— Джеку, ти тут стаєш дуже популярним. Гадаю, навіть старий Гек Баст відсмоктав би тобі, якби ти попросив.

— Чувак, це бридко, — сказав Джек, червоніючи. — Тобто…

Раптом Ферд кинув витягувати камінь і випростався. Він швидко озирнувся, перевіряючи, чи ніхто з білих гольфів не дивиться на нього, а тоді повернувся до Джека.

— А тепер, любчику, — сказав він, — ця вечірка стає аж надто нудною, тож мені час іти.

Ферд послав Джекові повітряний поцілунок, і на його вузькому блідому обличчі засяяла промениста посмішка. А вже за мить він летів повним ходом до кам’яної стіни з краю Дальнього Поля великими журавлиними кроками. Йому і справді вдалося заскочити охоронців зненацька — принаймні до певної міри. Педерсен базікав про дівчат із Ворвіком і ще з одним хлопцем з конячою пикою на ім’я Пібоді, членом Зовнішнього Штату, якого на певний час знову перевели в Дім. Гек Баст переживав миті найближчої насолоди, бо йому дозволили супроводжувати Сонячного Ґарднера до Мансі у справах. Ферд отримав хорошу фору, перш ніж у повітря зринув вражений крик.

— Гей! Гей, хтось тікає!

Джек витріщався на Ферда, що вже був далеко попереду і біг так, наче за ним женуться всі чорти пекла. Попри те що Джек бачив, як хтось інший втілює його план, він відчув мить тріумфального захвату і глибоко в душі бажав йому лише добра. «Біжи! Біжи, саркастичний сучий сину! Заради Джейсона, біжи!»

— Це Ферд Дженклов, — булькнув Донні Кіґан, а тоді зайшовся гучним крикливим сміхом.

Того вечора хлопці, як завжди, зібралися для сповіді у спільній кімнаті, але сповідь було скасовано. Енді Ворвік зайшов, різко і трохи нахабно оголосив, що все скасовується, і сказав, що вони можуть влаштувати годину «братання» перед вечерею. А тоді вийшов.

Джеку здалося, що під маскою великого цабе Ворвік приховує страх.

І Ферда Дженклова тут не було.

Джек оглянув кімнату і з чорним гумором подумав, що коли це було «братання одне з одним», то страшно подумати, що відбувалося б, якби Воврвік оголосив «тиху годину». Усі тридцять дев’ять хлопців віком від дванадцяти до сімнадцяти сиділи по периметру великої кімнати й роздивлялися власні руки, розчухували струпи і похмуро гризли нігті. Вони всі мали вигляд нариків, котрих позбавили дози. Вони хотіли слухати сповідь, ба більше — вони самі хотіли сповідатися.

Ніхто не згадував про Ферда Дженклова. Так, наче Ферда з його кривлянням на проповідях Сонячного Ґарднера і блідими порцеляновими руками взагалі ніколи не існувало.

Джек збагнув, що ледь-ледь стримується, аби не встати і не закричати. Натомість він почав думати так напружено, як ніколи у своєму житті.

Він не тут, бо його вбили. Всі вони божевільні. Гадаєш, божевілля не заразне? Просто поглянь, що трапилося в тому забитому кутку Південної Америки, де чоловік у сонцезахисних окулярах наказав їм випити бузковий виноградний напій, а вони казали «так, босе» і випили до дна[185].

Джек придивився до похмурих, порожніх, заглиблених у себе облич — і подумав, як би вони засяяли, як би пожвавилися, якби сюди зайшов Сонячний Ґарднер — зайшов сюди просто тут і зараз.

Вони б також вчинили так, якби їм наказав Сонячний Ґарднер.

Вони б випили його, а тоді схопили б мене та Вовка і залили б нам трунок у горлянки. Ферд мав рацію — вони бачать щось на моєму обличчі (чи то в ньому), щось, що прийшло до мене з Територій, тому, можливо, вони в мене трохи закохані… Гадаю, саме тому Гек Баст смикає свій стручок. Цей жмот не вміє любити нікого і нічого. Тож і справді, може, вони й трохи закохані в мене… але його вони люблять значно більше. Вони б так і зробили. Вони божевільні.

Ферд міг розповісти йому про це, сидячи тут, у спільній кімнаті. Швидше за все, він і справді розповів про це Джекові.

