Спільна (Кам’янецька) юнацька школа, 1920–1924 рр
Наприкінці 1922 р. замість генерал-хорунжого Миколи Шаповала посаду начальника Спільної юнацької школи обійняв полковник Костянтин Цурканів, який 15 серпня 1923 р. здійснив 3-й випуск (48 старшин), а в червні 1924 р. — 4-й (32 старшини). У числі останніх по другому разу зі школи випустився поручик Григорій Полтавченко, який раніше залишався тут, щоб «підтягувати» четвертий курс юнаків. Потому Спільна юнацька школа була розформована.
Після відходу 18 листопада 1919 р. Спільної військової школи з Кам’янця-Подільського у місті залишилося кілька десятків старшин та юнаків: хворих на тиф і тих, що виконували різні державні завдання (охорона складів, Експедиції заготівлі державних паперів тощо), а також ті, хто не бажав іти у безвість походу, згодом названого Першим Зимовим. Серед них були й викладачі та стройові старшини школи: начальник кінного відділу підполковник Олександр Пучківський, командир пішого куреня сотник Євген Нікітін, поручик Аркадій Валійський. З наявного кадру школи було сформовано юнацький відділ, який 11 грудня 1919 р. перейменовано у загін охорони Експедиції заготівлі державних паперів. До складу цього загону також було зараховано велику кількість українських старшин, що з різних причин залишилися в місті. 5 січня 1920 загін було приєднано до 1-ї пішої сотні новостворюваної Кам’янецької пішої юнацької школи УНР. Начальником школи став підполковник Пучківський, ад’ютантом — сотник Нікітін. Так у Кам’янці-Подільському почалося нове життя юнацької школи армії УНР{381}.
За станом на 17 березня 1920 року серед навчального складу школу нараховувалося 77 юнаків{382}. Наприкінці квітня 1920 р. один із курсових старшин школи, Сава Яськевич, об’їхав усю Волинь і зібрав колишніх юнаків Спільної (Житомирської) військової школи, що напередодні Першого Зимового походу розійшлися по домівках. Ними було укомплектовано 2-гу сотню.
Після повернення Армії УНР з Першого Зимового походу до школи влилися ще кілька колишніх юнаків. Окрім того, з усіх частин армії до Кам’янця-Подільського було відправлено найздібніших молодих вояків. На початку червня до школи прибули юнаки-галичани з числа тих, що служили у складі Червоної УГА та перейшли на польський бік. За станом на кінець червня 1920 р. школа мала у своєму складі чотири повні піші сотні, кулеметний, кінний та гарматний відділи{383}.
28 липня 1920 р. підполковника Олександра Пучківського було усунуто з посади, а на його місце призначено генерал-хорунжого Миколу Шаповала. Авторитетні мемуаристи стверджують, що справжня причина заміни Олександра Пучківського полягала не в якихось вадах або зловживаннях, а була суто політичною. За висловом Варфоломія Євтимовича, Пучківський «для тодішнього уряду був занадто військовим і замало “демократичний”». До думки Євтимовича приєднався й колишній стройовий старшина школи Сава Яськевич{384}.
Микола Шаповал, що прийшов на місце Пучківського, одразу налаштував проти себе більшість старшинського та викладацького складу школи. Тільки до кінця 1920 р. школу вимушено залишила більшість старшин і викладачів. Ці звільнення переважно мали досить вагомі підстави. Їх розкрито у доповіді генерала Шаповала на ім’я Симона Петлюри від 30 червня 1922 р., де він описав стан школи по прийнятті її від підполковника Пучківського{385}. Подаємо окремі уривки:
«Школа була мною прийнята в страшному стані. Не кажучи вже про матеріяльний стан — надзвичайно лихий — обдерті, обшарпані юнаки, половина босих, ані одної української книжки, ані одного приладу, компаса, циркуля…»{386}.
