— Годі, я сказав. — Джек зиркнув на новоприбулих і рушив до Вовка. — Посто тут і зараз! Просто тут і зараз!

— Згода, — спокійно сказав Вовк.

Він відпустив Гекову руку, і Джек побачив огидне місиво, що нагадувало потрощену дзиґу. Гекові пальці вигиналися під неймовірними кутами. Гек захлипав і притиснув розчавлену руку до грудей.

— Згода, Джеку.

Шестеро з них накинулися на Вовка. Вовк зробив напівоберт, випростав одну руку, штовхнув — і раптом Ворвік відлетів до стіни. Хтось скрикнув.

— Тримайте його! — волав Ґарднер. — Тримайте його! Тримайте його, заради Бога!

Він розкривав плаский чорний футляр.

— Ні, Вовку! — вигукнув Джек. — Облиш це!

Якусь мить Вовк ще пручався, а тоді відступив, дозволивши їм притиснути себе до стіни. Джеку вони здавалися ліліпутами, які вчепилися в Гуллівера. Зрештою було помітно, що Сонні злякався Вовка.

— Тримайте його, — повторив Ґарднер, витягуючи блискучий шприц із футляра. На його обличчі з’явилася тонка, майже сором’язлива посмішка. — Тримайте його, заради Ісуса!

— У цьому нема потреби, — сказав Джек.

— Джеку? — раптом перелякано запитав Вовк. — Джеку? Джеку?

Ґарднер рушив до Вовка і відштовхнув Джека, що стояв у нього на шляху. Відштовхнув сильно, і м’язи його здавалися міцними, як батіг. Джек вдарився об Мортона, а той скрикнув і відсахнувся, ніби Джек був заразним. Вовк запізніло почав пручатися, але мучителів було аж шестеро — забагато навіть для Вовка. Можливо, під час Перевтілення він би швидко впорався з ними.

— Джеку! — завив він. — Джеку! Джеку!

— Тримайте його, заради Бога, — прошепотів Ґарднер, люто вищирив зуби, а тоді встромив шприц у Вовкову руку.

Вовк закляк, відкинув голову назад і закричав.

«Уб’ю тебе, виблядку, — хаотично подумав Джек. — Уб’ю тебе, уб’ю тебе, уб’ю тебе».

Вовк пручався і відбивався. А Ґарднер стояв і холодно спостерігав. Вовк ударив коліном по велетенському череву Кейсі, від чого той видихнув повітря, заточився, а тоді знову повернувся. За хвилину чи дві Вовк почав слабнути… а потім завмер.

Джек скочив на ноги, ридаючи від люті. Він спробував пробратися крізь клубок білих гольфів, що тримали його друга. Він бачив, як Кейсі вдарив Вовка кулаком по обличчю і з носа перевертня потекла кров.

Руки стримали його. Він виривався, а тоді роззирнувся і побачив перелякані очі хлопців, з якими витягував каміння на Дальньому Полі.

— Відведіть його в Ящик, — сказав Ґарднер, коли Вовкові ноги остаточно підкосилися. Він повільно озирнувся на Джека. — Якщо… якщо тільки містер Паркер не захоче мені розповісти, де ми зустрічалися раніше.

Джек стояв, роздивлявся свої ноги і мовчав. Гарячі сльози ненависті випікали його очі.

— Отже, в Ящик, — сказав Ґарднер. — Можливо, ти зміниш свою думку, коли він почне кричати, містере Паркер.

Ґарднер пішов геть.

Вовк досі плакав у Ящику, доки Джек із іншими хлопцями йшов на ранкову проповідь. Очі Сонячного Ґарднера іронічно розглядали бліде, напружене обличчя Джека.

Можливо, зараз, містере Паркер?

Вовку, це моя матір, моя матір…

Вовк досі плакав, коли Джека й інших хлопців розділили на дві групи для польових робіт і вони рухалися до вантажівок. Коли Джек проходив повз Ящик, йому ледь вдалося подолати негайну потребу затулити вуха руками. Це гарчання, це нерозбірливе ридання.

Враз Сонні Сінґер опинився біля нього.

— Превелебний Ґарднер чекає у своєму офісі на твою сповідь просто зараз, плюгавчику, — сказав він. — Сказав мені, що випустить тупака з Ящика тієї ж миті, як ти розкажеш йому те, що він хоче знати. — Голос Сонні був шовковистим, а обличчя — загрозливим.