Він розповів Джекові, що в «Дім Сонця» його відіслали власні батьки, новонавернені християни, які щоразу падали на коліна у вітальні, коли хтось у «Клубі 700» починав читати молитву. Ніхто з них не розумів Ферда, який був зовсім іншого ґатунку. Вони вважали Ферда дитиною Сатани — комуністом і радикальним гуманістом. Коли він вчетверте втік з дому і його впіймав той самий Френкі Вільямс, батьки приїхали до «Дому Сонця» — куди, звісно ж, запхали Ферда — і з першого погляду закохалися в Сонячного Ґарднера. Тут ховалося рішення всіх проблем із їхнім розумним, але неспокійним і бунтівним сином. Сонячний Ґарднер наверне їхнього сина до Бога. Сонячний Ґарднер покаже йому хибність обраних шляхів. Сонячний Ґарднер позбавить їх клопотів і забере їхнього сина з вулиць Андерсона.

— Вони побачили сюжет про «Дім Сонця» в «Сандей репорт», — казав Ферд Джеку. — І надіслали мені листівку, що Бог покарає брехунів і несправжніх пророків у вогненному озері. Я написав їм відповідь — Рудольф з кухні таємно кинув листа за мене. Дольф — непоганий хлоп. — Він змовк на хвильку. — Джеку, ти знаєш визначення Ферда Дженклова щодо «непоганого хлопця»?

— Ні.

— Той, кого можна купити, — сказав Ферд і засміявся цинічним, болісним сміхом. — Дольфові послуги поштаря коштують два бакси. Тож я написав їм відповідь, що коли Бог покарає брехунів визначеним ними способом, то я сподіваюся, що Сонячний Ґарднер знайде в іншому світі азбестові кальсони, бо про те, що відбувається тут, він бреше, як дихає. Усе, що вони читали в «Сандей репорт» — плітки про гамівні сорочки і Ящик, — усе правда. О, вони не змогли довести це. Цей хлопець — псих, Джеку, але розумний псих. Якщо ти припустишся хоча б однієї помилки, він завдасть справжньої шкоди тобі й Філу Безстрашному Хлопцю-Вовку.

Джек сказав:

— Ті хлопці з «Сандей репорт» уміють ловити людей, чиє рильце в пушку. Принаймні так каже моя мама.

— О, він злякався. Пищав і верещав. Бачив Гемфрі Богарта в «Заколоті на Кейні»[186]? Він був таким весь тиждень до їхнього приїзду. Коли журналісти нарешті приїхали сюди, він утілював розум і доброту, от тільки за тиждень до того ми жили в справжньому пеклі. Містер Морозиво наклав собі в штани. Того тижня він зіштовхнув Бенні Вудрафа зі сходів третього поверху, бо піймав його з коміксом про «Супермена». Бенні вирубився на три години, а тепер не може навіть пригадати, ким він був і що робив до тієї ночі.

Ферд ненадовго змовк.

— Він знав, що вони приїдуть. Так само, як і завжди знає, що федеральна інспекція приїде з несподіваною перевіркою. Сховав гамівні сорочки на горищі і вдав, ніби Ящик — лише хлів для сушіння сіна.

Ферд знову засміявся — цинічно і болісно.

— Джеку, а знаєш, що наробило тоді моє сімейство? Вони надіслали Сонячному Ґарднеру ксерокопію мого листа до них. «Для мого ж добра», — як сказав татусь у наступному листі до мене. І здогадайся що? З їхньої ласки Ферд сидить у Ящику.

Знову болісний сміх.

— Скажу тобі ще одну штуку. Він не жартував на вечірній проповіді. Усі діти, які спілкувалися з журналістами «Сандей репорт», — зникли. Принаймні ті, до кого він дістався.

«Так само, як і сам Ферд зник тепер», — подумав Джек, дивлячись на Вовка, що кроками міряв кімнату. Він тремтів, і його руки дуже, дуже змерзли.

Твій друг Філ Безстрашний Хлопець-Вовк.

Невже Вовк знову ставав волохатішим? Так швидко? Звісно ж, ні. Але це насувалося — невблаганно, як припливи і відпливи.

І до речі, Джеку, доки ми сидимо тут і хвилюємося про небезпеки, які чигають на нас, доки ми сидимо тут, як там твоя мама? Як там люба Лілі, королева «бешок»? Втрачає вагу? Корчиться від болю? Вона нарешті почала відчувати, як воно пожирає її своїми гострими, як у щурів, дрібними зубчиками, доки ти сидиш і пускаєш коріння в цій дивній в’язниці? Можливо, Морґан уже готує свої блискавки, аби допомогти раку?