Одверта розповідь фрау Дітмар про цю маленьку сімейну історію не з кращого боку рекомендувала Марію Бюхер та її доньку, а слова про «серйозні наміри» досить цинічно розкривали причину запросин на родинне свято. Не дуже порадував Йоганна й одвертий материнський егоїзм фрау Дітмар (її Фрідріхові не потрібна була така дружина), однак Вайсу було приємно, що вибір фрау Бюхер упав саме на нього. Значить, він зумів вселити їй таке уявлення про себе, якого домагався, коли віз її з кірхи. «Непогана робота», — похвалив себе Йоганн і зразу ж відзначив, що в думці вимовив ці слова з інтонацією їхнього інструктора-наставника. Було це після того, як Йоганн, виконуючи урок, довів йому, чому саме німці — вища раса, і підтверджував свої міркування цитатами з виступів Альфреда Розенберга — теоретика німецького фашизму. Доповідав він у двох варіантах: перший належав рядовому солдатові, другий — офіцерові вермахту.
— Хоч і зверхбезглуздо, — всміхаючись, сказав наставник, — але загалом… — І промовив схвально: — Непогана робота.
І коли Йоганн побідкався, що в нього зараз таке відчуття, ніби він наївся гидоти, інструктор-наставник сказав докірливо:
— Неправильно реагуєш, Бєлов. Це ж їхня ідеологія. Зневажати — будь ласка, але знати й розуміти — твій обов'язок. Без цього ти серед них здаватимешся неповноцінним, і тоді ти там ніяких перспектив на просування не матимеш. І не забувай: Йоганн Вайс — хлопець скромний, але собі на умі. За офіцерський погон може й на підлість піти. — Квапливо додав: — З нашої точки зору, звичайно, а там це вважається «лови момент». Людина людині — вовк і таке інше.
У фрау Марії Бюхер зібрались, очевидно, найближчі її друзі. Вони називали одне одного тільки на ім'я, але при цьому були підкреслено ввічливі й люб'язні. Двоє чоловіків і три жінки. З їхнього одягу і манер важко було визначити, що вони за люди.
Літній чоловік на ім'я Герберт був у солідному двобортному піджаку. На плетеному жилеті — ланцюжок. Він був сповнений почуття власної гідності, і на його м'ясистому обличчі лежав вираз глибокої байдужості до всього на світі. Він казав якомусь кволому панові в смокінгу, що англійцям після Дюнкерка найрозумніше укласти з фюрером мирний договір, щоб спільно розв'язати східну проблему. За це фюрер може дозволити їм залишити собі деякі північні території Росії, які вони окупували в свій час і потім втратили: За це Англія, звісно, повинна поділитися з Німеччиною деякими своїми колоніальними володіннями.
Та кволий пан у смокінгу на ім'я Пауль обережно заперечував, доводячи, нібито фюрер зробить те, що не вдалося Бонапартові. І німецькі солдати будуть так само переможно марширувати вулицями Лондона, як вони марширують зараз по Парижу.
Дама в парчевій сукні з короткими, товстими, як окости, оголеними руками, перебиваючи цих двох співрозмовників, заявила дуже авторитетним тоном, що фюрер, хоч і ненавидить англійців, знає, що Черчілль вважає Росію ворогом номер один, і пан Мослі обіцяв фюрерові сприяти тому, щоб громадська думка Англії схилилась на користь історичних цілей фюрера.
— Вільма — наш Ріббентроп, — киваючи на повну даму, сказала гарненька блондинка в голубій короткій сукні вище колін.
Більма з улесливою посмішкою відповіла блондинці:
— Ти, Єво, як і наша прародителька, завжди спокуслива. Очевидно, в пана бригаденфюрера з'являється бажання з'їсти яблуко, коли він бачить тебе.
Єва, втішена, загадково всміхнулася:
— Не заперечила б.
Пан у смокінгу обернувся, ліниво поаплодував:
— Браво, Єво!
Фрау Бюхер проголосила, захоплено дивлячись на Єву:
— О, Єва — найспокусливіша з валькірій! І хоч я жінка, я розумію бригаденфюрера.
На Вайса ніхто з гостей не звернув уваги, але фрау Дітмар зустріли дуже шанобливо. І щиро зраділи, що вона прийшла. А коли Єва, перед якою всі запобігали, вигукнула: «К бісу політику! Зрештою ми жінки!» — фрау Дітмар суворо поправила її:
— Німецькі жінки, люба. — І, сівши поряд з чоловіками, спитала: — Ну як, Герберте, з ким ми воюватимемо ще?
