— Лікар Фаулер може вставити тобі дещо надійніше, — приєдналася до розмови Емілі. — І взагалі Сара — не надто палкий прихильник трав’яної контрацепції.

Я приховала конфуз, роблячи вигляд, що ретельно вкладаю мішечок із чаєм у чашку. Сховавши обличчя, я спробувала не думати про неприємне.

— Та все гаразд. Мені не доведеться йти до лікаря Фаулера.

— І справді не доведеться — якщо спиш із вампіром. Вони нездатні розмножуватися традиційним шляхом, тому контрацепція тут ні до чого. Єдине, чого треба остерігатися — це зубів у власній шиї.

— Та знаю, Саро.

Але я нічого не знала. Чому Марта з такою ретельністю й наполегливістю навчала мене робити абсолютно непотрібний чай? Метью ж давно пояснив мені, що він не може заводити дітей так, як це роблять теплокровні. Попри дану Марті обіцянку, я вилила ще не настояний чай у зливальницю, мішечок викинула у сміттєвий кошик, а бляшанку сховала в буфет подалі від очей.

Підвечір ми знову переливали з пустого в порожнє — про записку, лист і малюнок, та ми анітрохи не наблизилися до розгадки таємниці манускрипту «Ешмол 782» і зв’язку з ним мого батька. Тітки заходилися готувати вечерю, і цей процес полягав у тім, що Ем смажила курча, а Сара, хильнувши склянку бурбону, критикувала її за надмірну кількість овочів. Метью походжав по кухні з занепокоєним виглядом.

— Ходімо, — сказав він, хапаючи мене за руку. — Тобі треба погуляти на свіжому повітрі.

Свіже повітря більше було потрібно йому, а не мені, але перспектива прогулятися видалася мені спокусливою. Понишпоривши у стінній шафці, я знайшла свої старі кросівки — добряче поношені, але все ж краще, аніж Сарині гумові чоботи.

Коли ми зайшли до перших яблунь, Метью рвучко крутнув мене до себе і притиснув всім тілом до старого вузлуватого стовбура. Від будинку нас затуляли густі віти, що звисали до землі.

Хоч я і потрапила в пастку, цілком передбачуваний у такій ситуації відьмовій не почався. Утім, у моїй душі вирували інші почуття.

— Господи, як же ж у цьому домі людно! — видихнув Метью і припав до моїх губ.

Відтоді, як він повернувся з Оксфорда, ми провели дуже мало часу разом. Здавалося, це було бозна-коли, хоча минуло лише кілька днів. Його рука ковзнула мені під джинси, і я затремтіла від задоволення, відчувши на своєму тілі його прохолодні пальці. Метью притиснув мене міцніше, а другою рукою торкнувся моїх грудей. Ми притиснулися одне до одного кожною клітинкою тіла, але він продовжував шукати інші способи контакту.

Лишилася одна можливість. На мить мені здалося, що Метью вирішив «зреалізувати» наш шлюб у старомодний спосіб: стоячи тут, надворі, піддавшись сліпому пориву фізіологічної потреби. Однак він швидко опанував себе і трохи відсторонився від мене.

— Ні, не так, — хрипко видихнув він і подивився на мене очима, чорними від пристрасті.

— Та мені байдуже як, — сказала я, знову притягуючи його до себе.

— А мені не байдуже. — Почувся тихий уривчастий «вихлоп» повітря — то Метью зітхнув, як зітхають вампіри. — Коли ми вперше кохатимемося, я хочу, щоб ти була вся моя, щоб поблизу нікого не було. І повір, я захочу тебе не на кілька похапливих хвилин, як тепер, коли ми втекли від твоїх тіток.

— І я теж хочу тебе, — погодилася я, — але терплячість — не в моєму характері.

Його губи вигнулися в усмішку, і він кивнув на згоду.

Метью погладив великим пальцем впадину на моєму горлі, й серце моє шалено закалатало. Потім він торкнувся губами до того місця, де щойно був його палець, легенько притиснув їх до згорточка, що пульсував під тоненькою шкірою. Ніжно цілуючи вену, у якій тріпотіло моє життя, він просунувся угору, до вуха.

— Це таке задоволення — дізнаватися про місця, дотик до яких тобі подобається. Наприклад, отут. — І Метью поцілував мене за вухом. — Або отут. — Він торкнувся губами моїх повік, і я простогнала від задоволення. — І тут. — Метью провів великим пальцем під моєю нижньою губою.

— Метью, — благально прошепотіла я.

— Що, серденько? — спитав він, зачудовано дивлячись, як від його дотику кров ринула мені у щоки.

Я не відповіла, а просто пригорнула його до себе, байдужа до холоду, дедалі густішої темряви та шорсткої кори, яка штрикала мені у поранену спину. Ми так і стояли, поки з ґанку гукнула Сара.

