У всьому був винен поцілунок. Він змушував його забути, ким він був, навіщо прийшов сюди, навіть притому, що цей поцілунок не обіцяв ні любові, ні навіть пристрасті. Він вже не був упевнений, чи обіцяв він хоч щось. Він здавався собі… несправжнім.

У чому він точно був впевнений, то це в тому, що цей поцілунок дуже відрізнявся від того, яким вони з Ніккі обмінялися в Алтура-Ранзі. У стайні, перед від'їздом. У цьому ж поцілунку була неймовірна насолода і безтурботність магії, якщо не щось ще. То був поцілунок цієї Ніккі. І зараз перед ним, незважаючи на блискучу ілюзію, була не Ніккі. Чинити опір цьому поцілунку було неможливо, як неможливо опиратися завеликому тягареві, але він не викликав бажання. Але все одно, становище загрожувало заплутати його в необережних питаннях і нездійсненних обіцянках.

— Ніккі, Шота, чи як там тебе ще, — прогарчав Кара крізь зціплені зуби, стискаючи кулаки. — Що це ти робиш?

Вона потягнулася, злегка повернула голову, притискаючись щокою до щоки Річарда, і з цікавістю глянула на Кару. Тонкі пальці зарилися в його густе волосся на потилиці. Думки Річарда крутилися вихором.

Кара відсахнулася, коли рука Шоти — або Ніккі — м'яко взяла Морд-Сіт за підборіддя.

— Саме те, чого б ти хотіла.

Кара зробила крок назад, щоб її обличчя виявилося поза досяжності руки відьми.

— Що?

— Ти ж хотіла б цього, правда? Я думала, ти будеш мені вдячна за те, що я допомагаю тобі з твоїм великим планом.

Кара вперлася кулаки в стегна.

— Поняття не маю, про що ти.

— Навіщо ж сердитися? — Посмішка відьми стала хитрою. — Не я це придумала. Ти. Це твоя мрія. Я всього лише втілила її в життя.

— З чого ти взяла… — Кара не знаходила слів.

Пильний погляд блакитних очей, так схожих на очі Ніккі, ковзнув по Річарду. Вона знову почала з посмішкою вивчати його.

— Ця жінка — твій вірний друг і відданий захисник. А твій друг і захисник повідомила, що розпланувала за тебе все, Річард? — Вона доторкнулася до його носа. — Оце так плани! Вона продумала як влаштувати всю решту твого життя. Мабуть, тобі варто поцікавитися, яку долю вона тобі приготувала.

Несподівано в очах Кари промайнуло розуміння, і вона густо почервоніла.

Річард схопив Шоту за плечі й відсторонив, звільняючись з обіймів, одночасно роблячи зусилля, щоб відновити контроль над власними думками.

— Як ти вірно сказала, Кара — мій друг. Те, що вона бажає для мене, зовсім не може налякати. Але, бач, чого б не бажали для мене мої друзі і рідні, я сам вирішую, чого хотіти від життя, бо вона належить тільки мені. Оточуючі можуть пропонувати своїм друзям те, що, на їхню думку, принесе їм благо; вони мають право сподіватися, що близька людина послідує їх пораді. Однак, в кінцевому рахунку, кожен сам відповідає за своє життя, сам робить вибір і сам приймає відповідальність за результати цього вибору.

Її зуби блиснули в широкій посмішці.

— Чарівно наївне міркування. — Вона запустила пальці в його волосся, відкидаючи їх назад. — Я настійно раджу тобі розпитати її про те, що вона планує зробити з твоїм серцем.

Річард подивився на Кару. Вона виглядала вкрай розгніваною і одночасно готовою в паніці втекти геть, але стояла твердо, щосили намагаючись зберігати спокій. Річард не зрозумів, що хотіла сказати Шота, але визнав, що зараз не час і не місце з'ясовувати це. Він не бажав дозволяти Шоті відвести його в бік від наміченої мети.

Він також бачив, що Кара стискає ейдж з такою силою, що кісточки стиснутих пальців побіліли.

— Шота, з мене досить загадок. Бажання і наміри Кари — це моя турбота. Тебе вони не стосуються.

Образ Ніккі сумно посміхнувся. — Це ти так вважаєш, Річард. Тільки ти.

Туманна імла навколо відьми замерехтіла, і Ніккі зникла. Замість неї перед ними була Шота. Вона більше не була чужою копією, вона стала сама собою. Її густе хвилясте волосся перестало бути світлим і прийняли темно-рудий відтінок. Чорне плаття перетворилося у щось тонке і переливчасто-сіре. Виріз ліфа залишився таким же глибоким, легка тканина оборок розвівалася на вітрі. Господиня була настільки ж прекрасна, як її володіння.

