«В час перебування в минулому році Юнацької Школи в Станіславові та Кам’янцю-Подільському, коли ще Школа була озброеною й цілком чинною, іменування випускних юнаків старшинами з наданням першої старшинської ранги хорунжого намічалося як Педагогічною Шкільною Радою, так і самою Командою Школи після проходження та закінчення програмового курсу (Новий Рік), а для першої партії кінноти на місяць пізніше, саме 1 лютого біжучого року.

Несподіваний відворот армії та евакуація Школи із Кам’янця, її роззброєння та інтернування перервали навчання Школи та на багато місяців спаралізували її чинність в самий той час, як для піхоти лишалося до випуску 1 1/2 місяця, а для кінноти 2 1/2.

Намічені до іменовання старшинами та випуску юнаки належать в переважній своїй більшості до тих, котрі в ріжні часи проходили курси в ріжних юнацьких школах, числять за собою 2–3 роки перебування в юнацькому стані, а взагалі всі перебували на військовій службі по декілька років, практично во всіх родах військового життя та діяльності вправлені цілком задовольняючи, і данне положення роззброєння й певного роду нечинності яко військового закладу з причини відсутності оружія не являється перешкодою, аби закінчивши курс теоретично-клясного, а до деякої міри й практичного (зйомки, тактичні задачі) навчання, аби сих юнаків тепер же, в час інтернування, не іменувати їх старшинами.

В данний момент, після напруженої праці по навчанню сих випускних партій в Ланцуті за останні 1 1/2 місяця й також по переїзді й у Вадовицях, повний курс включно з ухваленими Педагогічною Радою муштровими іспитами буде цілком закінчений обидвома партіями — першою пішою (31 юнак) й першою кінною (36 юнаків) через 28 днів, а саме 14 липня біжучого року, після чого на другий день, 15 липня можна вже. всіх їх іменувати першою старшинською рангою хорунжого»^{392}.

«Незабаром школу перевели до Вадовиць, де були спеціальні приміщення на класне навчання, репетиції і кінцевий іспит. Одного дня скликано старший курс і під керівництвом полк. Трутенка почалося писання перебігу служби для старшинського послугового реєстру. Далі було видано кожному з випуску школи по 5000 польських марок на видатки, зв’язані з іменованням. Наш інспектор класів ще чогось не скінчив, але отримавши наказ від начальника школи, мусив і своє закінчити. Отож був усталений день випуску, і до того готовився весь табір. В параді, крім школи, мали взяти участь Запорозька і Окрема кінна дивізії. Завдяки полк. Липінському (ком. гарматчиків) (насправді це був підполковник Ліпський. — Я. Т.) створилася під його диригентурою струнна оркестра; грали в ній юнаки з ріжцих родів зброї. З кінноти грав мій брат Андрій на басмандолі балалайці, я на балалайці. Трали і гарматчики брати Собічевські та ще інші. Зробивши кілька репетицій, полк. Липінський задемонстрував малий концерт перед американцем, завідуючим кантиною “ІМКА”. Почувши нашу гру, він так перейнявся, що зараз же попросив подати список потрібних інструментів для повної оркестри. Полк. Липінський скористав з цієї пропозиції і склав список інструментів не тільки на струнну, але і духову оркестру. Американський представник негайно поїхав до Кракова і на другий день вечером привіз все, що було потрібне. Ми мали гарну струнну оркестру з 15–18 осіб і духову, на початку, 5–7 осіб, а пізніше до 10–12 осіб. В духовій оркестрі грав на кларнеті від самого початку портупей-юнак Грицько Сухин. Факт був той, що наша духова оркестра, створена старанням і подиву гідною упертістю полк. Липінського, за кілька тижнів до випуску мала в репертуарі досить поважну кількість маршів. Репетиції паради проходили під музику, а за день до самої урочистості зроблено загальну репетицію всієї залоги. Струнна оркестра давала концерти в шпиталі для хворих і ранених вояків, за що ми мали (члени оркестри) у “ІМКА” тютюн, какао та інші речі безплатно. Трали також в театрі і кінотеатрі, очевидно вечорами. Пригадую особу полк. Липінського. Високоінтелігентна, музикально-здібна людина, надзвичайно енергійна, тактовна і, крім того, мала дар непересічного організатора. Власне, тільки така людина могла зробити з нічого щось. Коли ж прийняти під увагу перебування в таборі і наші надзвичайно скромні можливості, то праця зроблена полк. Липінським, заслуговує на найвищу подяку і оцінку Настав день перед урочистістю випуску: остання репетиція паради, поправки, перевірка одягу, наші нові мундири зі старшинськими петлицями, зверху чіпляли свої юнацькі петлиці (легко притягнуті ниткою), аби їх свобідно зняти. Підготовка до балу і багато ріжних справ, про які зараз не пам’ятаю. На другий день вранці увесь табір придбав святочний вигляд. Несподівано над’їхало авто з Головним Отаманом, вартові старшини забігали по всіх частинах.

