Вівторок виявився надто холодним і дощовим для польової роботи. Більшості хлопчиків дозволили залишитися у своїх кімнатах, поспати або почитати, але Джека з Вовком почали діймати на повну. Вовк під зливою тягав сміття від хліва та сараїв на узбіччя дороги. Джекові ж треба було мити туалети. Він припускав, що Ворвік та Кейсі, які змусили його це робити, вирішили, буцімто дали йому по-справжньому брудну роботу. Вочевидь, вони ніколи не бачили чоловічі вбиральні в знаменитій на весь світ «Пивниці Оутлі».

Просто ще один тиждень у «Домі Сонця», скажи: «О так».

Гектор Баст повернувся в середу, його рука була по лікоть у гіпсі, а велике й трухляве, як тісто, обличчя виявилося настільки блідим, що прищі скидалися на яскраві цятки рум’ян.

— Лікар каже, що я, можливо, більше ніколи не зможу рухати нею, як раніше, — розповів Гек Баст. — Ти і твій тупуватий приятель заплатите за це вповні, Паркере.

— Хочеш, щоб і з іншою рукою сталося те саме? — спитав Джек… але злякався. В очах Гека він побачив не жагу помсти — то була жага вбивства.

— Я його не боюся, — сказав Гек. — Сонні каже, що весь його шал згас у Ящику. Сонні каже, він зробить що завгодно, аби тільки не повертатися туди. А щодо тебе…

Лівий кулак Гека промайнув у повітрі. Цією рукою він рухав ще гірше, ніж правою, але зачарований блідою люттю здорованя Джек не помітив удару. Його губи розпливлися під кулаком Гека в дивній посмішці й розчахнулися. Він відлетів до стіни.

Відчинилися двері, і Біллі Адамс зазирнув усередину.

— Зачини двері, інакше простежу, аби тобі насипали зверху, — закричав Гек, і Адамс, який зовсім не хотів додаткової порції лайки та побоїв, поспіхом зник.

Гек почав наступати на Джека. Хитаючись, хлопчик відштовхнувся від стіни і звів кулаки. Гек зупинився.

— Ти цього хочеш, так? — спитав Гек. — Хочеш битися з хлопцем, у якого лише одна здорова рука? — Багрянець залив йому обличчя.

З третього поверху долинув гуркіт кроків, які прямували до сходів. Гек поглянув на Джека.

— Це Сонні. Шуруй. Геть звідси. Ми тебе дістанемо, друже мій. Тебе і придурка. Превелебний Ґарднер казав, що ми можемо це зробити, хіба що ти розкажеш йому те, що він хоче знати.

Гек ощирився.

— Зроби мені послугу, плюгавчику. Не кажи йому нічого.

Вони щось вийняли з Вовка в Ящику, так і є, думав Джек. Минуло шість годин після їхньої розмови з Геком Бастом у коридорі. Зовсім скоро мав задзеленчати дзвінок на сповідь, але зараз Вовк поринув у глибокий сон на ліжку під ним. Надворі дощ продовжував тарабанити по стінах «Дому Сонця».

Не викликало сумнівів, і Джек це чудово розумів, що не тільки Ящик нашкодив Вовку. І навіть не «Дім Сонця». Увесь світ його скалічив. Вовк просто сумував за домівкою. Він втратив свою життєву силу. Рідко посміхався і ніколи не сміявся. Коли Ворвік закричав на нього під час ланчу, бо він їв руками, Вовк лише зіщулився.

Це скоро трапиться, Джеку. Бо я вмираю. Вовк помирає.

Гек Баст сказав, що не боїться Вовка, і у Вовку дійсно не було більше нічого страшного; певно, розчавлена рука Гека Баста стала останнім виявом сили, на яку він був здатен.

Задзеленчав дзвінок на сповідь.

Тієї ночі, після сповіді, вечері та каплиці, Джек і Вовк, повернувшись до своєї кімнати, побачили, що їхні матраци мокрі й смердять сечею. Джек підійшов до дверей, різко розчахнув їх і побачив Сонні, Ворвіка і величезного довбня на ім’я Ван Зандт, що стояли в коридорі й сміялися.

— Ми помилилися кімнатою, плюгавчику, — сказав Сонні. — Вирішили, що це туалет, зважаючи на гівно, яке тут весь час плаває.

Ван Зандт так зареготав над цим жартом, що майже зігнувся навпіл. Джек довго дивився на них, і Ван Зандт замовк.

— На кого ти дивишся, гівно? Хочеш, щоб розквасив тобі твій йобаний ніс?

