Яка образа! Їх не мають за людей!
— Не треба милості
Без щирості! —
кричали вони обурено.
— Образили слово!
Хіба це мова?
Вони могли витерпіти все, тільки не таке: звернутися до них прозою! Ні, краще страйк і боротьба до кінця! Вони боротимуться з ворогом його ж власною зброєю, навіть такою самою мовою: «Ви говорите з нами прозою? Яке хамство! Ми відповімо на нього поетичним страйком!»
На щастя, мер та радники (найвишуканіші поети міста) відразу перейшли на бік страйкуючих, і робітники почали працювати лише тоді, коли біля входу в друкарню з'явилося нове, прикрашене квітковими візерунками оголошення:
«Надихає трояндами травень до справи,
Пелюстками виводить весняну об'яву:
«На двадцять відсотків надбавим зарплату,
Щоб жили всі заможно, щасливо, багато.
Відзнаки грошима такої дзвінкої ми
Кожного з вас, дорогі, удостоїмо!»
Поетичну законність відновлено, і громадяни Віршограда, як завжди витончені й люб'язні, продовжували розмовляти віршами.
А трохи згодом трапився цікавий випадок, цього разу з дівчинкою на ім'я Катеріна.
Катеріна переплутує слова
Уже змалечку, здається, ще від перших вимовлених слів, з Катеріною почали коїтися якісь дива. Матуся, схилившись над її колискою, казала:
— Доню, я твоя мама.
Ось повтори так само,
Доню: ма-ма...
А Катеріна лепече:
— Я-ма... яма!
— Не яма, а мама!
Ну, повтори так само!
А вона каже:
Батькові ще пощастило — донечка називала його дядьком. Але коли сідали до столу, замість тарілки вимагала горілки.
Батьки хвилювалися не на жарт: така маленька, а така зухвала, і вже в такому віці виявляє схильність до пиятики. Як і всі у Віршограді, розмовляли вони віршами і, ясна річ, у віршах виливали свої почуття:
— Що за дівчина нечемна:
В неї вдача неприємна.
— Будем важити на те,
Може, ще переросте.
Але Катеріна не переростала, вдача її не кращала. Коли від окремих слів вона перейшла до перших речень, тобто до фраз у віршах, то в неї виходило щось на зразок:
— Не дивись, татуню, скоса,
Поцілуй мені ти коси...
Мамонько-перепеличко;
Поцілуй мені спідничку...
Ач, яка самозакоханість та бундючність! Та хто ж вона така, що такої думки про себе? З якої речі цілувати їй коси й спідничку, ніби вона якась принцеса!
Та Катеріна зовсім і не бундючна, і не пихата, і не мала вона ніяких схильностей до пиятики. Просто народилася з вадою. Є такі, що народжуються косоокими, і такі, що народжуються клишоногими; а Катеріна плутала рими. Вона чітко уявляла все, що хотіла сказати. Треба було, приміром, сказати «тарілка», та ледве вона згадувала це слово, як з губ злітало друге, яке римується з «тарілкою», — «горілка». Ось і виходило, що батько, котрий для неї, звісно, був таки батьком, перетворювався на дядька, а на маму вона говорила «яма» і «дама». І зовсім вона не хотіла, щоб їй цілували коси й спідничку, а тільки носа й щічки.
Але ніхто навіть не здогадувався про цю вроджену ваду, тому Катеріну вважали зіпсованою, розбещеною, зарозумілою. Бо в Віршограді навіть повітря було пронизане поезією.
З роками Катеріна завдавала батькам дедалі більше клопоту.
Ще зовсім маленькою вона віршами привітала батьків з Новим роком і поклала листівку татусеві під серветку на столі. Що ж прочитав тато в поздоровленні?
«В Новім році, мамо й тату,
Буду вас я зневажати».
Римуючи, Катеріна, як завжди, помилилась і, замість «поважати», написала «зневажати».
Звичайно, батьки дуже розгнівались:
— Отаке нам побажати? —
Що це в тебе за манера?
Зіпсувала наше свято!
Геть до ліжка без вечері!
Отож через ці нещасні переплутані рими її завжди карали. Бідолашна, вона сама не здогадувалася про свою ваду і впадала в розпач: адже вона так любила своїх батьків, а вони їй без кінця дорікали. Донечка шукала найніжніших слів, які б умістили всю її любов до них.. Одного разу Катеріна склала два рядки, що, як їй здавалося, дуже точно передавали її почуття до батьків. І, ставши перед батьком та матір'ю, вона прочитала:
— Щоб знали, яка моя воля:
Завдати найбільше вам болю!
Вона хотіла сказати «щастя і долі». Але ж уявіть собі стан батьків, коли вони почули таке побажання. Цілий місяць дівчинка просиділа вдома, бо їй заборонили виходити на розваги та прогулянки.
Але такі прикрощі підстерігали її не лише вдома. У школі теж непорозуміння на кожному кроці: Катеріна завжди відповідала неправильно, бо, римуючи, переплутувала слова.
На іспитах у неї спитали ім'я великого поета стародавньої Греції, вона швиденько відповіла: «Гулівер». На питання, яка протока носить ім'я видатного португальського мореплавця, сказала: «Могіканова». До того ж, вона розповіла, що Італія має форму хобота, а не чобота, а Лондон стоїть на річці Пемзі, а не Темзі.
Звичайно, її залишили на другий рік. Вдома батьки, дізнавшись про це, вилили на неї лавину гнівних віршів, де римувалися «негідниця», «тупиця», «ледащо» і «зовсім пропаща».
Катеріна нарешті здогадалася, від чого її нещастя, і спробувала пояснити, що готувалася до іспитів ретельно, що винна в усьому тільки вроджена вада, яка щоразу заважає їй знаходити, потрібні рими.
Як завжди, вона робила помилки, тож і цього разу закінчила своє пояснення так:
