Батьки нічого не зрозуміли, натомість розгнівалися ще дужче. Вона кепкує з них? До чого тут брови? І вони знову сипнули на неї віршованими докорами, де цього разу римувалося: «бридко», «видко», «гидко», «стидко».

З подругами і приятелями теж поспіль неприємності. Подруги, приміром, люб'язно запрошують її:

А вона вдячно відповідає:

Подруги, певна річ, знизували плечима, відверталися й не хотіли більше знатися з нею, бо не розуміли, що вона замість «підведу» хотіла сказати «підійду».

Зустрівши подругу в новій сукні, Катеріна поспішала зробити їй приємність, сказати, що в своєму чепурному вбранні вона просто чарівна; але натомість у неї виходило:

Поступово всі стали уникати її, сердешна дівчина дуже страждала від цього. Нарешті батькам увірвався терпець. Одного дня мати, почувши, як розмовляє Катеріна, не витримала:

Катеріна зайшлася плачем і приголомшена вибігла на вулицю. Це слово «схибнулась» болісно різонуло її. Адже вона нормальна, розумна, добра, серце її сповнене любові до батьків, друзів, до кожного з людей. Чому ж ніхто її не розуміє?

Якась жінка, побачивши, що дівчинка гірко плаче, зупинила її й запитала:

Катеріна, схлипуючи, відповіла:

Вона збиралася сказати замість «перчина» «причинна», а замість «нахиляюсь» «помиляюсь».

Але жінка, звісно, цього не знала й, подумавши, що в дівчини не всі вдома, відвела и до лікаря.

Лікар оглянув хвору й попросив, щоб вона сказала: «тридцять три». Катеріна відповіла одразу, правда, на свій лад: «Носа втри!»

Звичайно, лікар подумав, що вона кепкує з нього, але ж їй таке й на думку не спало. Дівчинка сподівалася, що цей чудовий лікар її нарешті вилікує, і тому сказала:

Лікар скипів: це вже занадто — назвати ветеринаром такого славетного лікаря, як він. Крім того, що рими не полум'яні, а, навпаки, препогані, вони ще й глузливі, знущальні. У Віршограді, батьківщині ґречної й чемної розмови, це був такий величезний злочин, якого навіть не можна осягнути розумом. Тому лікар попросив поліцейського доставити Катеріну додому й передати батькам, що її слід влаштувати в виправний будинок, на поетичне перевиховання.

Катеріна пручалася дорогою й намагалася пояснити поліцейському, що ж, власне, скоїлося:

Поліцейський аж підскочив. Звідки ж йому було знати, що «мушкет» — просто «дефект», а кажучи «з нього бити», Катеріна мала на думці «говорити». Впевнений, що має справу із злочинницею, він надів їй наручники і замість того, щоб відвести дівчинку додому, привів її у в'язницю.

Двері камери зачинилися, і Катеріна, залишившись сама, довго плакала. Ніхто її не розумів, ніхто не любив, а тепер ще й замкнули в цих холодних стінах; під тягарем великого відчаю серце її стислося і зробилося маленьке-маленьке.. Як тільки їй дозволили написати батькам, вона передала їм таку записку:

Прочитавши ці рядки, батьки жахнулися, бо в доньки прокинулися ще й людиноненависницькі інстинкти, тож, звісно, автомата вона не отримала (так само, до речі, як і адвоката, якого насправді просила). А потім у них з'явилася надія, може, хоч у в'язниці Катеріна набереться розуму; в усякому разі, нема чого хвилюватися, адже сама пише, що мусить насмішити їх (а не засмутити), отже, не вбачає нічого серйозного в своєму становищі. І вони навіть не знали, що Катеріну віддали до суду.

Суддя, відомий поет, — у нього чудові блакитні очі, — спитав підсудну:

Катеріна, приклавши руку до серця, урочисто поклялась:

У залі всі почервоніли. Прокурор зірвався на рівні ноги:

Але хто ж образив суд? Катеріна лише звернулася до пана судді. Вона хотіла тільки справедливості й тому крикнула:

Катеріна хотіла сказати «хвала» і «трибунал», а натомість ще більше розлютила прокурора. Його промова була безжальна й немилосердна: