Простягаючи Йоганнові на прощання руку, Туз промовив сердечно:

— Хороший ти хлопець. — Помовчав і додав: — Я вашого брата чогось не дуже шанував. А тепер бачу, які у вас є люди: партійної закваски. — Всміхнувся: — Тепер ми всі тут проти фашистів чекісти. Цивільні й нецивільні, а чекісти.

— Гаразд, — сказав Вайс. — Бережи себе.

— Обов'язково, — пообіцяв Туз. — Я ж тепер державна цінність…

Обер-лейтенант Герлах вирішив, однак, вчинити-таки перевірку Фази й досить хитро розробив план цієї перевірки. Він виписав йому звільнювальиу в місто й видав пістолет із сточеним бойком і патронами, з яких висипали порох. Сповістив унтершарфюрера Флінк, щоб та спорядила відповідну дівку. До того ж доручив агентові, який виконував роль табірника-втікача, викликати співчуття до себе в молодого курсанта. Підготувавшись так грунтовно, Герлах з нетерпінням чекав результатів.

Та результати перевірної комбінації виявилися катастрофічними для всього керівництва школи.

На шосе знайшли обеззброєного мотоцикліста з проваленою головою. Цей мотоцикліст мав одвезти Фазу у Варшаву. Сам Фаза зник. Але зникли також радіокоди. Їх, безперечно, викрав Фаза: очевидно, він гадав, що ці коди використовуються не тільки для занять.

З Берліна прибули до школи слідча комісія. Про все це Йоганн Вайс не знав. Того дня, коли Туза відправили назад у табір, Вайс виїхав у відрядження. Він дістав завдання відібрати з трофейного фонду радянські хронікальні кінофільми, придатні для навчання агентів, яких готували для перекидання в певні міста і райони.

Сидячи в порожньому, затхлому, пропахлому пилюкою кінозалі, Йоганн три доби переглядав фільми, і життя Батьківщини проходило перед його очима. Це було незмірно хвилююче відчуття — він немовби повертався у справжнє життя, єдине, здавалося, для людини можливе, єдине реальне в світі. Це було пробудження після брехливого, важкого сну.

Йоганн знав, що ці стрічки для його країни вже минуле. Зараз вона стала іншою — суворою, напруженою в своєму трагічному єдиноборстві. Але тут, на екрані, була вона, його Вітчизна, і він сам такий, яким він був недавно. І за все це він ладен був віддати своє життя, як віддають його мільйони його співвітчизників, що пішли з цих святково-радісних стрічок на фронт, на смерть.

І ці стрічки будуть уважно дивитися ті, хто став на шлях зради Батьківщини, дивитися для того, щоб якомога вміліше шкодити народові, який вони зрадили.

Це були тяжкі для Йоганна три доби. Він повернувся в «штаб Валі» знесилений, немов після хвороби, коли гарячка і маячня так виснажують фізичні і нервові сили людини, що вона може заридати від дрібниці — від неприязного слова, від несподіваного шуму — і впасти в істерику, якщо ґудзик на сорочці не застібається.

І зразу ж Вайса викликали в штабний флігель на допит.

Члени слідчої комісії сиділи за столом. Керівники школи — на стільцях віддалік.

Вайс не міг не помітити, яке бліде, видовжене обличчя в Дітріха, як тріумфує Герлах, який стривожений Штейнгліц, який заклопотаний Лансдорф. Лише Герд сидів у байдужній, спокійній позі, немовби все тут його не обходило.

Хоч якою неймовірною здалася Йоганнові втеча цього Фази, у змученому, стомленому мозку його не майнуло нічого, окрім подиву. І Йоганнове обличчя відбило цей подив.

У нього не було зараз навіть сили в думці покартати себе за глуху, злісну ненависть, яку він відчував до цього юнака.

Він просто тупо здивувався — і все. Певне, каяття, гнів за свою недалекоглядність, на відсутність тонкощів у спостереженні прийдуть пізніше, обов'язково прийдуть і гризтимуть його безжально, нестерпно. Але тепер його вистачило тільки на те, щоб здивуватися.

Здавалося, що все це відбувається уві сні. Ні про що не хотілося думати. По суті, в усій цій історії з цим хлопцем він зовсім чистий, і ніщо йому не загрожує. І це відчуття безпеки немовби присипляло всі його почуття.

«Ну, в чім річ?» — мляво думав Йоганн. Він же заперечував Дітріхові, разом з Горлачом вважав, що цього молодика не слід робити інструктором, попереджав начальника школи.

