– Чому це?

– Можливо, тому, що його там і не було, – блиснув очима бельгієць.

Робертс витріщився на нього.

– Це мені про щось нагадує.

– Це нагадує вам про Шерлока Голмса, чи не так? Дивна поведінка собаки вночі. Собака цілу ніч мовчав. Оце й видається дивним![28] Ну а я не бачу нічого поганого в тому, щоб позичити чужі прийоми.

– Знаєте, мсьє Пуаро, я вже зовсім не розумію, до чого ви це все хилите.

– І це насправді чудово. Правду кажучи, так я й досягаю потрібних результатів.

Поки доктор Робертс намагався прийти до тями, Пуаро звівся на ноги й сказав з усмішкою на вустах:

– Не біда, що ви не розумієте. Але знайте: те, що ви мені сказали, стане дуже корисним для моєї наступної зустрічі.

Лікар теж підвівся.

– Не розумію, як це може згодитися, але повірю вам на слово, – сказав він.

Чоловіки потиснули один одному руки.

Детектив спустився сходами лікаревого будинку й махнув рукою у бік таксі, що проїжджало повз.

– Чейн-лейн, 111, Челсі, – сказав він водієві.

Будинок за адресою Чейн-лейн, 111 виявився невеличкою охайною будівлею посеред тихої вулички. Двері були пофарбовані в чорний колір, а сходи були ретельно вибілені. Мідне дверне кільце та ручка дверей виблискували золотом у променях полудневого сонця.

Двері відчинила літня покоївка, вбрана у бездоганно білий фартух і чепчик.

У відповідь на запитання Пуаро вона відповіла, що господиня вдома.

Жінка повела відвідувача вгору по вузьких сходах.

– Як вас відрекомендувати, сер?

– Мсьє Еркюль Пуаро.

Покоївка запросила його до вітальні традиційної L-подібної форми. Чоловічок роззирнувся навколо, вивчаючи деталі кімнати. Гарні ретельно відполіровані меблі, такі, що передаються з покоління в покоління. Крісла та канапи вкриті блискучим ситцем. На стінах за старою модою розвішано кілька фотографій у срібних рамках. Загалом у кімнаті було досить простору та світла, а у високій вазі стояв оберемок прекрасних хризантем.

Місіс Лоррімер ввійшла у кімнату й попрямувала назустріч гостеві.

Вона потиснула йому руку, не виявивши жодного особливого подиву від несподіваного візиту, вказала на стілець, підсунула інший для себе і сказала щось про те, яким погожим видався сьогодні день.

Запала мовчанка.

– Сподіваюся, мадам, – почав Еркюль Пуаро, – ви пробачите мені цей раптовий візит.

Поглянувши прямо йому в очі, жінка запитала:

– Це діловий візит?

– Боюся, що так.

– Але ж ви розумієте, мсьє Пуаро, що, хоч я, безсумнівно, надам усю потрібну інформацію й допомогу суперінтендантові Баттлу та офіційному поліційному розслідуванню, я аж ніяк не зобов’язана робити те саме для приватного детектива?

– Я цілком усвідомлюю цей факт, мадам. Якщо ви вкажете мені на двері, то я покірно піду геть і залишу вас у спокої.

Місіс Лоррімер ледь-ледь усміхнулася.

– Гадаю, ще рано впадати в такі крайнощі, мсьє Пуаро. Я можу присвятити вам десять хвилин. Опісля на мене чекає гра в бридж, тож я муситиму вас покинути.

– Десять хвилин цілком досить для мене. Я хочу попросити вас, мадам, описати кімнату, в якій ви грали в бридж того вечора, кімнату, в якій було вбито містера Шайтану.

Місіс Лоррімер здійняла брови від здивування.

– Яке незвичне прохання! Не розумію, для чого це вам.

– Ох, мадам, уявіть, що ви граєте в бридж, а хтось вам говорить: «А чому ви кладете цього туза?» або «Чому ви ходите цим валетом, якого забирає королева, а не королем, який би дозволив забрати взятку?» Якби люди ставили вам такі запитання, то відповідати на них довелося б довго й нудно, чи не так?

Жінка легенько всміхнулася.

– Іншими словами, зараз у нашій грі ви експерт, а я новачок. Ну гаразд. – Вона замислилася на хвилину. – То була велика кімната. І в ній було чимало різних речей.

– Чи можете описати щось із них?

– Там були якісь скляні квіти… такі сучасні, доволі красиві… І я думаю, що були ще якісь картини в китайському чи японському стилі. А ще була ваза з крихітними червоними тюльпанами. Дивно, як то вони в таку ранню пору зацвіли.

