Литмир - Электронная Библиотека

Тієї миті двері вітальні відчинилися і досередини увійшов літній чоловік. Він нерішуче постояв у дверному проході, роззираючись тьмяною кімнатою. На його худому, вкритому глибокими зморшками обличчі застиг невдоволений вираз.

— Знову вони кудись запроторили нове число «Таймс», — сказав він голосом, який тремтів від виснажливої люті. — Я вже скрізь його шукав. Я більше не збираюся миритися з таким безглуздям.

Ян презирливо глипнув на нього та знову розвернувся до вікна.

Старий вагався. Лють його втомила. Він був самотнім, і його раптом охопила туга за людським товариством. Він би залюбки присів і побалакав з оцим, схожим на іноземця, парубком, але напружуватись, аби якось почати розмову, було йому не до снаги.

Він кволо мовив:

— Але, либонь, я вас потривожив. Я не знав, що тут хтось є. — А тоді, оскільки Ян нічого на це не відказав, до старого повернулася його дратівливість, і він провадив далі: — Не можу збагнути, як це вам дозволяють приїздити до нашої країни. Тут уже й так повно-повнісінько іноземців. Це понад моє розуміння. Певно, в уряді вже геть збожеволіли. Ми не можемо нагодувати навіть своїх людей.

— Забирайся звідси, ти, старий недоумку, — не обертаючись, сказав Ян.

— Прошу? Що ви сказали? — здивовано запитав старий. — Перепрошую, та я дуже погано чую. Що ви щойно сказали?

Ян лише нетерпляче звів плечі, проте нічого не відповів. Старий повагався. Він відчував Янову зневагу та був непевний себе.

— Чи ви, бува, не бачили свіже число «Таймс»? — запитав він без надії. — Я скаржитимуся управителеві. Вам того не зрозуміти; та це — невід'ємна частина нашого національного життя...

І він почовгав коридором до управителевого кабінету, залишивши двері вітальні прочиненими.

Ян підвівся та зачинив двері, тоді повернувся до вікна і знову сів за бамбуковий столик. Він почав планувати смерть Ренлі.

2

Штовхнувши двостулкові двері, що відчинялися в обидва боки, Жанна Персіньї увійшла до готелю «Ендфілд» й піднялася нагору сходами з мосяжними поручнями. Її рухи були неквапливі, а обличчя — задумливе. Під пахвою вона несла кілька свіжих газет. Дівчина відхилила завісу із намистинок саме в ту мить, коли літній чоловік, який говорив із Яном, уже збирався постукати у скляну панель приймальні. Але, побачивши Жанну, зупинився. Він мигцем помітив її, ще коли вона вперше прийшла до готелю, і відтоді запитував себе, хто ж вона така. Вже багато років він жив у готелі «Ендфілд» і ненавидів це місце. Та це було найкраще, що він міг собі дозволити на пенсію капітана Індійської Армії[44]. Звали його Генрі Мідовс; він мав сімдесят три роки і був геть самотній. За весь той час, що він прожив у цьому готелі, йому ще ніколи не випадало бачити серед відвідувачів таку молоду й привабливу жінку. Жанна у своєму чорному светрі та штанях здавалася йому гостею з якогось іншого світу.

— Доброго ранку, — сказав він тремким голосом і вклонився. — Ви сьогодні рано. А! Бачу, ви ходили по газети. А я саме шукав свіже число «Таймс». Тож, я гадаю...

Зупинившись на мить, аби окинути старого порожніми, неприязними очима, Жанна пройшла повз нього і, не зронивши ані слова, попрямувала далі коридором. Її цілковита зневага та нечемність завдали старому майже фізичного удару. Бурмочучи щось собі під носа, він обернувся, аби подивитись їй услід, і раптом відчув себе дуже старим, немовби ця мить жорстокої зневаги вкрала у нього ті роки життя, які йому ще залишалися.

Жанна увійшла до вітальні для пожильців і зачинила за собою двері.

— Поліція знайшла тіло Крю, — спокійно сказала вона, послуговуючись французькою мовою.

Ян рвучко підскочив і розвернувся, щоби поглянути на неї.

— Я не почув, як ти увійшла, — сказав він, аби пояснити свій раптовий рух. — Про це вже пишуть у газетах?

Жанна кинула газети на стіл і сіла в один із запорошених фотелів, що стояв у темному кутку віддалік від Яна.

— Це вже у новинах на першій шпальті.

Ян прочитав статті, присвячені знайденому трупові, у кожній з газет. Він читав поволі, на його гладенькому, огрядному обличчі не з'явилося жодного виразу.

— Коррідона описали докладно й доладно, — сказав він, дочитавши. — Його неодмінно впіймають.