«В одних і тих же клясах знаходилися юнаки, приняті до Школи 2–3 дні перед тим і 6 місяців, з освітою за 1–2 класи гімназії і за повні 8 кляс. Приймалися юнаки в сотнях сепаратно, безпосередньо без дозволу і відома команди Школи»{387}.
«Старшинська кадра була набрана без всяких критеріїв як національних, так і військово-педагогічних, просто з вулиці. Без документів. В силу цього і не приходилося дивуватися, що кримінального, бандитського елементу із псевдонімами, дезертирів з фронту та злодіїв було досить. Що ж до юнаків, то і вони приймалися без критеріїв і поміж них не бракувало злодійсько-бандитського елементу.
Канцелярія Школи — теж лихо підібрана, серед канцеляристок було навіть двох проституток.
Російська мова в цілій Школі включно до службових взаємин була пануючою, не кажучи вже про приватне життя. В канцелярії, вартовими старшинами в більшості вживалася російська, в юнацьких сотнях теж саме, а в Кінному дивізіоні російські пісні приходилося виводити майже репресіями»{388}.
«Осіб, котрі з точки погляду Генерального штабу являються непотрібними, малоздібними, яких ніде не можна використати (полковник Трутенко, генерал Пороховщіков, підполковник Нізієнко, сотник Щербаків і т. д.) рекомендується і направляється до Школи. Тих же старшин, котрих з великим трудом пощастило вишукати і позискати для Школи, забирається і переводиться зі Школи. Так, забрано лектора топографії Миндюка, а командирові Кінного дивізіону підполковнику Цурканову тричі пропонувалося зайняти посаду в Генеральному штабі. На щастя, підполковник Цурканов ії не прийняв. На прохання про призначення командиром пішого куреня полковника Алексіна, на що погодився командир 5-ї стрілецької дивізії, ось пів року минає, а Генеральний штаб все обіцяє, а призначення наказом і досі не провів. Просилось же декілько раз про це. Так же стоїть справа і з лікарем для Школи. Лікаря нема…»{389}.
Старишни Спільної юнацької школи, містечко Ясло, 5.08.1920.
Сидять на підлозі: 1. поручник Луцький, 2. сотник Єленецький, 3. хорунжий Глібчук, 4. поручник Слюсаренко, 5. поручник Калинець, 6. хорунжий Сазонтьїв; Сидять всередині: 1. хорунжий Швець, 2. сотник Павленко, 3. сотник Миронович, 4. сотник Нікітін, 5. полковник Пучківський, 6. підполковник Лорченко, 7. лікар Отамановський, 8. фельдшер Теліга; Стоять (1-й ряд): 1. хорунжий Грушецький, 2. сотник Білинський, 3. поручник Іванів, 4. сотник Біляєв, 5. хорунжий Якимчук, 6. сотник Голуб, 7. сотник Гопанчук, 8. хорунжий Володін, 9. хорунжий Пономаренко, 10. сотник Варабко, 11. поручник Корнійчук, 12. хорунжий Яськевич, 13. хорунжий Погиба, 14. хорунжий Сорока, 15. поручник Назаренко, 16. урядовець Косенко, 17. хорунжий Аушненко. Стоять (2-й ряд): 1. сотник Міхельсон, 2. поручник Корецький, 3. сотник Аіханський, 4. сотник Немоловський, 5. сотник Рудичів, 6. поручник Федорівський, 7. сотник Цурканів, 8. поручник Узонів, 9. сотник Головко (фото з фондів ЦДАКФДУ ім. Г. С. Пшеничного)
У своїй доповіді Микола Шаповал подає список із 28 старшин, яких він усунув зі школи за аморальні вчинки. Серед цих старшин є дезертири, особи, які зовсім не знали української мови або вживали нецензурну лексику, морфіністи (наркомани), скандалісти, картярі та алкоголіки, хворі на венеричні хвороби, самозванці, які присвоїли собі військові звання, крадії, спекулянти, шахраї і навіть один сексуальний збоченець{390}.
