Однак у цьому списку знаходимо й прізвища кількох безперечно відважних і відданих українській справі людей. Приміром, за поданням Шаповала було здеградовано у козаки сотника Саву Яськевича (за що саме, не зазначено).
Фото, Вадовице, вересень 1921:
Сидять: Андрій Кривоніс (2-й випуск), Теодор Добровольський (1-й випуск), Я. Савчинський (не випустився), хорунжий Іван Чесно (1-й випуск), Сигізмунд Ріхтер (2-й випуск), полковник Єлчанінов, підполковник Цурканів, Мельничук (не випустився), хорунжий Пономаренко (??), Якименко (не випустився), Микола Княгницький (2-й випуск), Захвалинський
Стоять: Олександр Антоненко (2-й випуск), Анатолій Фанстиль (2-й випуск), Борис Трутенко (2-й випуск), Флоріан Завістовський (2-й випуск), Іван Рибарук (2-й випуск), Павло Чекарів (Чокарів, 2-й випуск), Іван Маницький (розстріляний під Базаром), інструктор верхової їзди Володін, Вилинський (не випустився), Адам Сінькевич (2-й випуск), Борис Лукасевич (2-й випуск), Петро Єригін (2-й випуск), Борис Волосевич (2-й випуск)
Цей видатний старшина під час Другої світової війни очолював полк у складі 14-ї дивізії військ СС «Галичина», а в роки еміграції отримав звання генерал-хорунжого. Також було звільнено колишнього начальника кінного дивізіону сотника Миколу Мироновича — відважного військовика, який у 1920 роки з метою розвідки кілька разів нелегально перетинав радянсько-польський кордон. Шаповал звинуватив Мироновича у клептоманії, що проявилася під час Любарських подій, у грудні 1919 р., коли він начебто вкрав у сотника 4-го полку Січових Стрільців Дієвої армії УНР Іванова полковий прапор, а потім передав його українському командуванню як відбитий у більшовиків. Щоправда, чомусь при цьому генерал Шаповал не додав, що цей самий прапор, який Миронович начебто «вкрав» у грудні 1919 р., протягом 1920–1923 р. був прапором Кам’янецької юнацької школи. Крім того, за звинуваченням у боягузтві Микола Шаповал видалив зі школи одного з командирів сотень — Сергія Зубка-Мокієвського, хоча у спогадах колишніх юнаків М. Отрешка-Арського та Л. Буткевича сотник Зубок-Мокієвський показаний як відважний старшина.
Зауважмо, що такі кардинальні зміни у старшинському та викладацькому складі школі не привели до реорганізації юнацьких сотень.
Протягом другої половини 1920 р. Кам’янецька юнацька школа брала участь у багатьох боях із червоними військами, а 21 листопада з усією армією була інтернована на території Польщі. Історія школи цього часу докладно змальована у щоденнику колишнього учасника бою під Крутами, випускника другого випуску школи Леоніда Буткевича:
«5-го січня 1920 року сформовано 1-у пішу сотню та школа має назву Кам’янецької юнацької школи. Вперше відбуваються лекцй та муштра. Командиром 1-ї сотні є сотник А. Валійський; командиром куреня полк. Нікітін; молодші старшини: поручик Федорівський та хорунжий С. Сазонтів. 8-го лютого офіційне та врочисте свято відкриття Спільної військової школи. Школа має мати відділи: кінний, гарматний, інженерний та, звичайно, піший. Начальник СВШ полковник Петро Пучківський поповнює старшинський і юнацький стан СВШ. Формується 2-а і 3-я сотня, кінний та гарматний відділи, як також розпочато формування кулеметної сотні. Командиром 2-ої сотні призначено сот. Рудичева. Командиром 3-ої сотні поручика Федорівського.
1-го травня нас відвідує пан Головний Отаман; радісне обличчя та велике задоволення, що нас бачить добре вдягненими, гордими бути в майбутньому старшинами рідної Армії. Кілька милих слів і Його віра, як і наша загальна, що в швидкому часі здобудемо нашу Державність. Інспектором клясів призначено полковника М. Аорченка (кол. інспектора Київської реальної школи). До СВШ прибувають генерали Юнаків, Дядюша та <підполковник> Порохівський. 23-го травня СВШ переїздить до Вінниці, де населення із захопленням нас зустрічає. Раптом — погіршення фронту і 1-а сотня виконує ролю ар’єргарда; 16-го червня 1920 р. СВШ залишає Вінницю, весь час в постійній поготівлі та 23-го червня СВШ повертається до Кам’янця-Подільського; з 11 червня командиром 1-ї сотні стає пполк. В. Немоловський (його брат юнак 2-ї сотні). Курсовими старшинами: сотник Каліновський, сотник В. Білинський, пор. Іванів та хор. Аушненко. Швидкий відступ польської армй примушує Укр. Головну Команду вислати юнаків у загрожені ворожою кіннотою райони і 1-а сотня 1-го липня є в Ярмолинцях; тут юнаки 1-ої сотні здіймають залишені гармати і вперше ми готові до бою з нашими власними гарматами.
6 гармат ситуацію поліпшує і ми, 1-а сотня, повертаємося до Кам’янця-Подільського 11-го липня. Ворожа кіннота робить глибокий рейд в наше запілля і перша сотня прикриває відступ всієї армй. Нас, 1-у сотню, забули повідомити, і ми були дивними свідками паради кінноти Котовського, але мужня постава сотника Зубка-Мокієвського, що став командиром 1-ої сотні, загальне спокійне ставлення юнаків до цієі несподіваної пригоди, поміч місцевих людей і ми відійшли далі та знов злучилися зі всією Армією.