Джек зачинив двері, роззирнувся і побачив, що Вовк заснув на своєму мокрому ліжку в одязі. У Вовка почала рости борода, але обличчя все одно виглядало блідим. Туга шкіра блищала. Обличчя інваліда.

«Краще облиш його, — втомлено подумав Джек. — Якщо він настільки втомився, хай спить так.

Ні. Ти не можеш дозволити йому спати в цьому брудному ліжку. Ти не можеш!»

Джек важко підійшов до Вовка, тряс, поки не розбудив, підняв його з мокрого смердючого матраца і зняв з нього комбінезон. Спали вони на підлозі, притиснувшись один до одного.

О четвертій ранку двері відчинилися: зайшли Сонні та Гек. Вони розштурхали Джека і потягли в підвальний кабінет Сонячного Ґарднера.

Ґарднер сидів, закинувши ноги на кут стола. Незважаючи на ранню годину, він був повністю одягненим. Позад нього висіла картина з Ісусом, який ішов морем Галілейським, поки апостоли вражено на нього витріщалися. Праворуч — скляне вікно, що вело в темну студію, у якій Кейсі працював над своїми дефективними дивами. До однієї з петель паска Ґарднера було прикріплено ланцюжок для ключів. Самі ключі, велика зв’язка, лежали в його долоні. Він бавився з ними, поки говорив.

— Джеку, відколи ти опинився в нас, ти жодного разу не сповідався, — з м’яким докором промовив Сонячний Ґарднер. — Сповідь — зцілення для душі. Без сповіді неможливе спасіння. О, я не маю на увазі ідолопоклонницьку, поганську сповідь католиків. Я кажу про сповідь перед братами твоїми і Спасителем.

— Якщо ви не заперечуватимете, хай моя сповідь залишиться між мною і моїм Спасителем, — рівно відповів Джек і, незважаючи на страх і дезорієнтацію, не міг не зрадіти люті, що розтеклася Ґарднеровим обличчям.

— Я заперечую! — закричав Ґарднер.

Біль пронизав Джекові нирки. Хлопчик упав навколішки.

— Стеж за тим, що ти кажеш Превелебному Ґарднеру, плюгавчику, — гаркнув Сонні. — Деякі з нас готові постояти за нього.

— Благослови тебе Бог, Сонні, за твою довіру і любов, — схвально мовив Ґарднер і знову повернувся до Джека.

— Вставай, синку.

Джекові вдалося підвестися, схопившись за край дорогого стола зі світлого дерева.

— Назви своє справжнє ім’я.

— Джек Паркер.

Він помітив, як Превелебний ледь помітно кивнув, спробував повернутися, але вже було запізно. Знову біль ударив по нирках. Хлопчик закричав і впав, гупнувшись синцем на лобі об край столу Ґарднера.

— Звідки ти, брехливий, нахабний гадючий виплодку?

— З Пенсильванії.

Біль пронизав верхню частину лівого стегна. Джек згорнувся в позі ембріона на білому килимі «Карастан»[192], притиснувши коліна до грудей.

— Підніміть його.

Сонні та Гек підняли його.

Ґарднер засунув руку в кишеню білого піджака і дістав запальничку «Зіппо»[193]. Крутнув коліщатко — спалахнуло велике жовте полум’я. Він повільно підніс його до Джекового обличчя. Дев’ять дюймів. Хлопчик відчував солодкий, різкий сморід… бензинових випарів. Шість дюймів. Тепер він відчував жар. Три дюйми. Іще дюйм, або половинка — і дискомфорт перетвориться на біль. Очі Сонячного Ґарднера затуманило щастя. Губи його тремтіли на межі посмішки.

— О так! — гарячий подих Гека відгонив запліснявілим пепероні. — О так! Зробіть це.

— Звідки я тебе знаю?

— Ми ніколи раніше не зустрічалися! — видихнув Джек.

Полум’я наблизилося. Очі Джека почали сльозитися і хлопчик відчув, як пече шкіру. Він спробував закинути голову. Сонні Сінґер штовхнув її вперед.

— Де я з тобою зустрічався? — прохрипів Ґарднер. Язики полум’я танцювали глибоко на дні його чорних зіниць, кожна іскра — двійник самої себе. — Даю останній шанс!

Скажи йому, заради Бога, скажи йому!

— Якщо ми і зустрічалися, то я не пам’ятаю цього, — видихнув Джек. — Може, в Каліфорнії…

Кришка «Зіппо» клацнула. Джек полегшено схлипнув.

— Відведіть його назад, — наказав Ґарднер.

Джека потягли до дверей.