Джека вразила думка про гамівні сорочки, і хоча він бачив Ящик — велику бридку металеву штуку на задньому дворі, схожу на дивний покинутий холодильник — він не міг повірити, що Ґарднер справді садить туди хлопців. Ферд повільно переконав його, тихо розповідаючи про все, доки вони виривали каміння в Дальному Полі.

— Він тут чудово прилаштувався, — сказав Ферд. — Ніби отримав ліцензію на карбування грошей. Його релігійні шоу грають по радіо на всьому Середньому Заході, його транслюють по більшості кабельних каналів та радіостанцій. Ми — його захоплена аудиторія. Ми чудово звучимо по радіо і чудово виглядаємо по телевізору — звісно, коли Рой Овдерс не колупає свій грьобаний прищ на кінчику носа. У нього є Кейсі — кишеньковий радіо-і телепродюсер. Кейсі знімає на відео всі ранкові проповіді й веде аудіозапис усіх вечірніх. Нарізає всі картинки і звуки й поєднує їх, доки Ґарднер не виглядає, як Біллі Ґрем [187], а ми не звучимо, як натовп на стадіоні «Янкі» протягом сьомої гри Світової Серії[188]. І це ще не все, що робить Кейсі. Він — справжнісінький геній місця[189]. Бачив «жучка» у своїй кімнаті? Це Кейсі наставив «жучків». Усе стікається до його контрольної кімнати, і єдиний шлях до тієї кімнати пролягає через офіс Ґарднера. «Жучки» вмикаються автоматично від звуків голосу, тож він не марнує жодної плівки. Коли трапляється щось «соковите» — від віддає це Сонячному Ґарднеру. Я чув, що Кейсі встановив Ґарднеру блакитну скриньку[190], тож він тепер може безкоштовно дзвонити на будь-яку відстань. А ще я точно знаю, що він «врізався» у платний телекабель, що проходить повз нас. Як тобі думка про те, що після цілого дня просування Ісуса в маси Містер Морозиво вмощується і дивиться спарений сеанс на «Сінемакс»? Мені подобається. Цей хлопець — абсолютно американський, як і ковпачки для покришок, Джеку. І тут, в Індіані, його люблять не менше, ніж баскетбол у старшій школі.

Ферд прокашлявся, скривився, повернув голову і виплюнув мокротиння на землю.

— Ти жартуєш, — сказав Джек.

— Ферд Дженклов ніколи не жартує щодо Механічних Дундуків[191] «Дому Сонця», — врочисто мовив Ферд. — Він багатий, але не зобов’язаний декларувати податки. Він залякав керівництво місцевої школи — вони до смерті бояться його. Одна жіночка буквально сахається, коли приходить сюди, і має такий вигляд, ніби хотіла б дістати амулет від пристріту в його присутності. І, як я вже сказав, він завжди знає, коли сподіватися на несподівану інспекцію з Федерального Управління Освітою. Ми вимиваємо все від верху й до низу, Байстрюк Баст ховає парусинові пальта на горище, а Ящик заповнює сіном з хліва. І коли вони приїжджають, ми завжди сидимо в класі. Джеку, скільки класів бачив ти тут, відколи опинився на індіанській версії «Корабля любові»?

— Жодного, — відповів Джек.

— Жодного! — погодився Ферд. І знову болісно, цинічно засміявся, і той сміх казав: «Вгадай, що я дізнався, коли мені виповнилося вісім чи близько того? Я з’ясував, що життя трахає мене по повній, і найближчим часом нічого не зміниться. Або взагалі ніколи нічого не зміниться. І хоча мене це трохи дратує, але ж є і веселий бік. Ти ж знаєш, про що я, друже?»

Ось так міркував собі Джек, аж доки жорсткі пальці не схопили його ззаду за шию і не натиснули на больові точки під вухами, піднявши зі стільця. Хлопчика повернули, занурили в хмару гнилого дихання і припросили до спілкування — якщо це слово було доречним — до стерильної пощербленої пики Гека Баста.

— Ми з Превелебним досі були в Мансі, коли вони привезли твого дивного бунтівливого друга в лікарню, — сказав Гек. Його пальці й далі мацали і стискали, мацали і стискали. Біль став пекельним. Джек застогнав, і Гек вишкірився. Від того вищиру ще більше поганого духу вирвалося назовні. — Превелебний отримав новини по біперу. Дженклов мав такий вигляд, ніби пролежав хвилин сорок п’ять у мікрохвильовій печі. Мине багацько часу, доки вони зможуть забрати того хлопця назад.