14-го липня 1-а сотня переходить Збруч; щимить юнацьке серце при думці, що треба покинути рідну землю, але вірний добровільно прийнятому обов’язку, скріпленою вояцькою присягою, всі себе вважають здатними до всіх забов’язань часу. В Галичині я здибаюся з моїми побратимами з Корпусу Січових Стрільців. І нас юнаків населення гарно приймає та частує. В Яслах так само місцева укр. інтелігенція з глибокою симпатією ставиться до нас. Нарешті ми в Станіславові і знов лекції, варта, а 20-го й 21-го липня 1-а сотня є в Городенці. На фронті завжди червона кіннота; тут у Хриплині парада перед Головним Отаманом; 1-а сотня зберігає залізницю, а 25-го липня повертається до м. Ясла.
30-го липня полк. П. Пучківський залишає керування СВШ і на його місце призначено полк. Миколу Шаповала. 1-а сотня забезпечує запілля і знов ми у Хриплині й 2-го серпня знов ще парада перед паном Головним Отаманом. 8-го серпня СВШ повертається до Станіславова. Події на фронті, тому 17-го серпня 1-а сотня в Галичині забезпечує запілля; 19-го серпня 1-а сотня в Тисмениці. 21-го серпня під жахливим дощем перевірка командиром ген. Михайлом Омеляновичем-Павленком. 22-го серпня у Надвірній; 1-у сотню посилають догнати утікачів до Чехії.
1-го вересня Іезуполь. В Іезуполі 1-а сотня до 6-го вересня і знов повертається до Станіславова. Дали кілька днів, щоб усіх нас привести до ладу; знов лекції та муштра. 24-го вересня у Карпатах, 1-го листопада у Чорткові, а 3-го листопада ми в Україні. Ми, 1-а сотня, що одержали літню уніформу англійської армії, починаємо відчувати холод, але несемо дозорчу службу; 5-го листопада 1-а сотня в Кам’янці-Подільському. 13 листопада вся СВШ виходить на фронт. 14-го листопада 1-а сотня в Демшині, 15-го листопада в Калині; 17 листопада в Кадіївцях в Тукові; 19-го листопада ми відрізані від всієї армії; вперше здибаємо наших вояків у Вівсях, Сатанові та Голохвастові. 20-го листопада 1-а сотня у Волочиськах.
21-го у Підволочиську — військове інтернування. Бачу моїх улюблених побратимів як гордо заховують їхній неймовірний сум. Кіннота ген. Балаховича (російська) тікає в жахливій паніці. Я з Олексою Бурлієм лишаємося позаду сотні; раптом полк. М. Лорченко каже нам двом, щоб ми врятували мільярдове військове майно. Отож, ми, зібравши декілька телефонів, з бідою знаходимо нашу 1-у сотню. 25 листопада Товстолуги і 26 листопада Тернопіль; 28 листопада СВШ в таборі інтернованих у Аанцуті. Починається сумне життя, але знов лекції та муштра.
7-го березня нас відвідує ген. В. Петрів, а 14-го квітня — пан Головний Отаман. 1-го травня Розговіни — разом з нами командарм ген. Омелянович-Павленко. 16 травня ми покидаємо Ланцут. 17-го травня Тарнів, 19 травня прибуваємо до Вадовиці.
14 липня 1921 року 1-ий випуск старшин СВШ покидає табор Вадовиці. Головний Отаман своєю присутністю вніс великий ентузіазм, і — це був великий день для всієї СВШ. В таборі починається роз’їзд всіх частин, — більшість від’їзжає на роботи. Ходять чутки про ліквідацію табору; нас продовжують муштровати; йдемо на топографічні знімки. 9-го жовтня СВШ залишає табір Вадовиці, а 10-го жовтня о 1-ій годині дня ми є в таборі Каліш. Надзвичайно мила, сердечна зустріч, що її зробив нам ген. О. Удовиченко, як також сердечне ставлення ген. Загродського, нам надало нової віри в покращення нашої долі. Табір Каліш кращий за Ланцут та Вадовиці: кращі харчі та глибока сердечність наших двох великих улюблених генералів, що багато з нас їх знали на полі бою. Пригадуються мені слова ген. О. Удовиченка до нас, до гайдамаків у Києві: “будьте чесними мужніми та добрими”. Обидва генерали з перших днів нашої визвольної боротьби стали легендарними національними лицарями. Коли Укр. Армія покинула рідні лани та була інтернована, ген. О. Удовиченко зробив заклик до українців цілого світу, щоб не забули тих, що зі зброєю в руках боролися за Державність України, і певні покращення нашого таборового життя були наслідком його великої жертвенної праці та великого престижу його імені. СВШ в кращих та спокійніших умовах продовжувала своє вояцьке життя. Існування таборової юнацької школи, де я зустрів чимало побратимів, старих вояків Укр. Армії, як також багатьох старшин, що з початку нашої боротьби винесли весь тягар керування та відповідальности. Таборовий театр, церква — це було великою моральною підтримкою для всіх. СВШ продовжувала муштру, лекції, тактичне навчання, топографічні знімки. 22-го липня 1922 року 2-ий випуск молодих старшин Армії УНР мав шану бачити та вітати Головного Отамана. Ми молоді хорунжі мусили бути в частинах, що ми самі їх обрали»{391}.
