Клавдія Зеленко захоплювалася українською старовиною і навіть опублікувала в етнографічному журналі якусь працю з цього питання. Потім, коли чоловіка перевели в Брянськ, вона почала захоплюватися й російською старовиною.

У той період, коли із стахановців, які прославилися трудовими рекордами, почали готувати командирів виробництва, Клавдія Зеленко викладала цим шановним дорослим людям німецьку мову. Це дало їй змогу зблизитися з тими з них, хто став потім керувати великими підприємствами. Людина працьовита, вона перекладала німецьку технічну літературу на російську мову й добре заробляла. А потім почала перекладати з російської мови на німецьку ті праці радянських металургів і вугільників, які цікавили німецьких видавців.

Кілька разів Федір Зеленко їздив у відрядження в Німеччину.

Там, дізнавшись, що він німець, до нього виявили особливий інтерес, намагалися завербувати. Вислухавши всі пропозиції і обіцянки, старанно все зваживши, Зеленко-Ауфбаум ухилився від цих пропозицій: його становище в Радянській країні, міцне, солідне і перспективне, приваблювало його більше, ніж роль німецького агента.

Повернувшись додому, він вирішив вигіднішим для себе повідомити про ці пропозиції ДПУ, а також своїй дружині. Дана ним інформація ще більше зміцнила довір’я до нього. Що ж до дружини, то тут реакція була трохи несподівана.

Клава-Клара, жінка запальна, з дуже розвиненою уявою, не тільки побачила в цьому деяку романтику, але й спалахнула пристрасною тугою за землею своїх предків. І всупереч волі чоловіка зв'язалася з одним працівником видавництва, де вона співробітничала, який виявився німецьким агентом.

Уявивши себе сучасною Мата Харі, натхнена своєю новою діяльністю, Клава-Клара навіть погарнішала, схуднувши від клопітних переживань і відновивши тим самим дівочу поставу.

Але в цей час, і до того ж з найнесподіванішого боку, на родину Зеленко-Ауфбаум упав удар.

У них був п'ятнадцятирічний син, комсомолець. З тих комсомольців, для яких героїка будов соціалізму стала немовби їхньою духовною природою.

Образ Павки Корчагіна був його ідеалом. Він кинув школу і всупереч волі батьків вступив у молодіжну бригаду на одній із шахт, що саме була в прориві.

Працювали завзято, самовіддано, але, незважаючи на все, жили надголодь, бо, не маючи досвіду та й фізичної силоньки, не могли виконувати норми.

Це була молодіжна бригада — комуна з тих, що, як відомо, згодом були розформовані, бо хоч у них і існував дух рівності й братерства в усьому, однак стояли вони на порочному шляху зрівнялівки.

І ось одного разу, приїхавши додому, щоб помитися і за один день од'їстися за всі дні недоїдання, син почув, як уночі пошепки його батько категорично вимагав од матері, щоб вона припинила свої стосунки з німецьким агентом.

Син ввірвався в спальню батьків і спитав з жахом:

— Це правда?!

Клава-Клара після всіх слів, що сказали їй чоловік і син, вигукнула розпачливо:

— Можете доносити на мене!

— Ну що ж, я так і зроблю, — сказав син. І, вирвавшись від батька, який намагався стримати його, вибіг з дому.

А на ранок Федір Зеленко, зайшовши в гараж, де стояла власна емка — премія за виконання на 114 процентів річного плану підприємством, яким він керував, — побачив, що син повісився.

У Федора Зеленка не вистачило душевних сил після цього нещастя зробити так, як збирався зробити його син, тим більше, що приголомшену цим Клаву-Клару в нестямі довелося одвезти в психіатричну лікарню.

В 1937 році заарештували не Клаву-Клару, а її чоловіка.

Перервавши після синової смерті і виходу з психіатричної лікарні зв'язки з німецьким агентом, вона, вже з лютого прагнення відомстити за чоловіка, спробувала їх відновити, але німецький агент відмовився від її послуг з двох мотивів. По-перше, тому, що тепер, будучи дружиною репресованого, вона могла опинитися під наглядом. А по-друге, він не захотів простити їй колишнього відмовлення від роботи з такої неповажної причини, як самогубство сина.