— Я так не думаю. Він уміє дати собі раду. Це лише змусить його якомога затятіше прагнути знайти Меллорі.

Ян кинув газети на підлогу та допитливо подивився на Жанну.

— Але якщо вони його упіймають, він розповість їм про нас. То була помилка — дозволити такій людині втрутитись у нашу справу. Нам слід було все вирішувати самотужки.

— Ой, та годі вже тобі жалітися! — роздратовано вигукнула вона. — Якщо і є хтось, здатний відшукати Меллорі — то це Коррідон. Поглянь-но лише на список його військових заслуг. А ще ця країна знайома йому значно краще, ніж нам, і Меллорі його не знає.

— А я кажу, що це — помилка, — наполягав Ян. — Я від початку був проти цього. Не слід було тобі слухати того Ренлі.

— Ти — дурний невіглас, — сказала Жанна, підвищуючи голос. — Ти не робиш анічогісінько, лише критикувати ладен. Може, тобі то байдуже, та через власну впертість і глупоту тебе може спіткати те саме, що й Гарріса з Любішем. Але мені — не байдуже. Ти хочеш упіймати Меллорі самотужки, але ти недостатньо для цього кмітливий. Ані ти, ані я, ані Ренлі. А Коррідонові стане для того кмітливості. Скільки ще разів я мушу тобі це повторювати? Скільки ще разів мушу я казати тобі, що неважливо, хто саме владнає справу з Меллорі, аби лише владнав?

— Це ти так кажеш, — хрипко мовив Ян. У його очах палала стримувана лють. — Я ж бажаю мати приємність убити його власноруч, і я таки це зроблю.

— То зроби! — спалахнула Жанна. — Я тебе не зупинятиму. Йди, знайди його та зроби це — якщо, звісно, зможеш.

— Я це зроблю, але в слушний час, — відказав Ян. — Я чекав на це вже більше року і не збираюся втратити нагоду помститися лише через якісь жіночі примхи.

— Який же ж ти безголовий дурень, — презирливо відказала Жанна. — Досі я робила усе. Я привезла тебе до цієї країни. Я складала усі плани. Я діставала продуктові картки, аби ми могли й надалі залишатися тут. Я знайшла Коррідона. А ти увесь цей час лише жалівся, та ще застрелив Крю. І цілком можливо, що про цей твій учинок ми ще пошкодуємо. І ти ще кажеш мені щось про примхи.

— Побачимо, як воно буде, — сказав Ян, відвертаючись до вікна. — Але я не дожидався б аж так довго, щоби поквитатися з Меллорі. Може, це чекання тобі й до вподоби, та мені — анітрохи. Тож, якщо ми збираємося і надалі залишатися разом, то мусимо вдатися до дій. Інакше я візьму трохи грошей та піду, аби подбати про Меллорі по-своєму.

— Якщо тобі потрібні гроші — попроси у Коррідона, — сказала вона й глузливо посміхнулася. — Тепер вони у нього, і якщо ти думаєш...

Вона затнулася, адже двері до вітальні відчинилися й досередини увійшов Ренлі. Зачиняючи двері, він окинув Жанну та Яна швидким поглядом, а тоді неспокійно підійшов до каміна.

— Чому ти повернувся? — запитала Жанна, сідаючи ближче. — Де Коррідон?

— Не знаю, — відказав Ренлі. — Я його загубив.

Запала тривала пауза, відтак Ян різко розвернувся й гнівно потрусив у повітрі пальцем, спрямованим у бік Жанни.

— Ось, бачиш? Отак воно й буває, коли залучаєш у свої справи казна-кого. А тепер він загубив Коррідона, а разом із ним і наші гроші. І ти ще називаєш мене дурнем.

— Тихо! — зі стриманою люттю сказала Жанна. Вона зірвалася на ноги та підійшла до Ренлі. Її чорні очі зблиснули на білому, напруженому обличчі. — Як це ти його загубив? Я ж казала тобі не спускати його з очей. Що сталося?

— Коррідон пішов до своєї квартири. Я спостерігав за нею, допоки він не вимкнув світло. Тоді я припустив, що він ліг спати. А в мене від самого ранку й ріски в роті не було, тож я пішов до поблизької кав'ярні. Мене не було всього чверть години. Решту ночі я провів, пильнуючи за його дверима, та вранці він так і не вийшов. Певно, він вислизнув з дому, коли я виходив, — коротко відповів їй Ренлі.

вернуться

44

Армія Британської Індії, або ж офіційно — Індійська Армія (англ. Indian Army, ІА) — британська армія, створена для захисту британських колоній в Індії, що функціонувала з 1895 по 1947 рік. Діяла як у підконтрольних Великій Британії регіонах Індії, так і за її межами, зокрема, брала участь в обох світових війнах.

26
{"b":"847966","o":1}