«Він говорить не зі мною, — подумав Джек. — Він говорить із усією кімнатою. Ми маємо отримати повідомлення, що Ферд досі живий».

— Ти, брехливий смердюче, — сказав Джек. — Ферд…

Гек Баст ударив його, і Джек розповзся на підлозі. Хлопці відсахнулися від нього. Звідкілясь гигикав Донні Кіґан.

Пролунав лютий крик. Вражений Джек підвів погляд і затрусив головою в надії просвітлити її. Гек обернувся і побачив Вовка, який став над Джеком, захищаючи його. Верхня губа вовкулаки відтягнулася, а в його круглих окулярах відбивалися дивні помаранчеві спалахи ламп.

— Нарешті тупак хоче потанцювати, — сказав Гек і знову ощирився. — Гей, згода. Я люблю танцювати. Ну ж бо, придурку. Іди сюди, і потанцюємо.

Не припиняючи гарчання, Вовк рушив уперед, і на його нижній губі виблискувала слина. Гек ступив крок йому назустріч. На лінолеумі заскрипіли стільці — люди поспіхом відсовувалися назад, лишаючи суперникам вільний простір.

— Що відбувається…

У дверях з’явився Сонні Сінґер. Не було потреби закінчувати запитання — він і так бачив, що тут відбувається. Він із посмішкою зачинив двері й притулився до них, спостерігаючи. Сонні склав руки на вузьких грудях, а його темне худе обличчя враз просвітліло.

Джек знову перевів погляд на Вовка й Гека.

— Вовку, будь обережним! — крикнув він.

— Я буду обережним, Джеку, — відповів Вовк голосом, що більше скидався на гарчання. — Я…

— Нумо танцювати, козел, — зарохкав Гек і швидко, рішуче вдарив Вовка навідліг. Він потрапив Вовку в праву вилицю, від чого той відступив на три чи чотири кроки.

Донні Кіґан тихо пронизливо гигикав. Джек знав, що так він виражав не лише радість, а й переляк.

Удар навідліг був добрячим і важким. За інших умов бійка могла закінчитися просто там. На жаль, для Гека Баста цей удар був єдиним із тих, що влучив. Він упевнено рушив уперед, виставивши великі кулаки на рівні грудей, і знову розігнався для удару. Та цього разу Вовк виставив руку вперед на випередження. Вовк перехопив Геків кулак. У Гека була велика рука, але у Вовка — більша. Вовків кулак схопив Гекового. Кулак Вовка стиснувся. Зсередини долинув тріск, ніби сухі патички луснули, а тоді зламалися. Спершу впевнена посмішка Гека потьмяніла, а тоді примерзла йому до вуст. Наступної миті він закричав.

— Не треба було шкодити своєму стаду, байстрюче, — прошепотів Вовк. — Твоя Біблія те, твоя Біблія се… Вовк! А все, що тобі треба зробити, це послухати шість рядків із «Книги Доброго Господаря», щоб знати, що ти ніколи

Трісь!

— … ніколи…

Хрусь!

— НІКОЛИ не маєш шкодити своєму стаду.

Гек Баст упав навколішки, ридаючи і завиваючи. Вовк досі стискав Геків кулак у своєму, тому рука наглядача вигнулася під неприродним кутом. Гек скидався на фашиста, який на колінах намагався відтворити вітання «Хайль Гітлер». Рука Вовка була міцною, наче камінь, але на обличчі не читалося жодного зусилля. Якщо не брати до уваги палаючих очей, воно було абсолютно спокійним. З Вовкового кулака почала текти кров.

— Вовку, годі! Досить!

Джек швидко роззирнувся навкруги і побачив, що Сонні пішов, настіж прочинивши двері. Практично всі хлопці тепер скочили на ноги. Вони відійшли від Вовка настільки далеко, наскільки дозволяли стіни кімнати, а обличчя їхні повнилися благоговійним жахом. Німа сцена й досі тривала посеред кімнати: Гек Баст на колінах, руки зведені вгору, кулак затиснутий у руці Вовка, і кров стікає на підлогу.

У дверях знову з’явилися люди. Кейсі, Ворвік, Сонні Сінґер, ще троє великих хлопців. І Сонячний Ґарднер з маленькою чорною скринькою, схожою на футляр для окулярів, у руці.