— Ви мене бентежите, — сказала вона після тривалої мовчанки, упродовж якої Коррідон неспокійно за нею спостерігав. — Вашого імені Браян ніколи не згадував. Є у вас щось таке, що змушує мене думати, що ви не знали мого брата. Чого ви насправді від нього хотіли?

Коррідон швидко зірвався на ноги. Він уже збирався щось сказати, коли це раптом побачив крізь вікно вбраного в оливково-зелений тренчкот і чорний берет чоловіка, який, похитуючись, з'явився у полі зору. То був Ренлі — несамовитий, задиханий, вкритий потом Ренлі, який, хапаючи ротом повітря, підбіг до студії, важко похилився на вхідні двері та заходився щосили грюкати дверним калаталом.

Коррідон одним стрибком перетнув студію, розчахнув вхідні двері та підхопив Ренлі, який упав до передпокою. Той важко дихав, шумно й жадібно ковтаючи повітря, та міцно вчепився за Коррідона.

— Що сталося? — запитав Коррідон. — Що ви тут робите?

Ренлі намагався відсапатися. Його груди напружено здіймалися. Скидалося на те, що він задихається.

— Що сталося? — знову запитав Коррідон і почав його трусити.

— Вони женуться за мною, — захекано мовив Ренлі. — Я мусив прийти сюди. Більше я не мав куди йти. Той клятий дурень убив двох поліціянтів...

— Цить! — сказав Коррідон і швидко озирнувся через плече.

У дверному проході стояла Енн.

— Чи ваш брат колись згадував у своїх листах Ренлі? — запитав її Коррідон. — Одного з вісьмох? Ось він. Ви казали, що хотіли би більше цікавитися братовими друзями. Що ж, як на те, маєте нагоду особисто познайомитися з одним із них просто зараз.

Клямка у пофарбованій зеленим брамі в шестифутовій стіні піднялась, і брама повільно прочинилася. Кілька секунд нічого не відбувалося, а тоді з-за стулки брами висунув голову поліціянт і настороженими очима оглянув двір. Відтак озирнувся через плече, кивнув головою та дозволив стулці брами відчинитися навстіж. Тримаючи у руці ґумовий кийок, поліціянт повільно та неохоче ступив у двір, а за ним слідом йшов інший поліціянт, який також стискав у руці ґумовий кийок.

Кожне бунгало було відокремлене одне від одного двадцятифутовим проміжком. Зі свого місця коло вікна, де він стояв, напівприхований завісою, Коррідон міг бачити проміжок між двома бунгало, що затуляли собою номер 2-А, а також частину двору та браму. Він спостерігав, як два поліціянти обережно простують бетонною стежкою, а крізь відчинену браму міг бачити натовп збуджених глядачів, який стояв на протилежному боці вулиці, тримаючись на безпечній відстані.

Енн стояла коло Коррідона й також дивилась у вікно.

Так само повільно та обережно рухаючись, двійко поліціянтів просувалося до правого ряду бунгало. Коррідон їм співчував. Вони були озброєні геть безнадійно та недостатньо для того, щоби впоратися з тим, кого вони вважали озброєним убивцею; та, незважаючи на всю обережність, у їхньому повільному поступі не було вагання.

— Вони бачили, як ви сюди увійшли? — запитав він Ренлі, не відводячи погляду від вікна.

Ренлі помалу відновлював дихання. Він кволо сів у фотель, і, коли заговорив, його голос був більш певний, а дихання — менш напружене.

— Не думаю. Я обігнав переслідувачів на добрих п'ятдесят ярдів, завернув за ріг і мерщій помчав сюди, дорогою нікого не зустрівши. Тож я не думаю, що мене хтось бачив. Вони вже тут?

— Зараз вони оглядають двір.

Ренлі насилу підвівся на ноги.

— Якщо вони мене спіймають, я вже не матиму жодного шансу. Вони не повірять у те, що я не знав, що він стрілятиме. Це було холоднокровне вбивство, скоєне просто перед очима свідків.

— Сядьте та замовкніть, — відказав на це Коррідон, застережливо повівши насупленою бровою у бік Енн. — Якщо вони не знають, що ви тут, то наразі ви у відносній безпеці.

І, поки Ренлі знову важко опускався у фотель, Коррідон підійшов до Енн.

— Перепрошую за це. Зараз нема часу пояснювати, але знайте, що пояснення цьому є. Хай би що трапилося далі, я не маю наміру вплутувати вас у це. Хоча, гадаю, ви схильні до того, щоби ставати на той чи інший бік, чи не так?

Вона поглянула на нього, стривожена, проте не налякана.