Пауль не дав Гербертові відповісти:
— Ви хочете спитати, фрау Дітмар, які ще країни стануть частиною великої Німеччини?
— Ой, облиште! — невдоволено обірвала його фрау Дітмар. — Ви тут не з своїм хазяїном. Ми можемо не клеїти дурня.
— Як шкода, що серед нас немає вашого Фрідріха, — сказала блондинка. — Він такий серйозний юнак.
— Так, Фрідріх, — підхопила Більма, — він, звичайно, серйозний юнак, та коли б ти, Єво, вкоротила спідницю ще на п'ять сантиметрів…
— Юний штурмовик не витримав би штурму, — закінчив з реготом Пауль.
З подальших розмов Вайс зрозумів, що пан Герберт служить експертом-оцінювачем у конторі «Пакет-аукціон», куди звозять майно репресованих жителів з окупованих областей. Ця сама контора видає конфісковане майно різним службовим особам. Найзначніші цінності вручають як особистий подарунок фюрера за особливі заслуги, а також у свята або в дні воєнних перемог, що прирівнювались за своїм значенням до великодніх і різдвяних днів. Імперська канцелярія складає спеціальні списки осіб, які заслуговують на той чи інший подарунок. І пан Герберт як експерт визначає цінність предметів для подарунків. І може оцінити річ за сто марок, коли насправді вона коштує тисячу.
Найвисокопоставленіші особи зацікавлені в прихильності Герберта. Адже коли він захоче або вважатиме для себе вигідним, він добере такі речі для подарунків на тисячу марок, справжня вартість яких — ціле багатство.
Та Герберт змушений був сповіщати особистому представникові Гіммлера про всі особливо цінні предмети, які надходили на склади контори, відкладати їх і передавати в фонди гестапо. І ось чому: ніхто з сьогоднішніх гостей не знав, що в роки післявоєнної кризи Герберта було присуджено до нежиттєвого ув'язнення за аферу з маргарином. Його виготовляли із сировини, шкідливої для здоров'я людей, і багато людей, головним чином діти, тяжко захворіли, отруїлися.
Колишній начальник прусської таємної поліції, а тепер начальник служби безпеки групенфюрер СС Рейнгард Гейдріх — високий, кощавий, з безживними, холодними очима, тонкими губами і сухим гачкуватим носом — наказав випустити Герберта з ув'язнення і послати в контору «Пакет-аукціону». Гейдріх був певен, що цей чоловік, завдячуючи йому життям, буде безмежно відданий і справний, бо знає, що за першин-ліпший промах його ту ж мить кинуть до в'язниці й засудять як отруйника німецького народу.
Ось чому Герберт був бездоганно чесний у своїй складній справі.
Уважно слухаючи, про що розмовляють гості фрау Бюхер, Вайс досить скоро зрозумів, що вони, очевидно, повторюють міркування своїх хазяїв, яких всіляко прагнуть наслідувати і словами, і манерами. Він слухав усі ці претензійні розмови в цікавістю, хоч нічого нового для себе не взяв: про всі маневри гітлерівської кліки, про загравання з Англією центру вже було відомо з інших, вірогідніших джерел. Проте було приємно почувати себе невимушено в цій незвичній компанії. Вайс своєчасно подав Єві попільничку, щоб вона не зронила попелу на сукню, і Єва жваво подякувала йому.
Коли Герберт, вилаявши поляків, які сховали найцінніші гобелени із замку Вавель, казав, що знайдуться засоби примусити їх викрити завітний тайник, Йоганн поцікавився, чи знає пан Герберт, яка доля «Дами з горностаєм» Рафаеля. І Герберт, з повагою глянувши на Вайса, пояснив йому, яка дорогоцінна ця картина. Потім він вказав, що коли б такі освічені молоді люди, як Йоганн, служили в органах розвідки, то Німецька імперія не втратила б на окупованих землях багато творів мистецтва, хоч, звичайно, спеціальним підрозділам СС доручено негайно брати під свою охорону музеї і приватні колекції, знаходити їхніх попередніх: охоронців і, застосовуючи відповідні методи допиту, домагатися того, щоб жодна картина, скульптура чи якась інша річ, що має художню цінність, не була втрачена для рейху.
Фрау Вільму Йоганн спитав, як вона гадає, чи нагородить фюрер вождя англійських фашистів Освальда Мослі рицарським хрестом за діяльність на користь Німеччини. На це Вільма відповіла, що пан Мослі, безперечно, заслуговує такої високої нагороди, але, на її думку, нагородити його слід тоді, коли війська вермахту висадяться на узбережжі Англії, або тоді, коли Мослі, як він обіцяв Ріббентропу, здійснить у Англії фашистський переворот.
