем к.-р. националистическую работу.
в) В дальнейшем ДРАЙ-ХМАРА входит в группу неоклассиков на Украине и совместно с ними ведет большую к.-р. националистическую работу.
г) Показаниями ЗЕРОВА, ФИЛИППОВИЧА, ВОРОНОГО ДРАЙ-ХМАРА уличается в совместной к.-р. работе, переросшей в 1935 году до признания индивидуального террора как метода борьбы с Соввластью на Украине.
2. Материалы дела недостаточны для предания ДРАЙ-ХМАРЫ суду ВТ КВО по признакам ст. 54–11 и 54-8 УК УССР, но характеризуют ДРАЙ-ХМАРУ как активного к.-р. националиста, социально опасного.
П о л а г а ю
Дело ДРАЙ-ХМАРЫ передать на разрешение Особого Совещания при НКВД СССР на предмет заключения такового в концлагерь».
28 березня 1936 р. Особлива нарада при НКВС СРСР у Москві розглянула справу М. П. Драй-Хмари і постановила:
«Драй-Хмару Михаила Афанасьевича – за к.-р. деятельность заключить в исправтрудлагерь сроком на ПЯТЬ лет, считая срок с 5.9.35 г.
Дело сдать в архив».
Четвертого квітня 1936 р. московські вершителі людських доль, направивши витяг цитованої постанови, дали ще й письмове розпорядження щодо М. Драй-Хмари: «…надлежит направить с первым отходящим этапом в гор. Владивосток, в распоряжение начальника ПЕРПУНКТА СЕВВОСТЛАГа НКВД, для направления на Колыму. Дату направления подтвердите к 5/V-36 г.
НКВД взять на ОСОБЫЙ УЧЕТ, согласно приказа № 257/с-33 г.».
Другого червня 1936 р. в четвертому листі М. Драй-Хмари, написаному по дорозі на заслання (за 700 км до Хабаровська), повідомлялося, що його вивезли з Києва 16 квітня, позбавивши можливості попрощатися з родиною і взяти хоч якісь речі, насамперед одяг у далеку й невідому дорогу. Про страждання видатного поета-неокласика і перекладача, вченого-філолога розповідають часто езоповою мовою його півсотні листів із заслання до родини за 1936–1938 роки, а п’ятдесят перший – до доньки Оксани, позбавленої батьківської опіки, із фатальним останнім реченням: «Будь строга к себе, ибо ты сирота, судьба в твоїх руках. Татуньо».
Активну наукову діяльність М. Драй-Хмара (тоді ще під батьківським прізвищем Драй) розпочав ще у студентські роки, коли за порадою і за підтримки професорів Університету св. Володимира здійснив перше відрядження за кордон, насамперед до Загреба в Хорватію, для вивчення історико- літературної спадщини А. Качіча-Міошіча. Він працював у бібліотеках університету та Югославської академії, але шестигодинний робочий день тих наукових закладів не влаштовував студента з Києва, і він з ласкавого дозволу академіка А. Мусійча бере для вивчення книжки додому. Після Загреба Михайло їде до Београда (Бєлграда), де ознайомлюється із сербськими часописами, яких не було в Хорватії, а весь вільний час присвячує вивченню сербської і хорватської мов.
У спадщині А. Качіча-Міошіча молодий дослідник виокремив твір «Razgovor ugodni naroda slovinskoga», зацікавився стилем і джерелами, які лягли в основу його творення. Свій науковий звіт молодий дослідник-ерудит М. Драй завершує таким висновком: «Пісні Качіча не мають того, чим багатий народний епос і що становить його найхарактеристичнішу рису – вони не мають поетичної вигадки. Шукаючи історичної істини, Качіч знехтував поезією.
Щодо видань і перекладів “Razgovora”, то я вніс декілька доповнень до того, що зробили мої попередники. Деякі видання я охарактеризував; подав латинські, німецькі й італійські переклади “Razgovora”, які належали різним авторам»[2].
Професор Університету св. Володимира А. Лук’яненко 1914 р. високо оцінив «з усіх поглядів монографічне дослідження цього великого твору видатного сербо-хорватського поета» початку другої половини XVIII ст. і просив керівництво факультету нагородити талановитого автора, який «володіє точно науковими методами сучасного історично-літературного досліду», золотою медаллю, а працю надрукувати в «Университетских известиях». Обидва побажання професора були виконані. Але 1923 р. після повернення із Кам’янця-Подільського в Київ проф. М. Драй-Хмара, купуючи квартиру на вул. Садовій, 1, змушений був продати першу і єдину в житті нагороду – золоту медаль.
