Грамота до Воєнного Хреста 1957 року

Ідея створення пам'ятної відзнаки Армії Української Народної Республіки — Воєнного Хреста, виникла ще у 1953-му році серед ветеранів, що мешкали у Торонто (Канада). Втілити її у життя вдалося лише кількома роками поспіль. Статут відзнаки було затверджено 8-го березня 1958 року, а сам Воєнний Хрест виготовлено лише у 1960 році. Та все одне Воєнний Хрест був приурочений до 40-річчя відродження українських збройних сил.

Згідно зі статутом, „Право одержання й ношення Воєнного Хреста мають ті учасники збройних визвольних змагань, що залишилися до кінця вірні українській державній ідеї і не заплямували вояцької чести ніякими негідними вчинками”. Воєнний Хрест мав бути спадковим, тобто — передаватися нащадкам.

Ще наприкінці 1940 років уряд УНР в еміграції прийняв рішення про зарахування до кадрів Армії УНР всіх охочих ветеранів Другої світової віини, які поділяли ідею незалежності України. При цьому попередня належність їх до однієї з ворогуючих армій Другої світової війни не бралася до уваги. До складу кадрів Армії УНР було зараховано велику кількість ветеранів Української Національної армії генерала П.Шандрука, Української Повстанської армії, німецьких, польських, румунських, радянських та інших збройних сил. Зважаючи на те, що кожний з них також вважав себе борцем за незалежність України, всі вони були нагороджені Воєнним Хрестом. Отже, у списку кавалерів Воєнного Хреста фігурують не тільки ветерани Визвольної війни 1917–1921 років, але й учасники Другої світової війни. Окрім того, Воєнним Хрестом було нагородженно певну кількість українських церковних та громадських діячів. Воєнний Хрест був першою українською державною відзнакою повоєнного часу. Порівняння списків осіб, нагороджених Хрестом Петлюри та Воєнним Хрестом, дає можливість встановити: хто з ветеранів Армії УНР пережив хуртовину Другої світової війни, а хто загинув або зник безвісти.

Реєстр нагороджених публікується на підставі оригінального документа, що зберігається у вітчизняних архівах.