Коли Шота обернулася до Кари, вигляд у неї був загрозливий. — Ти поранила Самуеля.

— Дуже шкода, — знизала плечима Кара. — Я не хотіла ранити його. Шота вигнула брову, її очі блищали, показуючи, що вона не вірить жодному слову.

— Я збиралася його вбити. — Додала Кара.

Гнів Шоти розтанув. Вона широко посміхнулася, потім весело розсміялася. Все ще посміхаючись, вона зиркнула на Річарда.

— Вона мені подобається. Ти можеш залишити її собі.

Річард згадав, як колись Кара сказала йому те ж саме про Келен.

— Шота, як я вже сказав, нам потрібно поговорити.

— Значить, ти прийшов, щоб запропонувати мені стати моїм коханим?

Неподалік за деревами Річард відмітив Самуеля. Його жовті очі палали ненавистю.

— Ти чудово знаєш, що не за цим.

— Ах. — На її обличчя повернулася посмішка. — Ти хочеш сказати, що прийшов тому, що тобі від мене щось потрібно. Вона поправила завернутий вітром поділ сукні. — Ти не правий, Річард.

Річард нагадав собі, що пора перестати невідривно дивитися в її нестаріючі очі. Однак, виявилося, дуже важко змусити себе дивитися в бік, немов Шота контролювала напрямок його погляду. Виникало відчуття, що він перебуває тут для того, щоб дивитися лише на неї.

Одного разу Келен сказала, що Шота зачаровує його. Келен говорила, що Шота не може інакше, що так чинять усі відьми, тому що це у них в крові і по-іншому вони не можуть.

Келен.

Спогад про неї сколихнув розслаблені думки.

— Келен пропала.

Брова Шоти злегка здригнулася.

— Хто?

Річард зітхнув. — Відбувається щось дивне. Келен, моя дружина…

— Жінка? Коли це ти встиг одружитися?

Її очі яскраво блиснули. Від гніву груди здіймалися над низьким вирізом сукні. Річард зрозумів, що її здивування не було награним. Вона справді не пам'ятала Келен.

Річард пальцями пригладив волосся, відкинувши його назад, зібрався з думками і заговорив знову.

— Шота, ви з Келен зустрічалися не раз. Ти добре її знаєш. Щось сталося, і це щось стерло у всіх згадку про Келен. Ніхто її не пам'ятає, схоже, і ти теж…

— Крім тебе? — Скептично запитала вона. — Її пам'ятаєш тільки ти?

— Це довга історія.

— Навіть довга історія може не бути правдою.

— Це правда. — Наполягав Річард. — Ти ж була на нашому весіллі.

Вона склала руки. — Я так не думаю.

— Коли я вперше прийшов сюди, ти захопила Келен і обвила її зміями…

— Зміями. — Шота посміхнулася. — Ти ж сказав, що ця жінка подобалася мені, значить, я була поблажлива до неї?

— Ні. Ти хотіла, щоб вона померла.

Посмішка стала ширше. Вона знову поклала руки йому на плечі. — Тобі не здається, Річард, що це дуже грубо.

Річард схопив її за талію і м'яко відсторонив від себе, усвідомлюючи, що якщо він цього не зробить, скоро вона позбавить його здатності думати.

— Саме так я і думаю, — відповів він. — До речі, ти не хотіла, щоб ми одружилися.

Шота провела лакованими нігтями по його грудях, пильно дивлячись з-під насуплених брів.

— Гаразд, можливо в мене були на те свої причини.

— Так. Ти не хотіла, щоб у нас народилася дитина. Ти сказала, що ми можемо дати життя чудовиську, тому що він успадкував би мій дар і дар Келен. Вона — сповідниця.

— Сповідниця! — Шота відступила назад, немов він раптово став отруйним. — Сповідниця? Ти в своєму розумі?

— Шота…

— Сповідниць більше немає. Вони всі мертві.

— Не зовсім так. Мертві всі, крім Келен.

Відьма повернулась до Кари. — У нього гарячка, або щось інше?

— Ну…. він був поранений стрілою від арбалета і ледь не помер. Ніккі вилікувала його, але він кілька днів був без свідомості.

Шота з підозрою вказала пальцем, немов розкриваючи змову. — Тільки не кажи мені, що вона скористалася Магією Збитку.

— Так, скористалася, — відповів Річард замість Кари. — І зробила це щоб врятувати мені життя.