Джек устиг підвести одну руку й трохи пом’якшити удар, але його все ще хитало, коли він озирнувся й побачив Гека Баста, який щирився до нього. Гек Баст ударив його гіпсом на правій руці.

Коли Джек глянув на Гека, його пройняло жахливе, нудотне усвідомлення. «Це був ти!»

— Це страх, як боляче, — сказав Гек, тримаючи загіпсовану праву руку в лівій. — Але воно того варте, плюгавчику. — Він рушив уперед.

Це був ти! Це ти стояв над Фердом в іншому світі й шмагав його до смерті. Це був ти, ти був ґаргульєю, то твій Двійник!

Лють, гаряча, наче сором, охопила Джека. Коли Гек підійшов ближче, Джек притулився до раковини, міцно обперся об її край обома руками і в стрибку виставив ноги вперед. Джекові стопи вдарили Гека просто в груди, і той, зігнувшись, полетів у відчинену кабіну. Черевик, який повернувся до Індіани просто в унітаз, лишив чіткий мокрий слід на білому гольфі Гека. Здоровань із плюскотом приземлився в туалет і здавався враженим. Його гіпс ударився об порцеляну.

Тепер підбігли й інші. Вовк намагався підвестися. Волосся звисало йому на обличчя. Сонні рушив до нього, затискаючи однією рукою носа, що досі кривавив, із очевидним наміром повалити Вовка назад.

— О так, тільки спробуй підійти і доторкнутися до нього, Сонні, — м’яко сказав Джек, і Сонні покірно відступив.

Джек схопив Вовка за руку і допоміг йому підвестися. Наче уві сні бачив він, що Вовк повернувся ще волохатішим, ніж був.

Це все бентежить його. Все прискорює Перевтілення, і, Господи, це ніколи не закінчиться… ніколи… ніколи…

Вони з Вовком позадкували від нападників — Ворвіка, Кейсі, Педерсона, Пібоді та Сінґера — у задній кінець туалету. Гек виходив із кабінки, в яку його штовхнув Джек, і тут хлопчик побачив дещо інше. Вони перенеслися з четвертої кабінки в ряду. Гек Баст виходив з п’ятої. У тому, іншому, світі вони пройшли рівно стільки, скільки треба, щоб потрапити в іншу кабінку.

— Вони там трахалися! — закричав Сонні, і слова його звучали змазано і гугняво. — Відсталий і гарнюня! Ворвік і я спіймали їх з голими членами!

Джек доторкнувся сідницями до холодних кахлів. Нікуди більше тікати. Він відпустив причмеленого Вовка, який жалюгідно осів, і звів кулаки.

— Уперед, — сказав він. — Хто перший?

— Збираєшся впоратися з нами усіма? — поцікавився Педерсон.

— Якщо доведеться, впораюся, — відповів Джек. — Що ви зробите, потягнете мене до Ісуса? Ну ж бо!

Спалах тривоги сяйнув на обличчі Педерсена; відвертий страх — в очах Кейсі. Вони зупинилися. Вони зупинилися… вони справді зупинилися. На мить Джек відчув дику, божевільну надію. Хлопці дивилися на нього з тривожною непевністю, як люди на скаженого собаку, якого вони, звісно, можуть здолати… але який спершу добряче покусає когось.

— Відійдіть, хлопці, — пролунав владний, соковитий голос, і всі вони покірно відступили, а на їхніх обличчях заграло полегшення. Прийшов Превелебний Ґарднер. Ґарднер точно знає, що робити.

Він підійшов до затиснутих у куток хлопців. Цього ранку він вбрався у вугільно-чорні слакси і білу атласну сорочку із широкими, майже байронічними рукавами. У руці він тримав чорний футляр зі шприцом.

Він глянув на Джека і зітхнув.

— Джеку, ти знаєш, що каже Біблія про гомосексуалізм?

Джек вишкірився до нього. Ґарднер сумно кивнув, ніби на більше й не сподівався.

— Авжеж, усі хлопці погані, — сказав він. — Це аксіома.

Він розкрив футляр. Шприц зблиснув.

— Гадаю, ти і твій друг робили дещо навіть гірше, ніж содомія, — вів далі Ґарднер соковитим скрушним тоном. — Певно, ви побували в тих місцях, куди можна ходити лише старшим і кращим.

Сонні Сінґер і Гектор Баст вражено, збентежено перезирнулися.

