Його немає. І все-таки він є в мені хоча у формі оцієї незакінченої уявності суперечки з ним, цього рахунку, під яким ще не підведена риска.

Отож це неправда, що я знищила його в собі...

Настав цей застиглий і вельми дивний спокій, настало це полегшення, та все ж і він є таки тут, зі мною, поруч мене, в мені. Тільки вже інакше завдає мені болю, по-іншому жахає...

Втрачаючи його, я перемогла нарешті його відчуженість...

Мундек Варденьга рвався до горілки. Чи Теофіл Варденьга, мій учень, теж буде таким, як його брат? Я мушу зберегти цю школу, я мушу знати, яким виросте Тосек Варденьга.

Дуже вже недбало вела я сьогодні урок.

Вольвокс — рослина водяна...

Завтра...

Завтра вранці я стану перед моїми дітьми. Вони не повинні знати, що я ані краща, ані мудріша від них, що я сама починаю вивчати перші літери. Я не маю права розчаровувати їх, викликати в них невпевненість. Треба отож підготуватися. Треба залишати місце за першою партою.

Я — Агнешка Жванець, учителька.

Моє місце буде ось тут, за столом. Я знову побачу їх усіх, усіх, яких знаю вже не місяць, почую рясний шелест їхнього шепоту, коли підведуся з місця й сплесну в долоні — ось так.

Як тихо. За вікном опадає з гілля весняна роса. Ніч пахне теплою млою. Та це ж уже весна!

Додай, Ізо, до згадки про мене хоча б крихітку доброї пам’яті, щирої пам’яті про дружбу. Я сама, навколо ніч, а я все-таки дуже боюся.

Нехай уже швидше настає ранок.

До ранку ще далеко. Тихий і порожній мій клас. І темний. Ледве-ледве бачу я перед собою два ряди тихих, опустілих і темних парт.

Геленів, 1963

Роман «Вчителька, дочка Колумба», що вийшов друком 1964 р., був останнім твором відомого польського письменника Вільгельма Мала. Своєрідна лебедина пісня митця (Мах помер в 1965 р.), цей роман справедливо вважається вершиною його двадцятилітнього творчого шляху.

У Вільгельмі Махові, людині багатого духовного світу та рідкісної доброти, щасливо поєднувались ерудиція й талант літературознавця та критика, знавця новітніх філософських і літературних течій з пристрастю нарисовця-репортера. Тонкий лірик з нахилом до романтизму, стиліст високого класу, він невтомно збирав і відтворював неповторність народної мови, селянських звичаїв, типів, фольклору.

Народився Мах 1917 р. в селі Камьонка, Жешівського воєводства, в селянській родині. Дитинство і юнацькі роки його пройшли на селі. Спогади про ту пору не раз згодом збагачували творчу палітру художника, земля дитинства в той чи інший спосіб присутня в усіх його творах. «Він був творцем однієї книги,— зазначала польска критика,— в тому розумінні, що в різному вигляді, у різних варіантах, звертаючись до різних часів і різних фабул, він писав одну й ту ж книгу — жешівську, пов’язану з краєм його дитинства і його захоплень».

В 1936 р. майбутній письменник вступив до Краківського педагогічного училища, яке закінчив через два роки. Вторгнення гітлерівців у Польщу він зустрів солдатом. Страшні роки окупації жив у Кракові, де активно працював у конспіративних гуртках.

Вишу освіту письменник здобув уже після війни — в 1947 р. він закінчив філологічний факультет Ягеллонського університету. Починаючи з 1945 р., Мах на журналістській роботі, спершу як секретар редакції журналу «Твурчосць», а потім — з 1950 по 1958 рр.— заввідділом прози тижневика «Нова культура». Багато сил і душевної енергії віддавав він вихованню молодої письменницької зміни.

Уже з перших днів існування народно-демократичної Польщі в періодичній пресі регулярно з’являються статті, репортажі та оповідання Маха. Частина із них вийшла окремою збіркою в 1954 р. під назвою «Досвід і випадки». Вже посмертно, 1971 р., в двох томах були видані «Літературні нариси» — багатий і різноманітний доробок Маха — критика і літературознавця.