– Ще щось?

– Боюся, я не сильно звертала увагу на деталі.

– А меблі… Ви пригадуєте колір їхньої оббивки?

– Гадаю, то був якийсь шовковистий матеріал. Це все, що я можу сказати.

– Чи звернули ви увагу на якісь маленькі предмети?

– На жаль, не дуже. Пам’ятаю лише, що їх там була сила-силенна. У мене взагалі склалося таке враження, наче я потрапила в кімнату до колекціонера.

На якусь мить запала цілковита тиша, а тоді місіс Лоррімер промовила зі слабкою усмішкою на вустах:

– Боюся, я вам не сильно допомогла.

– Я хотів би ще дещо вас запитати. – На цих словах Пуаро дістав листки з підрахунками балів гри. – Тут у нас три перші робери. Чи не могли б ви допомогти мені відтворити перебіг гри на основі цих записів?

– Ану дайте поглянути. – Здавалося, жінку зацікавила така ідея. Вона схилилася над записами.

– Так, то був перший робер. Ми з міс Мередіт грали проти чоловіків. У першому геймі було заявлено чотири піки. Ми взяли їх і ще й додаткову взятку. В наступному розіграші було дві бубни, і доктор Робертс недобрав одну взятку. Пам’ятаю, що під час третього розіграшу ми довго вели торги. Міс Мередіт сказала «пас». Майор Деспард заявив чирву. Я теж спасувала. Доктор Робертс перескочив на три трефи. Міс Мередіт заявила три піки. Майор Деспард – чотири бубни. Я оголосила контру. Доктор Робертс заявив чотири чирви, на тому ми почали розіграш, але зрештою чоловіки недобрали одну взятку.

– Epatant[29], – вигукнув Пуаро. – Яка пам’ять!

Місіс Лоррімер продовжила, не звертаючи на нього уваги:

– У наступному розіграші майор Деспард спасував, а я зробила заявку без козиря. Доктор Робертс заявив три чирви. Моя партнерка нічого не заявила. Деспард – чотири чирви. Я оголосила контру, і чоловіки врешті-решт недобрали дві взятки. Потім я була на роздачі, ми заявили чотири піки і забрали свої взятки.

Вона взяла наступний листочок.

– Тут трохи важче, – сказав детектив. – Майор Деспард любить викреслювати попередні записи.

– Мені здається, що спочатку обидві сторони втратили п’ятдесят очок. Потім доктор Робертс оголосив п’ять бубн, ми оголосили контру, і він залишився без трьох взяток. Далі ми оголосили три трефи, але гейм наші опоненти завершили на піках. Наступний гейм взяли ми з п’ятьма трефами. Потім ми опустилися на сто очок. Наші супротивники оголосили одну чирву, ми – два без козиря і зрештою виграли робер, заявивши чотири трефи.

Жінка перейшла до наступного листочка.

– Пригадую, що в цьому робері зав’язалася справжня боротьба. Все почалося доволі стримано. Майор Деспард і міс Мередіт заявили одну чирву. Тоді ми втратили кілька п’ятдесяток, заявляючи чотири чирви і чотири піки. Потім наші супротивники зіграли гейм на піках і їх було вже не зупинити. Після того три роздачі підряд ми опускалися дедалі нижче, але без контри. А тоді виграли гейм у грі без козиря. Ось коли почалася справді епічна боротьба. Тут уже кожна зі сторін програвала по черзі. Доктор Робертс оголошував надто великі взятки. Втім, хоча він раз чи двічі на цьому добряче прогорів, його ризик виявився виправданим, оскільки кілька разів така його поведінка змусила міс Мередіт спасувати. Тоді він заявив дві піки, я – три бубни, він – чотири без козиря, я – п’ять пік, а він раптом перескочив на сім бубн. Нам, звісно ж, оголосили контру. Він доволі безпідставно оголосив такі високі взятки. Але якимось дивом ми їх взяли. Я навіть не думала, що ми зможемо виграти, коли побачила його карти. Якби наші супротивники розіграли чирву, то ми недобрали б три взятки. Але вони поклали трефового короля і ми виконали контракт. То була неабияка гра.

– Je crois bien[30], великий шлем у хиткій позиції[31] та ще й оголошена контра. Така гра викликає цілу бурю емоцій! Чесно кажучи, мені забракло б духу зіграти великий шлем. Я намагаюся просто собі насолоджуватися грою.