На тихім озері, де мліють верболози,
давно приборкані, і влітку, й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.
Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —
плавці ламали враз ті крижані лани,
і не страшні для них були зими погрози.
О гроно п’ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
Дніпром, сосновим бором і смолою
повіяло од споминів моїх.
Як солодко вечірньою добою,
коли ще моря гомін не затих,
чекати ритмів іншого прибою!
Я сам їх зустріваю. Лиш горіх,
та гори, та пожовклі кримські трави.
……………………………………………….
Октави родяться… Донедавній сум
пливе з очей моїх за сині гори
і лине до Дніпра, де срібний шум
кипить під веслами, коли простори
п’яніють од весни, од ярих дум
і каламутять виднокруг прозорий!
Нехай минущий утриває час —
ніколи не забуду я Черкас.
І дому на горі я не забуду,
де вчився, де гімназія була…
Даруйте, дехто, може, не без нуду
пригадує собі журнал, «Кола»,
інспектора, латинника-маруду, —
а я сміюсь, не пам’ятаю зла:
далеко одійшли од нас мундури,
і карцер, і гімназіальні мури.
Та я тоді до них не скоро звик,
як, сівши на дубовій шкільній лаві,
уперше став ламати свій язик
на кшталт столичний, і слова ласкаві
міняти на чужі; немов індик,
повторював я чудернацькі вправи.
Дарма! Наука в голову не йшла:
я серцем линув тільки до села.
Мені ввижалися лани, діброви,
завода, кучерява і лунка;
я чув леління рідної розмови
і тихий шепіт верб коло ставка…
А хитрий ментор вирушав на «лови», —
і раптом кремезна його рука
мене виводила із царства мрії —
в «кутку» зникали всі мої надії.
З «кутка» я оглядав товаришів.
Зайдиголови бралися на штуки:
одні з кишень пускали горобців,
а другі, миттю натягнувши луки,
стріляли в них. Щоб заглушити гнів
«іхтіозаврів», брав між закаблуки
пружини кашкетові «камчадал»
і бринькав, і іржав, як Буцефал.
Тоді ішов директор на підмогу.
Вся класа становилася у фронт,
коли з’являвся він біля порогу.
Суворий звіздознавець брав «на понт»,
та всі мовчали, й певну перемогу
ми здобули б, якби не Горизонт:
підлиза, боягуз, душа лакейська.
………………………………………………
«Мисливцям» вовчий видали білет,
«музикам» же по три за поведінку
поставили, і походив кастет
по зраднику, як пізно з скейтінг-ринку
вертавсь додому (стрівшись tête-à-tête,
він довго пам’ятав оцю нагінку), —
а потім все пішло, як і раніш,
і вічно з «олівцем» дражнився «книш».
Урок скінчився. Дзиґарі із зали
пробили три – пора додому йти.
І всі ми йшли голодні, як шакали,
бешкетник на стовпах писав хрести,
гульвіси ж у кондитерській питали,
чи продаються ярма й хомути,
і в електричні дзвоники дзвонили,
тікаючи відтіль, що було сили.
Сонце зайшло за Дністром.
одсвіт на водах багряний.
Сонце зайшло за Дністром.
Кров’ю взялася ріка.
червінь палає на кручі.
Кров’ю взялася ріка.
звідки тече ота кров.
бачать і стогнуть вони.
встали примари старі.
Сонце зайшло за Дністром.
одсвіт на водах багряний.
Сонце зайшло за Дністром.