У великій прозі Мах дебютував повістю «Іржа» (1950), дія якої відбувається за фашистської окупації. Письменник досліджує вплив воєнних випробувань на людину. Цікавлять його насамперед передумови й безпосередні прояви душевної іржі, процес деформації й деморалізації людської психіки. В центрі твору — колишній студент, учасник війни Анджей Осецький, син поміщика. Вимальовується духовний світ людини нерішучої, заглибленої в самоаналіз, егоїстичної. Бездіяльність і внутрішня спустошеність у поєднанні з потягом до «краси життя» в її буржуазному варіанті стають причиною трагедії героя, його безглуздої смерті.

Наступний роман Маха «Родина Яворів» (1954), удостоєний Державної премії, привернув до себе увагу широкого читацького загалу. Невдовзі після появи його перекладено чеською, болгарською, німецькою, російською та українською мовами. Письменник вдається до зображення докорінних змін в польському селі, починаючи з 1942 до початку 50-х рр. Йдеться про зміни в свідомості людей на тлі глибоких соціальних перетворень у народно-демократичній Польщі.

Особливе місце в творчості В. Маха належить роману «Життя велике й мале» (1959), що дістав премію на всепольському літературному конкурсі. Головний герой твору — малий хлопчик. Розкриття наївного дитячого уявлення про людей та їхні взаємовідносини, відтворення неповторного аромату дитинства з журливою і поблажливою посмішкою людини, яка навіки розпрощалася з ним,— найбільше художнє досягнення Маха у цьому романі. Дійсність постає перед читачем у сприйнятті істоти, яка ще не розуміється на політичних подіях, не вміє дати належної оцінки тому, що навколо неї відбувається. Автор уникає категоричних суджень, передовіряючи читачеві самому розібратися в зображуваному і виробити до нього своє ставлення. Сувора реальність перших повоєнних років, соціальні, національні й релігійні конфлікти, переломлені через дитячу уяву й віру в беззастережну остаточну перемогу добра над злом, створюють особливий клімат роману Маха. Світ легенд і казок, снів і спогадів, дитячої безпосередності й простодушності виступають цілющим джерелом, наснагою для перенесення труднощів, страждань і розчарувань, що їх несе з собою зрілий вік. «Із снів і спогадів,— пише Мах,— як із затаєного в лісі джерела, струменять казки, легенди. І всі ми в годину страху і сумнівів черпаємо з них потрібну людині бадьорість».

В 1961 р. з-під пера Маха виходить твір, який дещо вирізняється з загального творчого доробку письменника. Ідеться про експериментаторський роман «Гори над морем чорним», де робиться спроба осмислити і вмотивувати творчий процес на очах у читача. Разом із створенням певних фабульних ліній, як завжди у Маха цікавих і неоднозначних, дається їх аналіз, простежується складний взаємозв’язок між письменником як конкретною живою людиною і його творінням, між суб’єктивним і об’єктивним. У творі переплітаються, збагачуючи одна одну, три форми оповіді: про автора, оповідача й героя. Мах вдається до часових і просторових зміщень, проблемно-тематичної поліфонії. Виникає книжка і водночас критична розвідка про неї, автобіографічні відомості і суворий документалізм поєднуються з багатим світом уяви. В усі події книжки, різні за часом, за ступенем достовірності (іноді це фрагмент літературного твору, іноді щоденник, іноді щось на зразок спогадів героя), вливаються роздуми про новітній роман І його структуру, про його можливості та слабкі місця.

У наступному своєму творі «Вчителька, дочка Колумба» Мах не пішов шляхом, накресленим у романі «Гори над морем чорним», а знову звернувся до багато в чому традиційної форми, виявляючи тісний зв’язок з поетикою класичного реалізму,— твір цей, до речі, перегукується з оповіданням Стефана Жеромського «Силачка».

Відчуваючи, очевидно, відверто експериментаторський характер роману «Гори над морем чорним», його надто складну для сприйняття ідею й фабулу, Мах вирішив написати не лише цікаву, а й зрозумілу широкому колу читачів книгу на сучасну тему.

Захоплюючу розповідь про незвичайну долю молодої сільської вчительки, про її вперту боротьбу з косністю, рутиною, пияцтвом, відсталістю, її складне почуття до місцевого старости Зенона Балча — людини сильної, але душевно скаліченої війною, польська літературна громадськість одностайно вважає проявом здорового, нормального реалізму, «твором з прекрасним образом позитивного героя» (Я. Івашкевич).