— Не ворушіть руками, — Янові очі злостиво зблиснули. — А ти — сядь, — додав він, звертаючись до Ренлі.

Ренлі сів у фотель; і вочевидь був тому радий.

— І, до речі, про шибеників, — провадив далі Коррідон. — Ви, я так собі гадаю, переслідували Ренлі аж до цього дому?

Жанна підійшла до нього ззаду.

— Так, ми його переслідували, — сказала вона. — Не рухайтеся. Я заберу ваш пістолет. Якщо поворухнетесь — Ян стрілятиме.

— Звичайно, забирайте. Я геть не сподівався побачити вас двох, — Коррідон кинув на неї швидкий погляд через плече. — Гадаю, вам відомо, що там, назовні — поліція?

Жанна сягнула рукою до кишені його плаща і витягла звідти автоматичного пістолета, тоді відійшла та стала осторонь.

— Мені відомо про поліцію, — коротко сказала вона. — Не намагайтеся утнути якусь штуку. Ані ви, ані Ренлі.

Вона обійшла довкола Коррідона та опустила автоматичного пістолета до кишені свого тренчкота.

— Тримайся подалі від лінії вогню, — нетерпляче сказав Ян. — Можеш відійти вбік?

— Ніхто не стрілятиме. Тепер ми маємо спільні проблеми, тож нам краще працювати разом.

— Ваші проблеми мене не обходять, — сказав Коррідон. — Я вважаю за ліпше не стріляти в поліціянтів. Тож це вже виключно ваш клопіт. А той пугач надзвичайно скидається на зброю, з якої прикінчили бідолашного Крю. Не можу уявити, ніби на тому пістолеті ще й досі залишилися бодай якісь відбитки моїх пальців. Якщо так подумати — то я вже вискочив із цієї халепи.

Жанна витягнула з кишені свіжу газету, що вийшла щойно ополудні, та кинула її Коррідону на коліна.

— То подумайте ще, — сказала вона з легким гірким посміхом. — Вони знайшли Риту Аллен і тепер шукають вас. У газеті навіть надрукували ваше ім'я. Отже, ви у такій самій халепі, що й ми; ба, навіть у більшій. Адже вас вони знають, а ми їм невідомі.

Коррідон кинув швидкий погляд на першу шпальту газети та зробив кислу міну.

— Водії таксі — то одна з найбільших загроз для злочинців, — сказав він. — Я так і знав, що той хлопака невдовзі все розпатякає. І вони ще називають мене небезпечним. Гай-гай, у когось геть розладналися нерви. — Коррідон кинув газету на підлогу. Його очі стали жорсткими. Він невесело усміхнувся. — Та хіба ж я схожий на небезпечного? — Він запалив цигарку, байдуже поглянув на Жанну, відтак провадив далі: — Мені цікаво, як давно це число газети з'явилося на вулицях. Либонь, не більше години тому?

— Чому вас це цікавить? Вас тут хтось бачив? — різко запитала Жанна.

— Авжеж. Я розмовляв із двома поліціянтами та одним із сусідів. Вони саме шукали Ренлі. Невже ви їх не бачили? Коли ті поліціянти прочитають у свіжих газетах мій опис, вони повернуться сюди, і цього разу їх буде значно більше.

— Який опис? — хрипко запитав Ренлі. — То були перші слова, що він зронив, відколи Жанна увірвалася до кімнати.

Коррідон підняв газету та кинув її Ренлі.

— Ну, ось і маєте. Тепер ви — не єдиний утікач у цій кімнаті. — Він поглянув на Жанну. — Що ж, хай там як, а залишатися тут — не діло. Мусимо забиратися.

Жанна зробила нетерплячий жест.

— Поліція стежить за кожною вулицею у цьому районі. Ми не можемо піти звідси засвітла.

— Якщо ми не підемо звідси зараз, нас упіймають у пастку, неначе щурів.

— Я так і знав, що хтось із вас неодмінно використає це кліше, — сказав Коррідон і засміявся. — Я заперечую проти того, щоби мене називали щуром.

Ренлі нестямно витріщився на нього.

— Ми мусимо піти! Ми не можемо залишатися тут. Вони повернуться.

— Та не хвилюйтеся аж так. Поліціянти і той тип, Голройд, бачили мене тут. Що ж, гаразд, у такому разі ми маємо перейти до Голройдової студії та перечекати там, поки споночіє. Якщо поліція прийде сюди, вони побачать порожній будинок і подумають — сподіваймося, — що я перетнув поліційний кордон і втік. Якщо ж вони захочуть оглянути студію, я певен, що Ян зуміє переконати Голройда ввести їх в оману.