Вже чувся при головному в’їзді, як відповідають на привітання. Почався рух колон на величезну бетонову площу зараз же за табором. Вийшла школа. Стаємо на правому крилі, як випускники. Перша колона — піхотинці і друга — розвернутою чотовою колоною 36 кіннотчиків. Командує і веде на параді школу ген. штабу сотн. Цурканів, від сьогодня підполковник, підвищений до цієї ранги за довгу працю при підготовці першого випуску кінноти. Ми всі тішимось з цієї причини, бачучи нашого безпосереднього, улюбленого командира на чолі. На середині площі перед фронтом колон поставлено стіл (аналой), на ньому хрест та євангеліє. Отець протопресвітер Павло Пащевський відправляв молебен. Після молебну всі випускники склали присягу, повторюючи слова за отцем Павлом. З черги зачитуєтся наказ Головної Команди Військ і Флоту УНР Ч. 69 з дня 28 липня 1921 р. про наше підвищення. Після зачитання наказу, перший шеренг обернувся і колишні юнаки познімали один одному юнацькі петлиці, залишаючи на ковнірах петлиці хорунжого. Викликали по черзі молодих старшин. Викликаний знімав шапку, підходив до аналою, цілував хрест і євангеліє, ступав два кроки вправо, клякав на одно коліно та, прощаючись зі шкільним прапором, цілував його, вставав, одягав шапку і в поставі “струнко” віддавав пошану, салютуючи прапору, зворотньо праворуч підходив до столика і підписував бланк зі змістом присяги. Від столика, відбиваючи кроки, підходив до Головного Отамана і представлявся вперше, як старшина, проголошуючи: “Пане Головний Отамане, хорунжий Микола Отрешко-Арський представляється з приводу іменовання в першу старшинську рангу”. Головний Отаман подавав руку і вітав зі старшинською рангою та дякував за службу. “Слава Україні, Слава” — відповідав молодий старшина, потім звертав праворуч та підходив з черги до начальника школи ген-хор. Миколи Шаповала, начальників відділів, підполк. Немоловського, полк. Єлчанінова, підполк. Цурканова і інших старшин школи, що стояли по рангу і посаді. Закінчивши церемоніал, молодий старшина повертався на своє місце в шеренгу. Тим часом Запорожці і Окрема Кінна дивізія готовились до паради, відходячи на дальший край площі, за ними пішла школа, а тоді і випускники, щоб стати на чолі всієї колони. Колона готова, Головний Отаман з його оточенням зайняв місце на трибуні. Аінійні виставлені з правого боку. Ген. штабу підполк. Цурканів на чолі колони школи, звертався лицем до нас і голосно скомандував: “Слухай мою команду” і, розтягаючи слова на повний голос, подав команду: “Школа до церемоніального маршу, в чотових колонах, дистанція до одного лінійного, рівняння вправо!”. Чути було, як далі по колоні повторювалося цю команду окремо по полках, курінях, сотнях. Витримавши довшу паузу, чекаючи закінчення команди до церемонійного маршу, подав знову протяглим — “Кроком”, що луною повторювалося далі (все завмерло, увага всіх звернута була на пполк. Цурканова), і раптом коротке “Руш”. Оркестра з першим кроком грала марш, прямувала на чолі нас до трибуни, заходила вліво, зупинившись перед нею. Наша колона приблизилася до Головного Отамана. Підполк. Цурканів обернувся і скомандував “Струнко! Право глянь! Панове старшини!”. Різкий зворот голови вправо і маршовий крок на повну стопу піхоти був кроком таким, що здавалося бетон полопає, і раптом голос пролунав Головного Отамана: “Здорові були піхотинці!”. “Добр… здоров… Пане Головний Отамане!” — відповідали вони. “Слава піхоті”. “Слава Украіні, Слава!”. Підходили і прибитим кроком зі дзвоном шпор. Головний Отаман з усміхом дивився на нас. “Доброго здоров’я кіннотники’ — був привіт. Ми своїм звичаєм, наголошуючи перше слово, відповідали: “Добр… здоров…, Пане Головний Отаман!”. “Дякую кіннотчикам за службу”. “Слава Україні, Слава!”.

Лунали в повітрі привіти і відповіді на чужій землі.

За трибуною заходили вправо і ставали біля неї разом із піхотою, але в один шеренг та салютували всі частини. Проходила наша колона і віддавала нам пошану, як старшинам. Далі видно було голову колони Запорожців. Проходили славні піхотинці, бригади — одна за другою твердим своїм кроком. Одні назви вказували на їхній бойовий шлях, а саме: Богданівці, Дорошенківці, Наливайківці та інші. За ними кіннота, на чолі її командир-герой полк. Петро Дяченко, що прилягав на одну ногу, внаслідок тяжкого поранення під м. Большовці в 1920 р. Це ті безстрашні воїни Чорного полку. За ними слідувала Окрема Кінна дивізія (ОДК), яка складалася з 6 кінних полків.

Кінчилася дефіляда, і ми гуртками пішли на бенкет. Під час бенкету промовляв Головний Отаман, а пізніше підійшов до столів, де сиділи кіннотчики. Кількох із нас Головний Отаман впізнав ще з 1919 р., з часу, коли ми несли варту при Його двірці. По певному часі звернувся він до нас кажучи: “Більшість із вас піде до Окремої Кінної дивізії, тому прошу вас ідіть в полки і будьте там прикладом для інших, як правдивим українським старшинам годиться”. “Отож щасти Боже в добрий час”. Після бенкету перерва до год. 8-ої вечора, а тоді почався баль з танцями. Буфет був в заряді кінноти. Сьогодні не пригадую, хто саме там був, але пам’ятаю, що наливали добре. Правда, присутність Головного Отамана змушувала всіх до певних границь. Не пригадую докладно, в якій саме годині Головний Отаман, попрощавшись з начальством, від’їздив, але замітив це хтось з молодих старшин та повідомив нас. Наша група негайно поспішила на двір, взяли ми Головного Отамана на руки і віднесли до самоходу. Він був дуже схвильований нашою увагою, дякував за це і, попрощавиш нас, від’їхав. Забава продовжувалась до самого ранку. Нам було дано три дні вільного часу, після чого ми мали відійти до частин»^{393}.