На парті праворуч стоїть обчислювальна машина, ліворуч — електронний мікромозок. Паоліна натискує клавішу — і написану на дошці задачу розв'язано. Паоліна натискує іншу клавішу — і твір на задану тему готовий.

Тим часом її мати порядкує вдома. Вона сіла за пульт управління і, щоб якомога швидше прибрати квартиру, натиснула на всі кнопки одразу: тринк-транк-бах-бабах! І ось уже працюють автоматичні пилососи, натирачі підлоги, стелиліжка, вікномийки.

А батько тим часом уже на заводі. Його вказівний палець тільки й знай натискує кнопки. Туп-тап-таратап! .. Сам один на весь величезний завод. Та він твердо вирішив: якщо найближчим часом його не забезпечать, як обіцяли, автоматичним кнопконатискувачем, оголосить страйк, бо більше не витримає: за цілу годину роботи палець німіє.

Та повернімося до школи. Вчитель роздає домашні завдання: кожен учень одержує магнітну стрічку з записом тієї або іншої книжки. Вдома діти ввімкнуть магнітофони і спокійно прослухають записи! — не псувати ж очі читанням! Паоліна дивується, чому їм жодного разу не давали «Робінзона Крузо». Втім, на все місто не було жодного примірника цієї книжки, бо в Автоматії все одно ніхто нічого не зрозумів би в ній.

Як і всі хлопці в Автомати, Клоріндо був закоханий у техніку. Надовго зачиняючись у своїй кімнаті для ігор, тобто лабораторії, він годинами думав, що б таке винайти. Але місто вже напхане найдосконалішими машинами, все можливе, здається, вже створене, навіть машина думок — і та існує давно. Винайдено також і машину снів. Залежно від того, який сон ти хочеш побачити— веселий, страшний, історичний чи фантастичний, — ти натискуєш відповідну кнопку, а коли засинаєш, дві механічні руки, загорнуті в щось м'яке, починають масажувати тобі голову, і невдовзі з'являється замовлений сон. Дехто вранці не може згадати, що йому снилося, в такому разі машина записувала сон на відеоплівку, і його можна було подивитися вдруге в чорно-білому або кольоровому зображенні (залежно від того, який він був насправді), ба навіть озвученим і з належними запахами. Ця ж машина безпомилково підказувала також виграшні номери найближчого тиражу спортлото.

Але Клоріндо певен: не може бути, щоб уже винайшли все. Можна, безперечно, придумати ще якусь машину, котра зробить людину щасливішою. Бракувало ідеї, не міг її підказати навіть найдосконаліший електронний мозок.

Аж ось йому сяйнула думка. Винайти ще одну корисну машину? Ні, краще сконструювати механічну людину, здатну керувати всіма складними автоматами в місті; вона навіть натискуватиме кнопки замість людей! І це буде не просто робот, їх уже й так досить, а саме МАШИНОЛЮДИНА, пристрій, котрий геть не відрізнятиметься від свого творця, зможе мислити й діяти.

Не гаючи часу, Клоріндо заходився розробляти проект. Батькова лічильно-обчислювальна машина та електронний мозок допомогли впоратися з найскладнішими розрахунками, материн хімічний комп'ютер розробив нові види необхідних синтетичних матеріалів. На щастя, для механічної людини можна було використати чимало давно вже випробуваних на практиці штучних органів і частин тіла: серце, нирки, зуби, нігті, вії, а також ті, що з'явилися останнім часом: пластмасові кістки, призначені для заміни власних при переломах, повітряні камери-легені, мішковидні шлунки тощо.

Зібравши кістяк, Клоріндо, почав монтувати нерви власної конструкції — з'єднав металеві дротики, прикріпив мініатюрні транзистори та батарейки, щоб реєструвати відчуття, після чого приладнав нирки, шлунок, легені. Поволі винахід набував форми.

Увечері, коли тато з мамою заходили до синової кімнати — поцілувати його і сказати «на добраніч!», Клоріндо ледве стримувався, щоб не розповісти їм про свою роботу. Ні, ні, він зробить батькам сюрприз, тільки-но одержить патент на свій винахід, — і він засинав у мріях про цей щасливий, — може, найщасливіший у його житті день.