— Жодного з вас двох я ніколи дотепер не бачила, — спокійно сказала вона. — Якщо поліціянти ставитимуть запитання, я розповім їм те, що мені відомо, а відомо мені небагато.

Коррідон усміхнувся.

— Це було би найбільш розважливо, проте ми не можемо дозволити вам зустрітися з тими двома добродіями. — Він кинув швидкий погляд на Ренлі. — Ми маємо її зв'язати. Пошукайте-но якоїсь мотузки абощо, та покваптеся.

Вона швидко відступила на крок назад, але Коррідон ухопив її за зап'ясток.

— Будь ласка, будьте розважливі, — сказав він.— Я вас не скривджу. Лише не кричіть і не пручайтеся. І Ренлі, і мене розшукує поліція. Ми не хочемо бути грубими, хіба що нам доведеться. То чи робитимете ви те, що я вам скажу? Щойно ті двоє звідси підуть, ми вас відпустимо. Обіцяю, ми не заподіємо вам жодної шкоди.

— Я знала, що ви — нещирий, — відказала вона. — Ні, я не пручатимусь. Я чула, що сказав ваш супутник. Він — убивця, чи не так?

— Боже праведний, ні. Ренлі й мухи не скривдить. Та дехто з колишніх побратимів вашого брата нині перебуває у цій країні. Стрілянину зчинив Ян. Пригадуєте Яна — того поляка?

Енн була надто спантеличена, аби відчути переляк.

— Що усе це значить? Чому ви двоє прийшли сюди?

— Вибачте, та з відповідями на ці питання доведеться почекати, — і Коррідон обернувся до Ренлі, який саме увійшов до кімнати, несучи паски і шалики, знайдені у спальні Енн. — Наглядай за ними, — сказав він Ренлі, беручи у нього два паски. Коли Ренлі пішов до вікна, Коррідон продовжив: — Ви ж не пручатиметеся, правда? — Він відпустив її руку, проте пильно за нею спостерігав, підозрюючи, що вона збирається закричати. Одначе натомість вона сказала:

— Ні, не пручатимусь. Що я маю робити?

— Розверніться й закладіть руки за спину.

Вона підкорилась, і він швидко зв'язав її зап'ястки разом.

— Не надто туго? — запитав Коррідон і з подивом усвідомив, як сильно йому не подобається робити це з нею.

— Ні, усе гаразд.

Він скрутив у клубок одну з шовкових хустинок, які дав йому Ренлі.

— А зараз відкрийте рота.

Коррідон бачив, що зараз вона вже почала боятися.

— Я не зчинятиму ґвалту, — сказала вона й позадкувала від нього.

— Послухайте, якщо ми припустимось якоїсь помилки й ті поліціянти вас знайдуть, вони захочуть знати, чому ви не зчинили ґвалту, — терпляче пояснив він. — Я мушу закрити вам рота кляпом. Це для вашої власної безпеки.

Енн трохи зблідла, проте дозволила Коррідону покласти їй до рота кляпа та прилагодити його, як слід.

— Ось так буде добре, — підбадьорливо сказав він. — А зараз ходімо до вашої спальні. Ви можете полежати на ліжку, допоки все скінчиться. Щойно вони підуть, я вас звільню.

Коррідон пройшов невеличким коридором до спальні Енн. Вона сіла на край ліжка та підвела на нього погляд. Він бачив, що зараз дівчина дуже схвильована та налякана.

— Хотів би я, щоби ви мені довіряли, — сказав Коррідон, опускаючись на коліна коло її ніг. Він обгорнув шалик навколо її щиколоток і зв'язав їх разом. — З вами нічого не станеться. Даю вам своє слово. Щойно вони підуть — я вас звільню. Лягайте на ліжко. Сподіваюся, вам не надто незручно.

Вона горілиць упала на подушку.

— Можу лише здогадуватись, як ви зараз почуваєтеся, — провадив він далі, прагнучи якось заспокоїти Енн. — Ви ж не боїтеся, правда?

Вона повагалася, а тоді похитала головою. Він поплескав Енн по плечі, усміхнувся до неї, а тоді поквапився назад до студії та приєднався до Ренлі коло вікна.

— Їх і досі не видно? — запитав він, визираючи з-понад плеча Ренлі.

— Ні. Думаю, вони обходять будинки один по одному, — відказав Ренлі. Стоячи поруч, Коррідон відчував, як той тремтить.

— Мушу сказати, ви безсумнівно вскочили у халепу, та ще й по самі вуха, — мовив Коррідон. — До того ж ви, певно, вже геть з'їхали з глузду, якщо розпатякуєте такі речі просто перед цією дівчиною. То що сталося?