У той час, коли Дієва армія УНР рейдувала у Першому Зимовому поході, Симон Петлюра та його найближче військове оточення — генерали Володимир Сінклер, Віктор Зелінський, полковники Володимир Сальський, Всеволод Петрів та інші вели переговори з поляками про спільну боротьбу з більшовиками. Ще до офіційного підписання мирної угоди між УНР та Польщею, яке відбулося у Варшаві 24 квітня 1920 р., Пілсудський дав згоду на формування на території, зайнятій поляками, кількох українських дивізій.

Найбільше старшин і козаків Дієвої армії УНР розташовувалося в окупованих поляками Рівному та Луцьку. Саме сюди перейшли рештки групи Січових Стрільців, а також було перевезено всіх хворих на тиф та поранених. У шпиталях Рівного та Луцька перебували сотні вояків Української армії, зокрема й командарм Василь Тютюнник. Його життя не вдалося врятувати — цей легендарний український воєначальник помер у рівненському шпиталі 19 грудня 1919 р.

Вояки потроху одужували та готувалися до повернення у свої військові частини. Так, уже в січні 1920 р. у Рівному до чинної служби зголосилося 75 старшин, у Луцьку — 58 старшин^{237}. Окрім того, чимало інтернованих і полонених протягом 1919 р. вояків Армії УНР перебували у таборах Вадовиці, Домб’є та Ланцут, де діяла збірна станиця українських старшин та козаків.

З наявних на Волині кадрів за допомогою поляків було вирішено організувати дивізію. Наказ про її формування вийшов 8 лютого 1920 р. Дивізія мала називатися 1-ю Стрілецькою. Запис до неї провадився у таборі Ланцут, куди для цього прибули старшини та козаки з Луцька й Рівного. Усього до складу дивізії записалося 280 старшин і юнаків (згідно зі спогадами Петра Самутина, 340 старшин та 2 980 козаків). Потому протягом 9—20 лютого всі старшини й козаки відбули до фортеці Берестя (Брест-Литовський) для остаточного оформлення дивізії. Тут із вояків було зорганізовано 1-шу та 2-гу стрілецькі бригади, гарматний полк та інженерний курінь. Начальником дивізії було призначено полковника Марка Безручка, начальником штабу — полковника Всеволода Змієнка. 21 березня 1920 р. дивізія була перейменована на 6-ту Січову з огляду на те, що в її складі переважну більшість становили колишні січові стрільці^{238}.

22 квітня 1920 р., по остаточному сформуванні, 6-та Січова дивізія у кількості 239 старшин і 1 886 козаків, маючи 36 кулеметів та 4 гармати, виступила на польсько-радянський фронт у район Бердичева для наступу в складі польської армії на Київ. У Бересті залишилися 101 старшина та 1 094 козаків — кадри 6-ї запасної бригади, а також вояки, які ще остаточно не одужали від тифу^{239}.

Водночас у районі Могилева-Подільського, Нової Ушиці та Кам’янця-Подільського почалося формування 2-ї стрілецької дивізії з решток Дієвої армії УНР, що зібралися тут. Основою до формування 2-ї стрілецької дивізії стали 1-й Рекрутський полк Армії УНР на чолі з Павлом Шандруком, а також окремі загони Олександра Удовиченка, Юхима Мацака тощо. До цих загонів також приєдналося кілька білогвардійських козацьких формацій зі складу Збройних сил Півдня Росії генерала А. І. Денікіна — рештки 42-го Донського козацького полку на чолі з сотником Михайлом Фроловим та сотня кубанських козаків.

18 лютого 1920 р. із наявних у Новоушицькому та Могилівському повітах військ УНР було сформовано Окрему пішу бригаду на чолі з Олександром Удовиченком. 24 березня, після влиття до бригади частин, що діяли в Кам’янець-Подільському повіті (насамперед полку Павла Шандрука), вона була перейменована на 2-гу стрілецьку дивізію, начальником якої залишився Удовиченко. Дивізія займала ділянку спільного польсько-українського фронту проти червоних на Поділлі та за станом на 27 квітня 1920 р. мала у своєму складі 408 старшин і урядовців, 1083 підстаршин та козаків, 508 коней^{240}.

Старшини та козаки 1-ї та 2-ї стрілецьких дивізій, як і вояки, що брали участь у Першому Зимовому поході, фактично були складовими частинами Дієвої армії УНР, яка розділилася у Любарі 6 грудня 1919 р., а потім з’єдналася знов — 4–6 травня 1920 р. Саме цього дня, здолавши тисячі кілометрів, на ділянку польсько-радянського фронту, який тримала 2-га січова дивізія Олександра Удовиченка, вийшла армія Михайла Омеляновича-Павленка. Склад Армії УНР, що повернулася з Зимового походу, був таким^{241}:

29 травня 1920 р. всі українські дивізії дістали нові найменування та номери. Запорізька, Волинська і Київська, які брали участь у Зимовому поході, стали, відповідно, 1-ю, 2-ю та 4-ю. 2-га стрілецька Олександра Удовиченка дістала назву 3-ї Залізної, 6-та Січова залишилася з попередньою назвою. З галицьких частин, що колись входили до складу Галицької армії та приєдналися до армії під час Зимового походу, створювалася 5-та Херсонська дивізія. Крім того, з кількох окремих кінних полісів незабаром було створено Окрему кінну дивізію. Командувачем всієї армії було призначено генерала Михайла Омеляновича-Павленка, його начальником штабу — полковника Петра Ліпка, начальниками дивізій: 1-ї — Тиміша Гулія-Гуленка (згодом його замінив полковник Гаврило Базильський), 2-ї — Олександра Загродського, 3-ї — Олександра Удовиченка, 4-ї — Юрка Тютюнника, 5-ї — Андрія Долуда, 6-ї — Марка Безручка, Окремої кінної — Івана Омеляновича-Павленка (рідний брат командарма). Також було створено Генеральний штаб УНР, при Головному отамані Симоні Петлюрі, його начальником став генерал Володимир Сінклер.

Чисельність Армії УНР постійно зростала. Найбільше поповнень Українська армія отримала з таборів інтернованих білогвардійців. На той час майже всі білі армії були вже розгромлені червоними, і значна частина старшин-українців, що служили в них, цілком розчарувавшись у своїх вчорашніх провідниках, вирішили перейти на службу до Української Народної Республіки.

Безпосередньо у Польщі було інтерновано Т. зв. білогвардійську групу генерала Бредова — складову частину Збройних сил Півдня Росії, яка з району Одеси уздовж румунського кордону пробилася до території, захопленої поляками. Ця група перебувала у польському таборі Стрілково. 21 квітня 1920 р. у цьому таборі було засновано ініціативний гурток офіцері в-українців, які прагнули облишити білогвардійську службу та перейти до Армії УНР. Головою гуртка було обрано полковника Приходька, заступником — поручика Кібальчика, секретарем — поручика Івка. Усі троє 1918 р. служили в Українській армії, але після повалення влади П. П. Скоропадського опинилися у генерала А. І. Денікіна.