А крізь двері вестибюлю і досі видно бежеве авто на стоянці.

Чується жіночий голос: «О Господи!» То якась відпочивальниця, що стоїть біля каміна. Прикуєивши пастельні нігті однієї руки зубами, вона витріщається на Місті і каже:

— Господи, які у вас ноги!

А Місті й досі тримає в руці скривавлений столовий ніж.

Тепер і люди біля реєстраційного столика обертаються і дивляться на неї. Клерк за столиком — чи то хтось із Бертонів, чи Сеймурів, чи Кінкейдів, — він повертається і шепоче щось із-під руки іншому клерку, і та піднімає слухавку службового телефону.

Місті прямує до їдальні мимо зблідлих відвідувачів, які кліпають очима і відвертають погляди. Жінки-відпочивальниці піддивляються за нею крізь пальці, схожі на павучі лапи. Іде повз господарку. Мимо столиків «три», «сім», «десять» та «чотири» — до столика «шість», за Яким сидить детектив Стілтон разом із Ґрейс Вілмот і лікарем Туше.

На столику — полуничні коржики. Кава. Пиріжки із заварним кремом. Розрізаний навпіл грейпфрут. Вони снідають.

Стискаючи скривавлений ніж, Місті підходить до них і каже:

— Детективе Стілтон, я з приводу моєї доньки. Моєї доньки, Теббі. — Місті каже: — Гадаю, вона ще жива.

Рука Стілтона з грейпфрутом у ложці застигла біля його роззявленого рота. Він питає:

— А хіба ваша донька мала померти?

Вона потонула, каже йому Місті. Він має вислухати її. Тиждень чи три тому — Місті точно не знає. Вона не впевнена. Бо її замкнули на мансарді. І причепили на ногу отой гіпсовий зліпок, щоб вона не втекла.

Її ноги під спідницею вкриті кров’ю, яка тече, не перестаючи.

Тепер уже вся їдальня спостерігає за ними. І прислухається.

— Це змова, — каже Місті. Вона простягає дві руки до переляканого обличчя Стілтона, наче бажаючи його заспокоїти. Місті каже: — Спитайте Ангела Делапорте. Невдовзі має статися щось жахливе.

На її руках засохла кров. Її кров. Кров з її ніг, що просочується крізь складчасту спідницю.

Спідницю Теббі.

Чується голос:

— Ти зіпсувала її!

Місті обертається — а там Теббі. Вона стоїть в одвірку їдальні, а на ній — блузка з рюшами та модні чорні брюки. У неї коротка зачіска «паж», а в одному вусі — сережка: червоне емальоване сердечко, точнісінько як те, що Віл Таппер вирвав зі своєї мочки сто років тому.

Лікар Туше каже:

— Місті, ви знову почали пити?

Теббі каже:

— Мамо, моя спідниця…

А Місті відказує:

— Значить, ти жива.

Детектив Стілтон витирає рота серветкою і каже:

— От і добре, одним мертвим менше.

Ґрейс накладає ложечкою цукор у свою каву. Потім додає молока, колотить ложкою і каже:

— Так ви гадаєте, що то люди з ОАС здійснили вбивство?

— Убивство Теббі? — питає Місті.

Теббі підходить до столика і прихиляється до крісла своєї бабусі. Коли вона піднімає блюдце, уважно придивляючись до розмальованої кайми, то між її пальцями видно жовтизну від нікотину. Кайма — золотиста, з повторною гірляндою дельфінів та русалок. Теббі показує блюдце Ґрейс і каже:

— Фітц і Флойд. Візерунок «Морська гірлянда».

Вона перевертає блюдце, читає на його зворотній стороні і всміхається.

Ґрейс дивиться на неї знизу вгору і, теж усміхаючись, каже:

— Ти прогресуєш так швидко, що не можу тобою нахвалитися, Табіто.

До речі, Місті хоче обійняти і поцілувати свою доньку. Місті хоче обійняти її і кинутися до авто, щоб поїхати прямісінько до Текумзе-Лейк. Місті хоче помахати на прощання всьому оцьому задовбаному острову шляхетних психів і показати їм велику дулю.

Ґрейс ляскає по порожньому стільцю поруч із собою і каже:

— Місті, сідай-но сюди. Ти якась сама не своя.

Місті питає:

— Кого вбив ÓAC?

Океанський альянс за свободу. Той, що попалив графіті Пітера в прибережних будинках.

Твої графіті.