— Хто такий цей Голройд? — запитала Жанна.

— Один із добрих сусідів. Він живе у домі навпроти.

— А де сестра Меллорі?

Якийсь час Коррідон задумливо розглядав Жанну.

— Те, як вам удається стежити за найновішими відомостями, — це щось просто дивовижне. Як ви про неї дізналися?

— Не гайте часу! Де вона?

— На ліжку у своїй спальні, зв'язана.

— Вона тебе бачила? — запитала вона, розвертаючись до Ренлі.

— Так.

— Тоді не можна її тут залишати.

Коррідон розумів, що Жанна має слушність, одначе погодився з нею вкрай неохоче.

— Гадаю, ми маємо перевести її до будинку Голройда, — сказав він. — Звісно, це ускладнює справу...

— Погляньте, а онде й Голройд, — урвав його Ренлі, вказуючи кудись за вікно. — Він дивиться сюди.

Крізь густий тюль, яким було завішене вікно, вони могли бачити Голройда, котрий стояв коло задніх дверей своєї студії, якраз навпроти будинку номер 2-А. Він спостерігав за бунгало Енн, і на його блідому, набрезклому обличчі застиг вираз пильної цікавості.

— Я з ним упораюсь, — жваво сказала Жанна. — А ви підіть по сестру Меллорі та йдіть за мною. Візьміть зі собою усі свої речі. — Вона вийшла зі студії, відчинила передні двері та швидко покрокувала стежкою у бік Голройда.

Коррідон не став чекати, щоби побачити, що відбуватиметься далі. Він пішов до спальні Енн. Вона лежала на ліжку, і з того, в якому безладді була ковдра, Коррідон здогадався, що Енн намагалася звільнитися. Вона підвела на нього погляд своїх потемнілих від тривоги очей.

— Дещо відбувається, — коротко сказав він, схилившись над нею. — Поки що я не можу вас звільнити. Сюди прибула вся ватага. Жанна Персіньї та той поляк, Ян. Ми збираємося перейти до Голройдового бунгало, бо сюди може прийти поліція. Не пручайтеся. — Він розв'язав її щиколотки та допоміг підвестися на ноги.

У дверному проході з'явився Ренлі.

— Ходімо, — різко сказав він. — Вона вже там.

— Принесіть туди мого капелюха та плаща, і не забудьте наплічника. — Коррідон схопив Енн за руку. — Не лякайтеся. Я не дозволю, щоби з вами щось сталося. — Але цього разу йому не вдалося її заспокоїти. Вона відсахнулася від нього. — Послухайте мене, — терпляче сказав Коррідон, — будьте розважливою...

Відштовхнувши Ренлі вбік, до спальні увійшов Ян.

— Ви марнуєте час, — люто гаркнув він. — Вам було сказано привести дівчину. Ну, то приведіть її, та покваптеся. — Він змахнув пістолетом у бік Енн, яка стояла, скам'янівши від такого видовища.

— Ходімо, крихітко, — сказав Коррідон. — З вами усе буде гаразд, лише не пручайтеся.

Ян втупився в Енн очима.

— Вийміть-но того кляпа, — наказав він. — Її можуть побачити. Та якщо вона закричить, я стрілятиму. І накиньте якогось плаща їй на плечі.

Поки Коррідон шукав у шафі плаща, Ян наблизився до Енн. Його сірувато-білясті очі були холодні та невблаганні.

— Спробуйте лишень утнути яку штуку — і я вб'ю вас. Застрелити зрадникову сестру мені буде завиграшки.

Коррідон став між ними, відтіснивши Яна плечем. Він вийняв кляп у Енн із рота й накинув їй на плечі плаща, приховавши її зв'язані за спиною руки.

— Не слухайте його, — сказав він, беручи дівчину за руку. — Ходімо.

— Ну ж бо, геть звідси, — гаркнув Ян до Ренлі, який ішов першим. Коррідон та Енн пішли за ним слідом.

Голройдова студія була неохайна, брудна та захаращена невеликими гнітливими акварельними картинами, що зображували Чейні-Вок і набережну Темзи. «Певно, тих картин тут сотні», — думав Коррідон, сидячи у запилюженому та обшарпаному фотелі перед великою грубкою, у якій ще й досі лежав попіл останнього зимового вогнища; а стіни кімнати вкривали копійчані спроби бездарного пензля, приречені довіку там висіти.

Жанна сиділа на бильці іншого обшарпаного фотеля навпроти Коррідона, обхопивши коліно своїми міцними смаглявими руками. На її обличчі був замислений, похмурий вираз, а очі невпинно рухалися, повсякчас перебігаючи з Коррідона на затулене завісами вікно.