— Боюся, що частина цього зла… цього збочення… це моя провина. — Він витягнув шприц, зиркнув на нього, а тоді витягнув пляшечку з ліками. Він віддав футляр Ворвіку і наповнив шприц. — Я ніколи не вважав, що моїх хлопців треба змушувати сповідатися, але без сповіді не може бути справжнього навернення до Христа, а без навернення до Христа зло дужчатиме. І хоча я глибоко про це шкодую, але, гадаю, що цього разу закінчилася пора прохань, тепер настав час для наказів в ім’я Господа. Педерсоне. Пібоді. Ворвіку. Кейсі. Тримайте їх!

За його наказом хлопці кинулися вперед, як дресировані собаки. Джек устиг один раз вдарити Пібоді, але потім його руки схопили і зафіксували.

— Дайте беді бдарити його! — кричав Сонні новим, гугнявим голосом. Він ліктями прокладав собі шлях крізь натовп вражених хлопців. Його очі світилися ненавистю. — Я хочу бдарити його!

— Не зараз, — сказав Ґарднер. — Можливо, пізніше. Ми помолимося за нього, правда, Сонні?

— Ага. — Блиск очей Сонні став гарячковим. — Я буду болитися за нього бесь день.

Як людина, що прокидається від дуже довгої сплячки, Вовк загарчав і роззирнувся. Він побачив, що Джека тримають, побачив голку шприца і відірвав руку Педерсона від Джека, ніби та рука була дитячою. Несподівано гучне ревіння вирвалося з його горла.

— Ні! Відпустіть ЙОГО!

Плавно і граційно пританцьовуючи, Ґарднер підійшов до Вовка зі спини. Цієї миті він нагадав Джекові Озмонда, коли той накинувся на візника у брудній стайні. Голка сяйнула й увійшла в плоть. Вовк обернувся і закричав, ніби його щось вжалило… По суті, саме так і було. Він спробував вибити шприц, але Ґарднер легко ухилився.

Хлопці, які дивилися на все трохи затуманеним поглядом «Дому Сонця», стривожено позадкували до дверей. Їм не хотілося, щоб на них вилилася хоч крихта люті великого простуватого Вовка.

— Відпустіть ЙОГО! Відпустіть… його… відпустіть…

— Вовку!

— Джеку… Джекі…

Вовк здивовано глянув на нього, і його очі мінилися, як дивовижні калейдоскопи — від горіхового до помаранчевого і до брудно-червоного. Він простягнув волохаті руки до Джека, а тоді Гектор Баст став за ним і штовхнув його на підлогу.

— Вовку! Вовку! — Джек дивився на нього вологими, шаленими очима. — Якщо ти вбив його, сучий сину…

— Тсс, містере Паркер, — прошепотів Ґарднер йому на вухо, і Джек відчув, як голка входить у передпліччя. — Зберігай спокій. Ми проллємо трохи сонячного світла у твою душу. А тоді, може, й подивимося, як тобі сподобається тягнути вантажені візочки вгору спіральною дорогою. Скажеш «алілуя»?

У темне забуття за ним рушило одне-єдине слово.

Алілуя… алілуя… алілуя…

Джек прокинувся задовго до того, як інші дізналися про це, але усвідомлення думки, хто він, що трапилося і в якій ситуації він опинився, з’являлося поступово — він почувався, як солдат, що пережив нищівний і тривалий артобстріл. Місце на руці, куди ґарднер зробив ін’єкцію, свербіло. Голова боліла так сильно, що здавалося, ніби його очні яблука пульсували. Нестерпно хотілося пити.

Сходами усвідомлення він піднявся іще на одну сходинку, коли спробував торкнутися зболеного правого плеча лівою рукою. Не зміг. Причина полягала в тому, що руки були чимось притиснуті до тіла. Він відчував запах старої запліснявілої парусини — так міг пахнути бойскаутський намет, який знайшли на даху через багато темних років. І тільки тоді він збагнув, що на ньому (хоча вже хвилин десять одуріло дивився на цю річ з-під опущених повік). Гамівна сорочка.

«Ферд збагнув би швидше, Джекі», — подумав він, і згадка про Ферда допомогла йому сфокусуватися, хоча голова й досі розколювалася. Він трохи ворухнувся, і гвинти болю в голові та свербіж у руці змусили застогнати. Він нічого не міг вдіяти.

Гек Баст:

— Він прокидається.

Сонячний Ґарднер:

— Ні, ще зарано. Я йому вколов таку дозу, якої б вистачило і на дорослого алігатора. Він буде непритомний щонайменше до дев’ятої вечора. Йому просто щось сниться. Геку, я хочу щоб ти пішов нагору і послухав цього вечора сповіді хлопчиків. Скажи їм, що сьогодні вечірньої проповіді не буде. Мені треба на літак, і це лише початок, можливо, дуже довгої ночі. Сонні, ти залишися і допоможи мені з бухгалтерією.