Чотар уже забув, що таким речам не треба дивуватися.

– Зникали люди, Ольго.

– П’ятьох поплічники Гнатюка вивезли подалі від цих місць. Шосте тіло, як ти знаєш, знайшли в доті, недалеко від того хутора. Нема жодних доказів причетності до вбивства Макара Гнатюка чи когось із його людей. Він не зізнається, Вадиме. Натомість бере на себе провину за викрадення Яни. Бо ми ж із тобою, як не крути, шукали мою доньку.

– Чекай… А Женя Заплава?

– Для того є таксист Павло Береговий, – вона докурила до фільтра, акуратно поклала недопалок у смітник поруч із лавкою. – Йому лікарі вже ставлять діагноз. Він, до речі, ні від чого не відмовляється. Де два трупи, там і чотири. Ніхто не питає. Як поліція і слідство вирішать це питання, мене, чесне слово, не хвилює. Я втомилася, Вадиме, дуже втомилася. Хочу, аби все скінчилося.

– І готова прийняти угоду?

– Готова! – сказала виклично. – Уяви собі, готова. Мертвих не повернеш. Тіла знайдуть, повернуть рідним, хай зниклі безвісти будуть поховані як слід. Я сумую разом із іншими, та давай так: нехай кожен ховає своїх мерців. А живі хай живуть. Це я про себе, Яну… Про тебе. Стара лікарка отримала Божу кару. Піщане лишиться там, де стоїть, краще йому вже ніхто в цьому світі не зробить. Гнатюк та його банда сядуть.

– Відповідатимуть не за все.

– Це щось змінить? Вадиме, це справді нічого не змінить!

– Усе через шістьох персон, яких краще не чіпати й узагалі лишити в спокої.

– Не краще. Безпечніше.

– Ти відчуваєш небезпеку, Ольго? Тобі погрожували? Із тебе силою взяли слово не рухати справу далі й прийняти, як є?

– Ні, – вона сумно хитнула головою. – Мені пояснили. А я – не дурна. Ще раз кажу: Яна жива. Подібне більше не повториться в Піщаному, просто нема кому цим займатися. У Шацьку вже оновили поліцію майже на сімдесят відсотків. Якої справедливості ти ще хочеш?

– Не знаю.

Чотар зараз говорив чесно.

Він не знав відповіді.

Її не було – такої, яка б усіх задовольнила.

– Вирішувати тобі, – промовив нарешті.

– Я вже вирішила, – Ольга витягла нову цигарку. – Знаєш, тут якось подумала кинути курити. Навіть потерпіла півдня. Потім прийшло інше: здоровий спосіб життя не завжди корисний. Яна – тому приклад.

– Не все, у що ми віримо, правильно. Це хочеш сказати?

– Саме так, – сказала Ольга. – Особливо коли йдеться про віру в повну справедливість. Вона, справедливість, різною буває.

– Та знаю. Мені б не знати.

Вадим Чотар не думав, що посміхнеться у відповідь на легку посмішку Ольги Барви.

Але посміхнувся.