Тепер йому залишилось виконати дві — і то найважчі — роботи. Коли він покрив тіло синтетичною шкірою власного винаходу та наповнив вени штучною кров'яною плазмою, винахід став достоту схожий на людину. А що вражало якнайбільше — він діяв! Механічна людина розплющувала очі, рухалася, виконувала накази...

Клоріндо посадовив його в свою, на два місця, машину й поїхав до Палацу науки. Там він піднявся ліфтом, потім рухома підлога привезла його в простору, огорнуту напівтемрявою кімнату.

І ось він разом зі своєю механічною людиною стоїть перед Мудросом — Великим Інженером, що урочисто сидить в кріслі з широкими підлокітниками, де сила-силенна кнопок. Наділений найвищою владою в Автоматії, Мудрос розглядає й затверджує кожний винахід. Значення його неосяжні, він ніколи не залишає Палацу науки, завжди готовий зосередити свій сумний погляд мудрого старого на черговому винаході, розібратися в ньому й належно оцінити.

— Великий Інженере, — запинаючись од хвилювання, почав Клоріндо, — я винайшов... ось це...

Мудрос, огорнутий напівтемрявою, залишався байдужим, він тільки ворухнув пальцем, натиснувши кнопку на підлокітнику, і прожектор освітив механічну людину.

— Це досконала модель, — вів далі Клоріндо. — Автомат, завдяки електронному мозкові, розуміє кожен мій наказ і виконує його. Коли ми створимо таких автоматів багато, людям не доведеться робити нічого: в установах і на заводах натискуватимуть кнопки вони.

На сумному Мудросовому обличчі не відбилося нічого.

— Не віриш? — спитав Клоріндо. — Він справді працює. Ось зараз побачиш. Іди! — Механічна людина пішла. — Бачив? Він може робити все. Сідай! — Механічна людина виконала команду. — Привітайся! Стань навколішки! Почухай потилицю!

Промінь прожектора невідступно прямував за механічною людиною, і Мудрос. придивлявся до витвору Клоріндо уважно мов режисер до актора на репетиції. Та в його сумних очах, я і раніше, годі було вичитати бодай найменший присуд.

Клоріндо тремтів від хвилювання. Адже доля його винаходу залежить від єдиного слова цього старого.

— Ну, тепер бачиш? Хочеш, вона виконає будь-яке інше завдання?

Мудрос заперечно хитнув головою.

— Ну, то видаси мені патент? — згоряючи від нетерпіння, вигукнув Клоріндо.

Мудрос мовчки дивився на механічну людину.

— Ну? — в Клоріндо перехопило подих.

Великий Інженер заплющив очі й здригнувся, ніби раптово отямився.

— Ні, — ледь чутно вимовив він.

Клоріндо відчув, як у нього опустилося серце, а все тіло охопив протест.

— Чому ні?

Прив'язаний до металевого ліжка, Клоріндо дивиться просто перед себе — на електричний стінний годинник. Секундна стрілка біжить ривками, ніби рухається під водою, — так, принаймні, йому здається. То, мабуть, тому, що в нього очі сповнились слізьми.

Через скільки секунд спрацюють електронні промені? Тридцять, двадцять дев'ять...

Наче засуджений до страти, він не може відірвати погляду від стрілки, котра відлічує останні миті його існування.

Він так мріяв сконструювати досконалу машину... механічну людину... допомогти людям стати щасливішими.. Тепер же все байдуже, все здається до огиди непотрібним, нікчемним... Мати, батько... їхній поцілунок на добраніч — мов ніжна перепустка у світ солодких снів... Навіть ці згадки приносять зараз гіркоту... Йому бридко... він не хоче думати ні про що... Тепер би лиш машину снів: натиснути кнопку нескінченного, рятівного сну й ніколи більше не прокидатися...

— Винахід тобі не вдався, — відказав йому тоді Мудрос. — Взяти, приміром, рухи: їм бракує плавності, це руки механізму.

— Але ж це машина! — запротестував Клоріндо. — Машиною вона завжди й залишиться.

— Я високо ціную твої добрі наміри й твою працю, Клоріндо, але ти не вирішив ще багато проблем. Зверни увагу на колір його обличчя.