— Саме через це я сюди й приїхав, — відказує детектив. І виймає блокнот із внутрішньої кишені своєї куртки. Розкривши його на столі, він виймає ручку і готується записувати. Зиркнувши на Місті, детектив питає: — Ви не заперечуєте, якщо я поставлю вам кілька запитань?

Про вандалізм Пітера?

— Минулої ночі було вбито Ангела Делапорте, — відповідає детектив. — То могло бути просто пограбування, але ми не відкидаємо й інших версій. Ми лише знаємо, що його зарізали ножем уві сні.

У її ліжку.

У твоєму ліжку.

Теббі помирає, а потім оживає. Востаннє Місті бачила свою дитину, коли та лежала на оцьому самому столику, бездиханна і накрита простирадлом. Місті розбила коліно, а тепер воно загоїлось. Одного дня Місті може малювати, а потім — не може. Можливо, Ангел Делапорте був інтимним другом її чоловіка, але тепер він мертвий.

Твоїм інтимним другом.

Теббі бере матір за руку. І підводить Місті до вільного місця. Вона витягує стілець, і Місті сідає на нього.

— Перш ніж ми почнемо… — каже Ґрейс. Перехилившись через столик, вона торкається манжети на сорочці детектива Стілтона й каже: — Мистецька виставка Місті відкривається за три дні, і ми сподіваємось там вас побачити.

Мої малюнки. Вони десь тут.

Теббі всміхається Місті і кладе свою руку в руку бабці. Перстень із перидотом поблискує зеленим на тлі білої лляної скатертини.

Ґрейс блимає очима на Місті і зіщулюється, як людина, яка йде крізь павутиння, нагнувши голову та мацаючи руками повітря. Ґрейс каже:

— Останнім часом на острові сталося стільки прикрого! — Вона глибоко вдихає повітря, піднімаючи на грудях намисто з перлинами, а потім зітхає і мовить: — Сподіваюся, що мистецька виставка дозволить нам усе почати наново.

У ванній на мансарді Ґрейс набирає воду у ванну, а потім виходить, щоб почекати в коридорі. Теббі залишається в кімнаті, щоб пильнувати Місті. Щоб стерегти свою матір.

До речі, саме цього літа виникло таке враження, що пролетіли роки. Багато років. Дівчина, яку бачила Місті у вікно, коли та фліртувала. Ця дівчина, вона тепер майже як незнайомка з пожовклими від нікотину пальцями.

Місті каже:

— Тобі справді не слід палити. Навіть якщо ти вже померла.

Шкода, що в мистецькому коледжі не вчать, як повестися, коли ти дізнаєшся, що твоя єдина дитина може з легким серцем розбити твоє серце. Можливо, зараз, коли у ванній лише Теббі та її матір, саме час доньці і влаштувати облом своїй матусі.

Теббі роздивляється своє обличчя в дзеркалі ванної. Лизнувши свій указівний палець, вона підводить ним краї своєї губної помади. Не дивлячись на Місті, Теббі каже:

— Обережніше, мати. Ти ж нам уже не потрібна.

Вона витягує з кишені пачку, а з пачки — цигарку. Прямо перед Місті вона клацає запальничкою і робить затяжку.

Її труси мішкувато теліпаються на тонких, як палички, ногах. Місті знімає їх під сорочкою і закидає подалі, хвицнувши ногою в туфлі. Та й каже:

— Мертву я любила тебе набагато більше, аніж живу.

На руці з цигаркою — перстень від бабці, перидот виблискує зеленим у світлі, що йде від лампочки над раковиною. Теббі нахиляється, щоб підняти з підлоги закривавлену складчасту спідницю. Тримаючи її двома пальцями, вона каже:

— Бабця Вілмот хоче, щоб я збиралася на художню виставку. — І додає, виходячи з ванної: — На твою виставку, мати.

У ванній у порізи та подряпини від столового ножа проникає мило, і вони болять так, що Місті скрегоче зубами. Висохла кров робить воду у ванній молочно-рожевою. Від гарячої води знову починається кровотеча, і Місті псує білий рушник, вимазавши його червоними смугами, коли намагається витертися.

За словами детектива Стілтона, у відділок поліції цього ранку зателефонував'якийсь чоловік із материка. Не називаючи свого імені, він сказав, що Ангел Делапорте — мертвий. Сказав також, що Океанський альянс за свободу вбиватиме туристів доти, доки їхні натовпи не припинять захаращувати місцеве довкілля.

Столове срібло, велетенське, наче садовий інвентар. Старовинні пляшки з вином. Старі картини Вілмотів — усе це залишилося неторканим.