Ватничек Влеком судьбой, сугробы чередуя, Стремлюсь, как лось к заветному ручью В сельпо, но не доху я на меху я, А телогреечку на кассе получу. Ах, ватник, ватничек, российский ватничек, Душа поёт и радуется глаз. Холодноват ночлег - накиньте ватничек И потеплеете глобально в тот же час. В базарный день рублю цена копейка, Суровостью щедра Россия-мать, Бананов нет, зато есть телогрейка – Жизнь, значит, можно перезимовать. Ах, ватник, ватничек, российский ватничек, Меня спасал и выручал не раз. Одетый в ватничек, мой дед двадцатый век Отвоевал и восстанавливал Донбасс. Народа вывел стойкую породу Бог, испытав её мечом и кумачом, Я низко в пояс кланяюсь народу, Что телогрейки душегубкам предпочёл. Ах, ватник, ватничек, российский ватничек, Надежд одеждой согревает нас Порвётся ватничек – вот вам с печатью чек, Пусть Ходорковский шьёт на зоне на заказ. Уй Знали ли мы украинскую ночь? Нет, мы не знали украинской ночи, чьё нёбо от злобы чёрно, Чей герб троглодитами выточен. Чьей кровью Запорожская гуляла Сечь. Проводов уздой смирив Днепровье, Днепр заставили на турбины течь. И Днипро по проволокам сам электричеством течёт, как пиво у погромщиков по усам. Сала и рафинада Самим надо! Мы знаем, курит ли, нюхает ли Юля, мы знаем Кучмы отрощенные седины, мы знаем, как Ющенко профиль краплён... А что ещё мы знаем о лице Украины? Знаний груз укрофила тощ, вождям тоже почёта мало. Знают "мани", "гроши", "баблос", А Европа - "яйко", "млэко" и "сало". С культуры тоже поснимали пенку: кроме двух Шевченко - Шевченко и Шевченко ничего не выжмешь, сколько ни старайся. А если прижмут - зардеются розой и выдвинут аргумент новый: возьмут и расскажут пару курьёзов - о жидах и москалях галицкой мовой. Не скачешь - москаль! Одень эсэсовку, зубы не скаль, лузгай полсолнух в прапорах красно-чёрных. Пещерная мова без мыла проста: "Чуешь, сурмы заграли, час расплаты настав..." Что может быть гаже: "На брата полюй"?! Я немало слов придумал сам, взвешивая их, хочу сказать одно лишь, - чтобы стали всех моих слов слова полновесными, - слово "уй". Не трудно толпу истолочь в сволочь. Собой, гитлерюгенд, кичись не очень. Знаешь ли ты донецкую ночь? Уй! Ты не знаешь ещё донецкой ночи. Евроинтеграция (дiвчата спiвають, хльопцi танцюють) Йому хочеться в Європу - Їй не хочеться. І стоїть він, п'яний в опу, Дзюрить*, мочиться. Ніч, майдан, лiхтар, сiльрада**, Хльопець мочиться. Шугонути б його, гада, Та не хочеться. I душа його так рада, Що він мочиться, Повертатися до стада Й`му не хочеться, А в Європу ранувато, Бо для збоченця Там потрiбно адвоката, Тут хай мочиться! ____________________________________________ * - (укр.) мочится, но непосредственнее. ** - (укр.) ночь, улица, фонарь, аптека. Як козаки Крим продбали (Даже при незнании украинского читать без автопереводчика) Над багнюкой з сивиною вітер мряку випасає. А між мрякою і морем гопакує гайдамака, рухом з броунівським схожий. То помочиться у море, то чобiттям в хвилю влупить, то волає - хмари чують гучномовець гвинтокрилий. В дзьобi хльопця - жага бурі, первач гніву, часник страсті, i лайно що до Росії чують хмари з його дзьоба. Чайки стогнуть та сумують, байдикують понад морем і на дно його готові заховати жах та тугу перед бурею, падлюки. І гагари, хай їм, скиглять, - їм, гагарам, невiдома насолода бою, бачьте, грім ударів їх лякає! Дурень пінгвін вже ховає сало мляво своє в кучках. Лише п'яний гайдамака відпрацьовує п'ять гривень* над, як пиво, пінним морем. Все смурніше, нижче хмари опускаються, лякають і ревуть, жбурляють хвилі в височинь назустріч грому. Грім гуркоче. В бульбах гніву стогнуть хвилі, сперечаючись із вітром. Ось хапає вітер зграї хвиль в обійми свої міцно і кидає їх з розмаху в дикій люті на цеглини, розбиваючи на потрох і бризки води громади. Гайдамака файний хльопець - у барвистiй вишиванцi, вiн кричить: "Героям слава!", в море галькою кидає. Від запою він, як демон - хочеться в село, до хати - і регоче, і волає... Для хоробростi регоче, вiд хоробростi волає! В гніві грому чуйним слухом дух козацький дупу чує. Брешуть з Київа, що ні, не сховають хмари сонця, або - ні, не приховають. Вітер виє, грім гуркоче, Синім полум'ям палають зграї хмар, безодня моря. Море спалахи цi ловить і в безодні своїй мочить. Як тi кляті коммуняки, в'ються в морі та зникають вiдображення яскравi. Отакої. А ще буря! П'є горiлку гайдамака, хреститься від блискавичок, i реве та стогне море. Гайдамака репетує: "Це пiздець, шановне панство!" |