Через цього Фазу капітан Дітріх почав останнім часом значно холодніше ставитися до Вайса. Ну й нехай тепер за це поплатиться.

Так, Дітріх поплатиться. Але хіба Дітріх більш не потрібен Вайсові? Замість нього прийде другий. Хто? І як він ставитиметься до Вайса? А Штейнгліц, він все-таки вважає себе приятелем Дітріха, йому вигідніше дружити з Дітріхом. Що буде із Штейнгліцом, коли Дітріха усунуть? Ну, а Лансдорф, він же прихильний до Дітріха, і не тому, що вбачає в ньому здібною працівника: він ціпить у ньому німецького аристократа. Хто ж від усього цього виграє? Герлах. Фашист, фанатик, службист, найкорисніша тут для школи людина. Раз найкорисніша, значить, найнебезпечніша для Вайса.

В міру того як ці думки спочатку мляво, а потім усе швидше снували в голові Йоганна, відновлювалася звична для нього напружена й чітка ясність, бойова озброєність мислення, яку він був утратив, гадаючи, що потреби в такій зброї зараз немає. А вона є. І коли б у нього не було зібраності думки, він міг би безповоротно втратити те, що так довго й терпляче, з неймовірною гнучкістю й чуйністю шукав у зближенні з цими людьми.

Йоганн різко підняв підборіддя, його очі блиснули, і він стримано й байдужно сказав главі слідчої комісії:

— Пане штандартенфюрер! Я визнаю, що спочатку не мав негативних матеріалів про колишнього курсанта з кличкою Фаза, але капітан Дітріх наполегливо наказував стежити за ним. Потім я одержав донос на курсанта Фазу від курсанта Хряща й надіслав його панові обер-лейтенанту Герлаху, але той лишив інформацію поза увагою. — Оглянувся на Герлаха. — Адже ви, обер-лейтенанте, стояли на точці зору, прямо протилежній поглядам капітана Дітріха, і я змушений був згоджуватися з вами як ваш безпосередній підлеглий. — Дивлячись у вічі штандартенфюреру, додав — Донос із датою і моєю візою лежав у папці рапортів обер-лейтенантові Герлаху.

Есесман за наказом штандартенфюрера вийшов з кімнати й приніс папку. Донос Хряща пішов по руках членів комісії.

Йоганнові сказали, що поки що він може бути вільний. І більше його не викликали.

Герлаха вивезли із школи під охороною есесівців.

Та тільки один Штейнгліц одверто оцінив вчинок Вайса. Зустрівши його в коридорі, він підморгнув, поплескав по плечу, сказав по-дружньому, торкнувшись пальцем його лоба:

— А в тебе тут дещо є!

Ротмістр Горд став поводитися з Вайсом з особливою чемністю, за якою ховалася настороженість. Лансдорф зазначив якось з усмішкою:

— Нижчий чин рятує життя офіцерові. Ти, виявляється, хитрий, пруссачок. Я думав, ти наївніший.

Що ж до фон Дітріха, той став уникати Вайса, а зустрівшись, так допитливо-уважно, неприязно й підозріливо поглядав на нього холодними очима, немовби хотів дати Йоганнові відчути: хоч як там було, він, капітан Оскар фон Дітріх, — контррозвідник і ні в які благородні людські імпульси не вірить.

Йоганн чимало роздумував про те, чим загрожує йому ця несподівана неприязнь Дітріха, і намагався встановити її причини.

Можливо, гонористому, бридливому аристократові Дітріху гидко, що він завдячує нижчому чинові своїм порятунком. Не виключено й інше: вдавшись до брехні, його мучить тепер те, що Вайс, так само як Лансдорф і Штейнгліц, став свідком його приниження. Можна припустити й інший варіант: Дітріх, якось зв'язавши тепер з Вайсом свою долю, з відразою жде, що той нагадає про свою послугу й навіть більше того — зухвало зажадає нагороди.

Але ж, власне, Вайс нічого такого не зробив, він тільки сказав членам слідчої комісії, що Дітріх займав позицію, протилежну точці зору Герлаха. А те, що Дітріх при безперечній підтримці Лансдорфа і Штейнгліца зумів потім енергійно вискочити через відкриту для нього лазівку, це Вайса вже не обходить, це — справа самого Дітріха.

Що ж зробити? Дати Дітріхові відчути, нібито він, Йоганн, не надає своєму вчинкові ніякого значення й навіть не розуміє, як круто могла покотитися вниз капітанова кар'єра?