Вдячна пам'ять про неї відомого стахановця, її колишнього учня, що став одним и визначних командирів промисловості, допомогла Клаві-Кларі уникнути долі, яка спостигла в той час більшість інших жінок репресованих.

Її взяли на посаду викладача в десятирічці, а згодом вона стала наніть директором цієї школи.

Коли німецька армія окупувала місто, де жила Клава-Клара, її забрали в табір. Протримали кілька місяців і після всебічної перевірки зарахували перекладачкою у формування РВА, а потім, враховуючи її енергійну діяльність і німецьке походження, дали, не без участі гестапо, капітанський чин і пост начальниці жіночої розвідувальної школи.

Ця школа, розташована, як і Варшавська, в дачній місцевості, готувала розвідниць-радисток. Навчання тривало шість місяців.

Потім курсанток одвозили в Центральну школу, де протягом ще одного місяця вони проходили підготовку разом з чоловіками — кожна з своїм напарником.

Командування «штабу Валі» вважало доцільнішим використовувати як радистів жінок, а не чоловіків. Бо чоловік призовного віку, що довго живо на одному місці, швидше може викликати підозру, ніж жінка, яка може видавати себе за біженку з окупованих німцями областей або за евакуйовану і навіть викликати цим співчуття до себе місцевого населення.

Контингент курсанток вербувався з таборів і тюрем, де співробітники СС і гестапо піддавали їх підготовчим випробуванням. Після цього, взявши відповідну підписку, їх, як правило, привозили в школу геть побитих, і начальникові охорони, що привозив майбутніх курсанток, доводилося кожного разу запевняти капітана Клару Ауфбаум: компетентна медична експертиза дала довідку, що привезена (чи привезені) не має тяжких пошкоджень життєво важливих внутрішніх органів і обов'язково виживе.

Абвергрупи, поліція, німецькі комендатури, що діяли в окупованих районах, також сприяли школі, посилаючи їм кадри, вже перевірені в них на роботі.

Ці привілейовані особи прибували не стільки з охороною, скільки з супроводом. Вигляд у них був досить непоганий, одягнені вони були пристойно і спочатку трималися розв'язно. Але капітан Ауфбаум своєрідним способом швидко давала їм зрозуміти, що тут не будинок розпусти, а розвідувальне училище із суворішим, ніж навіть армійський, порядком.

Сама капітан Ауфбаум, щоправда, ніколи особисто не застосовувала фізичних методів виховання.

Для цієї мети була спеціальна людина — помічник начальниці школи по політичній частині лейтенант РВА, що гордовито іменувала себе Інгою Ратміровою, хоч озивалася й на ім'я Нюрка, — кремезна, широкоплеча, з гладким кирпатим задом, затягнутим у бриджі, коротко підстрижена, і рівною чілкою на низькому лобі й коричневими, прокуреними зубами. У неї були чоловічі манери і чоловічі звички.

Професіональна криміналістка, великий знавець тюремних і табірних законів, вона ще в тюрмі подала прохання послати її на фронт і була послана у військову частину санінструктором. І коли потрапила в полон, німецькі солдати виявили в її санітарній сумці силу-силенну ручних годинників, портсигарів, зім'яті пачки грошей.

Її мало не забили на смерть: так обурив солдатські почуття цей промисел. Але гестапівці побачили в ньому найкращий доказ її безперечної корисності для рейху. І мародерку спочатку врятували від розправи, а потім з чудовими рекомендаціями переправили в тил служити у формуванні РВА.

Жінки, що прибували з окупованих районів, вже мали досвід у співробітництві з німцями і вмінні зав'язувати з ними зв'язки, й до того ж вони не втратили фізичного здоров'я. Тому вони давали рішучу відсіч Нюрці, коли та пробувала проявити деякі свої специфічні нахили, але деяких змучених і знесилених катуваннями і допитами в тюрмах гестапо дівчат вона, удаючи, ніби турботливо доглядає їх, примушувала коритися їй.

Сама капітан Ауфбаум відзначалася високоморальною поведінкою, незважаючи на те, що їй було за сорок і завдяки гігієнічному способу життя мала дуже моложавий вигляд. І мундир пасував її фігурі, і її гостроносе, з пташиним профілем лице було свіжим, і на високій шиї жодної зморщечки.