Вовк вив і кричав, щоб його випустили, люто бився об залізні стіни саморобної скрині.

Ох, Вовку, вона ж моя МАТІР…

— Я не можу сказати йому те, чого він хоче, — відповів Джек, різко повертаючись до Сонні й спрямовуючи на нього всю силу, яку здобув на Територіях. Сонні відступив назад на два величезних кроки, а на його обличчі читалися тривога і глибинний страх. Він перечепився через власну ногу і врізався в бік однієї з вантажівок. Якби її там не було, посіпака б упав.

— Гаразд, — сказав Сонні… говорив він хапливим, задиханим голосом, наближеним до хлипання. — Гаразд, забудь. — І тут його худе обличчя знову набрало зверхнього вигляду. — Превелебний Ґарднер сказав, що в разі відмови я маю повідомити, що твій друг кличе тебе. Зрозумів?

— Я знаю, кого він кличе.

— Залазьте у вантажівку! — похмуро сказав Педерсен, проходячи повз них… Але коли він проминав Сонні, то скривився, ніби почув якийсь гнилий запах.

Джек чув Вовкові крики, навіть коли вантажівки вже поїхали, хоча старі глушники давно обернулися на металеве мереживо і двигуни сильно гриміли. Та Вовкові крики не стихали. У Джека з Вовком утворився ментальний зв’язок, тож він чув його скімлення, навіть коли робочі групи прибули на Дальнє Поле. Та усвідомлення того, що ці крики лунають лише в його голові, зовсім не покращувало ситуацію.

Ближче до обіду Вовк замовк, і Джек збагнув, що Ґарднер, очевидно, наказав витягнути його з Ящика, щоб не привертати небажаної уваги. Після того що трапилося з Фердом, він не бажав жодного зацікавлення «Домом Сонця».

Коли робочі групи надвечір повернулися, двері Ящика були відчиненими, а сам він виявився порожнім. Вовк лежав на нижньому ліжку їхньої кімнати нагорі. Коли Джек зайшов, вовкулака мляво всміхнувся.

— Як твоя голова, Джеку? Синець має трохи кращий вигляд. Вовк!

— Вовку, з тобою все гаразд?

— Я кричав, так? Нічого не міг із собою вдіяти.

— Вовку, мені шкода, — сказав Джек.

Вовк виглядав дивно — надто блідим і навіть якимось меншим.

«Він помирає», — подумав Джек. «Ні, — підправив мозок, — Вовк почав помирати тієї миті, коли вони перенеслися в цей світ, аби втекти від Морґана. От тільки тепер Вовк помирав швидше. Надто білий… менший… але…»

Джека охопило холодом.

Голі руки й ноги Вовка насправді не були голими: їх укривав тонкий шар волосся. Джек був певен, що дві ночі тому його не було.

Хлопчик відчув потребу кинутися до вікна і глянути на Місяць, переконатися, що він жодним чином не загубив сімнадцять днів.

— Ще не час Перевтілення, Джекі, — сказав Вовк сухим, захриплим голосом. Голосом інваліда. — Але я почав змінюватися в темному смердючому місці, куди вони мене запхали. Вовк! Почав. Бо я був дуже розлюченим і наляканим. Бо я вив і кричав. Якщо Вовк довго виє і кричить, Перевтілення може відбутися саме по собі. — Вовк розчесав волосся на ногах. — Це зникне.

— Ґарднер призначив ціну за твоє звільнення, — сказав Джек. — Але я не зміг заплатити її. Хотів, але… Вовку… моя мама…

Його голос потонув у сльозах і затремтів.

— Тссс, Джекі. Вовк знає. Просто тут і зараз. — Вовк знову жахливо, мляво всміхнувся і взяв Джека за руку.

Іще один тиждень у «Домі Сонця», подякуймо Господу. Місяць і надалі зростав.

У понеділок усміхнений Сонячний Ґарднер попросив хлопчиків схилити голови і подякувати Господу за навернення брата їхнього Фердинанда Дженклова. Ферд прийняв доленосне рішення звернутися до Христа, відновлюючись у Парклендському Госпіталі, сказав Сонячний із променистою посмішкою. Він зателефонував за рахунок абонента батькам і розповів їм, що хоче врятувати свою душу заради Господа, і вони прочитали напутню молитву просто там, по телефону, і батьки того ж дня приїхали і забрали Ферда додому. Убитий і похований десь на замерзлому полі Індіани… або, можливо, на Територіях, куди не заїде жоден патруль штату Індіана.