Втеча і «зрада» курсанта Фази плямою лягли на Центральну показову школу розвідників при «штабі Валі» і викликали посилений нагляд всіма доступними засобами не тільки за курсантами, але й за викладацько-інструкторським складом.

Дітріх разом з підлеглими йому співробітниками контррозвідувального відділу розробив цілу систему відповідних заходів, і перевірним випробуванням мали бути піддані навіть досить поважні співробітники абверу.

Виконуючи Вайсові вказівки, Гвіздок став помітно виділятись успішністю серед інших курсантів. Ревне читання антирадянської пропагандистської літератури дало йому змогу досить розсудливо схвалювати політику Гітлера. До того ж він тепер являв собою приклад бадьорості й життєрадісності, і це справляло найприємніше враження. Усе це було підставою, щоб призначити Гвіздка старшим групи, виділеної для виконання особливо секретного завдання.

Цю групу перевели в окреме приміщення. Тут офіцер абверу ознайомив курсантів з двома найновішими німецькими снарядами для диверсійних дій і терпляче вчив, як треба з ними поводитись.

Перший снаряд призначався для підриву залізничного полотна. Це була металева конусоподібна трубка, начинена в основі клеєподібною масою, що склеює будь-який предмет. На верхівці трубки — ковпачок, що одгвинчується, до якого прикріплена шворка од висадника.

Снаряд слід приліпити до рейки, а потім, одгвинтивши ковпачок, смикнути шворку й чимдуж тікати в укриття, бо вибухав снаряд майже тієї ж миті.

Другий снаряд — для зруйнування телеграфних стовпів і щогл електропередачі — скидався на ковбасу. Тістоподібна речовина загорнута в непромокальний папір. Перед вибухом у «ковбасу» втикається капсуль, насаджений на кінець бікфордового шнура.

Крім того, офіцер продемонстрував курсантам набір запалювальних засобів, виготовляють їх німці, як відомо, з великою майстерністю.

З усього цього видно було, що група виконуватиме диверсійні завдання.

Прочитали завершувальні лекції: роз'яснили, як уникати стеження, як поводитися в разі затримання і на допитах.

Як слід поводитися в місцях заслання, учив солідний лектор, надмірно товстий і тому хворий на ядуху. Він так яскраво і мальовничо, з таким чудовим знанням справи розповідав про тюремні звичаї і способи пристосування до них, так вихваляв свою власну спритність і хитрість, що мимоволі виникала думка, нібито перебування в тюрмах — найкращі сторінки життя цього типа.

Але в його відповідях на запитання було тяжке протиріччя. З одного боку, він мусив вселити курсантам бадьорість і надію й тому не міг залякувати їх суворістю тюремного режиму. А з другого боку, він мусив погасити усі їхні надії і так залякати ув'язненням і жахами тюрми, щоб вони вибрали самоліквідацію, аніж добровільну явку з повинною. Тому, ухиляючись від прямих відповідей, він головним чином посилено рекламував пілюлі з отрутами як шедевр німецької хімічної промисловості, що діє вмить і, отже, майже безболісно.

Інструктаж про порядок користування фальшивими документами проводив охлялий плішивий чоловік із зниділим вузьким обличчям. Своїх зубів у нього не було, їх заміняли вставні, і коли він говорив, щелепи клацали, немов паща капкана. Німці звільнили його з тюрми, де він відбував черговий строк за спекуляцію валютою. Це була його спадкова спеціальність, і, схильний до неї, він добре вивчив діловодство радянських адміністративних органів.

Дивлячись безнадійно на свій обвислий живіт, він мимрив:

— У командировочному розпорядженні ви самі проставите дату, на добу раніше за день вильоту. Строк командировки, згідно діючого закону, — п'ятнадцять діб. Тож, після того, як пройде цей строк, акуратно заповніть нове командировочне розпорядження. Не зберігайте цивільні і військові документи в одному місці. В разі чого, в першу чергу знищуйте військові. Якщо виявлять, що ваші цивільні документи фальшиві, можете відговоритися тим, щ купили їх, аби уникнути служби в армії. Найбільше — пошлють на фронт. А якщо виявлять обидва комплекти документів — і цивільні, і військові, — то буде важко доводити, що вас не підіслано. Коли прибудете в призначений пункт, відмітьтесь у коменданта міста. Але не поспішайте. Якщо помітите, що черговий прискіпливий, зачекайте до наступного дня. Оселяйтесь у приватних будинках, а не в готелях, найкраще у вдів. Звільнення від військової повинності дається повторним оглядом. Статті доберіть самі. Бажано, щоб у вас на них були хоч маленькі ознаки. Якщо немає, беріть психічні хвороби. Як треба симулювати, вас проконсультують додатково. — Сказав, випнувши в посмішці синюваті зуби: — Особисто в мене переконливо виходила манія переслідування. А також хвороба рака, через що не раз у місцях заслання добивався дієтичного харчування. — Заявив шанобливо: — Німецька поліграфія на такій недосяжній висоті, що краще за німців лип ніхто не робить. — Додав обережно: — Але якщо вдасться на місці обрости справжніми документами, скажу: береженого бог береже. Особисто від себе раджу: на хабарі не покладатися. Візьмуть, але й тебе за шкірку теж. Маю на такі випадки з особистої практики сумні прецеденти.

Майстерня по виготовленню фальшивих документів знаходилася в приміщенні без вікон, за оббитими залізом дверима. Старий гравер, колишній працівник артілі «Годинники, печатки, оптика», на прізвище Бабашкін, був тут в ув'язненні. Спить він на розкладушці, а вдень прибирає її. На ньому вся техніка заповнення документів і погодження необхідних даних. Він-таки підписує документи різними перами, різним чорнилом, неоднаковим почерком.

Кожного курсанта тричі сфотографували: один раз у військовому обмундируванні і два в різному цивільному одязі — для паспорта й посвідчення. Знімки були хімічно оброблені, щоб вони не мали на документах вигляду новеньких.

Йоганнові вдалося роздобути зразки «почерку» друкарської машинки, на якій друкували текст посвідчень, і виявити, що на фальшивих партквитках обкладинка трохи яскравіша, і якщо глянути вздовж неї, то ясно видно іскристий відблиск. Він помітив також, що, коли Бабашкін відрізував від розрахункових книжок комскладу талони на одержання грошей, маленькі ножиці, якими він користувався, лишали на корінці книжок зигзагоподібний слід.

Усі ці відомості, а також зразки клею, яким тут приклеювали фотографії до документів, він переправив через тайник у Центр.

Перед тим як видати курсантам документи, ротмістр Герд зібрав групу для останніх настанов.

Він сказав суворо, що чекає чіткої роботи. Вигадувати розвіддані марна річ: усі відомості будуть ще раз перевірятися. Будь-яка спроба звернутися до НКВС призведе тільки до загибелі самого розвідника, а німецькому командуванню завдасть лише незначної матеріальної шкоди.

Потім він підвівся і, приязно всміхаючись, запропонував:

— Хто вагається чи боїться, нехай заявить про це зараз. Вам дається остання можливість вирішити: працювати з нами чи ні. Якщо хтось відмовиться, йому нічого лихого не зроблять. Відправлять назад у табір або в інше місце, де робота буде йому під силу.

Герд почекав. Наївних простаків — охочих на такі визнання — не знайшлося.

Про всю цю процедуру Вайс попередив Гвіздка, а той ще двох найвірніших людей із своєї групи.

За кілька днів до від'їзду тих, що засилалися, почали обмундировувати. Вони одержали теплу білизну. Кальсони білі бумазейні й оранжеві трикотажні. Сорочки голубі. Джемпери сірі, із зеленою каймою на комірі і рукавах. Радянські онучі теплі, фланелеві — їх розрізали навпіл, і вони стали квадратні. Штани на складі лишилися тільки червоноармійські — діагоналеві, а шинелей комскладу РСЧА й зовсім не було. Чоботи переважно кирзові.

Цивільний одяг іноземного крою: на штанах дві задніх кишені, піджаки однобортні з дуже заокругленими фалдами. Сорочки верхні, як правило, без комірців. Іноді їх пришивають у майстерні, викроюючи з пелени, і це зразу помітно, а коли сорочка смугаста, то смужки на комірі виходять не горизонтальні, а вертикальні.

Майже всім видали сірі брезентові полуботинки з чорними головками.