— Щось недалеко ви зайшли, — іронічно пирхнула вона. — Навряд чи це можна назвати прогулянкою.

Я почувалася як школярка, застукана на ґанку в обіймах сусідського хлопця, коли опускала свою футболку і поволі йшла до будинку. Метью хихикнув і пішов слідком.

— Яке самовдоволення на обличчі! — зауважила Сара, коли він з’явився в кухні. У світлі яскравої лампи, він мав вигляд стовідсоткового вампіра до того ж — справді самовдоволеного. Але тепер його очі не бігали туди-сюди, і за це я була йому вдячна.

— Не чіпай його, — кинула Ем нехарактерно різким тоном. Вона дала мені салат і вказала на стіл у сімейній кімнаті, де ми зазвичай їли. — Коли Діана була ще малою, ми самі частенько стирчали попід тими яблунями.

— Еге ж, — буркнула Сара. Вона взяла три келихи і вказала ними на Метью. — Маєш іще такого вина, Казаново?

— Саро, я француз, а не італієць. І я вампір. Тому вино я маю завжди, — відказав Метью з пустотливою усмішкою.

Ми сіли за стіл, і три відьми заходилися поглинати смажене курча та картоплю. Табіта сиділа поруч із Метью, щокілька хвилин грайливо торкаючись хвостом його ніг. Він постійно доливав Сарі вина, я ж потихеньку сьорбала зі свого келиха. Ем раз по раз просила Метью хоч трохи поїсти, але він відмовлявся.

— Я не голодний, Емілі, дякую.

— А є взагалі що-небудь, що тобі хотілося б їсти? — спитала Ем, незвична до того, що хтось відмовляється від приготованої нею їжі.

— Горіхи, — впевнено сказала я. — Якщо вже так хочеться купити йому харчі, то принеси йому горіхів.

Емілі завагалася.

— А як щодо сирого м’яса?

Я хотіла була відповісти, але Метью вхопив мене за руку і стиснув її.

— Якщо хочеш нагодувати мене, то неприготоване м’ясо — те, що треба. А ще я полюбляю бульйон, тільки простий, без овочів.

— Твій син та колега теж віддають перевагу цим харчам, чи тільки ти таке їси?

Тепер я збагнула, чому Метью дратувався, коли я розпитувала його про стиль життя та вподобання у їжі.

— Серед теплокровних для нас це стандартний набір вампірської їжі. — Метью відпустив мою руку і долив собі вина.

— Вино, горішки… Мабуть, ти частенько по барах вештаєшся? — зазначила Сара.

Ем відклала виделку і витріщилася на неї.

— Що таке? — невдоволено спитала в неї Сара.

— Саро Бішоп, якщо ти ставитимеш нас у скрутне становище перед сином Метью, я ніколи тобі цього не подарую.

Я спочатку захихотіла, а потім не витримала і гучно розреготалася. Першою мене підтримала Сара, а потім — Ем. Метью ж сидів і всміхався, наче опинився серед божевільних, але чемно промовчав.

Коли сміх нарешті вщух, він повернувся до Сари.

— Я тут подумав — а чи можна скористатися вашою комірчиною, щоб зробити аналіз барвників, використаних у зображенні хімічного вінчання? Може, так вдасться встановити, коли й де зроблено цей малюнок.

— Не здумай хоч що-небудь видалити з того малюнка! — скрикнув у мені історик, вжахнувшись від такої думки.

— Та нічого з ним не станеться, запевняю тебе, — спокійно відказав Метью. — Я добре вмію робити аналіз крихітних речових доказів.

— Ні! Нам не слід чіпати його, аж поки ми не дізнаємося, з чим маємо справу.

— Не будь такою педантичною, Діано. Пізно приндитися, коли ти сама відіслала цю книгу назад, до книгосховища. — Сара підвелася і всміхнулася. — Сподіватимемося, що нам допоможе кулінарна книга.

— Еге ж, — стиха мовила Ем. — Ти ж тепер член родини, Метью.

Сара зникла в комірчині й невдовзі вигулькнула звідти, тримаючи в руках книгу в шкіряній палітурці завбільшки з сімейну Біблію. На її сторінках зберігалися знання та легенди родини Бішопів, що поколіннями передавалися від відьми до відьми майже чотири сотні років. Першим ім’ям у книзі було Ребекка, поряд була дата, виписана вибагливими округлими літерами. Решта імен розтягнулися на першій сторінці двома стовпчиками, і кожне з них, написане трохи іншим чорнилом, мало напроти себе іншу дату. Імена були і на звороті, тут переважали Сюзани, Єлизавети, Маргарет, Ребекки та Сари. Моя тітка ще нікому не показувала цієї книги — навіть іншим відьмам. Щоби побачити її «кулінарну книгу», треба стати членом родини.