Найпершим наукову публічну оцінку праці студента М. Драя «Інтермедії I половини XVIII ст.» дав проф. В. Перетц в «Отчете об экскурсіи русской филологии въ С.-Петербургъ» (Университетскія Извѣстія. – Кіев. – 1912. – Июль. – С. 91–93).
Надзвичайна працелюбність, яку М. Драй-Хмара успадкував від свого батька (мати стала жертвою під час епідемії тифу в Малих Канівцях, коли розносила пиріжки хворим селянам, залишивши напівсиротами п’ятирічного Михайлика і його двох сестер), інтерес до живої мови і її історії, і не лише української, потяг до вивчення інших мов сформували в ньому універсальний тип ученого-філолога, який не міг оминути пам’яток як давнього, так і сучасного йому письменства.
Під час роботи в 1918–1923 рр. у Кам’янець-Подільському університеті, ректором якого був колишній міністр освіти і віросповідань УНР Іван Огієнко, М. Драй-Хмара у цьому місті ознайомився в Людмили Кузьминської із апракосом XIV ст., написаним на пергаменті: 35 аркушів цього орієнтовно шестисотлітнього манускрипта, знайдено було ще в середині XIX ст. неподалік від Мінська на фільварку Масютинщина «в розритому фундаменті якоїсь стародавньої будівлі, очевидно церкви». А 1923 р. вчений переписав ще ніким не досліджену пам’ятку, назвавши її Менським апракосом, оскільки її знайдено було неподалік від Мінська (за тогочасним правописом – Менськ) і написав, а 1931 р. видав наукову працю «Фрагменти Менського пергаменованого апракоса XIV в.» (К., 1931. – 106 с.), обсяг якої значно перевищував оригінал. У першому розділі «Палеографія. Графіка» є підрозділи «Палеографічна характеристика пам’ятки» (А. Загальні уваги. Б. Літери та їх уживання), «Графічні особливості пам’ятки» і «Огріхи». В останньому вчений-мовознавець робить такий висновок: «…обидва писарі не дуже розумілися на церковнослов’янських формах, від яких, мабуть, далеко вже відбігла їхня жива говірка, але в другого писаря огріхів куди більше, ніж у першого»[3].
У розділі II «Фонетика» є підрозділи: 1. Південнослов’янські риси (А. Голосні. Б. Приголосні). 2. Східнослов’янські риси (Русизми) (А. Голосні. Б. Приголосні). 3. Білорусизми (А. Голосні. Б. Приголосні).
Розділ III «Морфологія» має такі підрозділи: 1. Південнослов’янські риси (А. Деклінація. Б. Коньюгація). 2. Східнослов’янські риси (Русизми). (А. Деклінація. Б. Коньюгація). 3. Білорусизми.
До четвертого розділу «Синтакса й лексика» автор дає таку примітку: «В цьому розділі ми не відмежовуємо русизмів від балканізмів, бо більшість синтаксичних явищ, зафіксованих у нашій пам’ятці, розвивалася і на південнослов’янському, і на східнослов’янському ґрунті. Очевидячки, явища ці мають спільне коріння у праслов’янській мові»[4].
У «Загальних висновках» М. Драй-Хмара стверджує, що «Менські фрагменти XIV в. являють собою копію з церковнослов’янського апракоса, копію, в якій заховалися південнослов’янські та спільні східнослов’янські риси і в яку переписувачі-білоруси (їх було двоє) внесли особливості живої білоруської мови»[5].
Наведена вище структура цієї унікальної мовознавчої праці демонструє глибокі знання вченого в галузі історії слов’янських мов і навіть їхніх діалектів. Щось подібне можна сказати і про інші наукові праці М. Драй-Хмари – монографію «Леся Українка. Життя й творчість» (К., 1926. – 156 с.), статті «Поема Лесі Українки “Віла-посестра” на тлі сербського та українського епосу» (1929) і «Бояриня» (вступна стаття до драматичної поеми Лесі Українки у виданні: Леся Українка. Твори. – К.: Книгоспілка, 1929. – Т. 8. – С. 87—109); статтю «Генеза Шевченкової поезії “У тієї Катерини хата на помості”» (1930).
