— Гаразд, — сказав він і силувано засміявся. — Схоже, ви таки пошили мене в дурні. Я поверну вам гроші. Ви ж цього хочете?

— Ні, ми не хочемо грошей. Ви прийняли платню, тож мусите довести справу до кінця. Ви знайдете Меллорі.

— До дідька вас і вашого Меллорі! — розгнівано вигукнув він. — Я маю чим зайнятися, окрім як марнувати свій час, шукаючи вітра в полі. Шукайте його самі. Завтра я поверну вам гроші.

— Ви знайдете Меллорі, або ми надішлемо до поліції пістолет і розписку. Отже, я вас попередила, а ви робіть, як собі знаєте.

Його обличчя набрало жорсткого виразу та застигло.

— Не зловживайте своїм таланом.

— Талан тут ні до чого. Ми розуміли, що саме ви спробуєте зробити, тому вжили застережних заходів. Ви не маєте альтернативи і вчините мудро, якщо це усвідомите.

Коррідон знову сів у фотель. Його спіймали у пастку, і він це розумів. Якщо вони були достатньо холоднокровні, щоб убити Крю, то завиграшки можуть звалити вину за це вбивство на нього, і зроблять це без жодних докорів сумління.

— Схоже, ви таки твердо постановили доп'ясти свого, чи не так? — безтурботно мовив він.

— Ви самі зіграли нам на руку, — сказала вона, гасячи свою цигарку.

— А Крю? Ви з холодним серцем його вбили — один із вас убив. Але ж він вам нічого не зробив.

— О, якраз-таки зробив. Йому слід було дати нам спокій, а не пхати носа до наших справ, — з кам'яним виразом обличчя сказала вона. — Нікому не варто ставати на нашому шляху, надто коли ми вже зайшли так далеко. Ми не могли йому довіряти; однак не вбивали б його, якби ви були з нами чесні. Тому Крю мусив померти. Це був очевидний спосіб здобути над вами владу.

Раптом Коррідон запитав себе, чи не блефує вона. Він аж ніяк не міг прийняти той факт, що Крю — мертвий, холоднокровно застрелений.

А що, як вони просто заховали Крю деінде? А що, як насправді він не мертвий?

Жанна продовжувала:

— Ви знайдете Меллорі. Маєте підказки, які допоможуть у пошуках, а також докладний опис самого Меллорі. Ми у вашу роботу не втручатимемося. Можете шукати так, як вважатимете за потрібне, мусите лише його знайти. Ми даємо вам на це три тижні.

— А що тоді?

— Якщо до того часу ви не знайдете Меллорі, ми муситимемо вирішити, чи ви справді доклали достатньо зусиль, а чи просто нас надурили. Ми вжили усіх запобіжних заходів. Пістолет і розписка лежать в адвокатській конторі, правникам якої ми дали настанови, аби надіслали ці докази до поліції, якщо бодай один із нас упродовж тижня не вийде з ними на зв'язок. — Жанна підвелася. Її шовковиста чорнява голова сягала Коррідонові до плеча. Вона підвела на нього погляд — серйозний, спокійний та безстрашний.

— Чому не прийшов Ренлі? — запитав Коррідон. — Або ж Ян?

Вона зробила нетерплячий рух, неначе відповідати на таке несуттєве запитання було би марною тратою часу.

— Ренлі про це нічого не відомо. Ян — надто запальний. Крім того, я тут із власної ініціативи.

— То Ренлі про це нічого не знає? Вбивство приголомшило б його, чи не так?

— Можливо. Це несуттєво. — Вона зробила рух, збираючись пройти повз Коррідона в керунку дверей. — Гадаю, наразі це все. Ми триматимемо з вами зв'язок. Ви маєте три тижні. І не варто недооцінювати Меллорі. Він дуже небезпечний.

— Дозвольте, я піду перший, — сказав він. — Я увімкну світло. — Коррідон щосили стримував себе, він був неначе стиснений кулак.

Він зійшов сходами додолу, ввімкнув світло у передпокої та відчинив вхідні двері. Мьюз зяяв темрявою, і в обличчя йому повіяло холодним вітром. Світло з передпокою осявало вологу бруківку; Коррідонова постать відкидала велетенську тінь на двері гаража навпроти.

Жанна стояла обіч нього, дивлячись у пітьму.

— Ми дотримаємося своєї частини угоди, — сказала вона. — Знайдіть Меллорі, й ми заплатимо вам решту грошей.

— Тільки не думайте, ніби усе буде по-вашому, — сказав він, неспроможний далі стримувати свою лють. — Я — людина, яку збіса небезпечно шантажувати, й невдовзі ви у цьому переконаєтеся.

Його слова справили на Жанну миттєвий ефект, неначе іскра, що потрапила у бочку з порохом. Коррідон увесь час відчував, що спокій та стриманість Жанни показні — лише маска, що приховує її справжні почуття, проте навіть не підозрював, яке дике шаленство вивільнять його слова у цій дівчині.

Жанна відскочила від Коррідона та стала з ним віч-на-віч. Зараз світло з передпокою падало просто на неї. Здавалося, ніби Жанна стала вищою, обличчя дівчини пожорсткішало, надаючи їй кощавого, побитого життям вигляду, очі сяяли, неначе у розлюченої кішки, скидалося на те, що навіть волосся на її голові стало сторч, а пальці зігнулися, неначе пазурі, й вона випростала руки перед собою та стрясала ними в бік Коррідона.

— А ви переконаєтесь у тому, що я — не та людина, яку можна безкарно обманювати! — вигукнула вона хрипким здушеним голосом. — Мені потрібен Меллорі. Він буде моїм. І ви його для мене знайдете! Ви! Так, ви — ви, дешевий обманнику! Ви — ви, вузьколобий герою! — вона випльовувала в нього ці слова. — Увесь цей час я знала, в які ігри ви граєте. Та жоден засіб не є надто брудним, якщо завдяки йому я знайду Меллорі; ось чому я не гребую вами користуватися! І знайдіть його! — Її голос залунав іще голосніше. Вона вже криком кричала на Коррідона. — Чуєте? Знайдіть його! А як ні — я не матиму до вас пощади. Я прийду подивитися, як ви повиснете у зашморгу! — Вона позадкувала, її обличчя пересмикувалося, в очах палав вогонь.

Коррідон витріщався на неї, відчуваючи, що його аж холодом обіймає. Жанна скидалася на божевільну, на небезпечну, на щось не від цього світу.

— Знайдіть Меллорі! — знову крикнула вона, а тоді пішла геть; і варто було їй ступити крок назад у темряву, як її чорне вбрання миттєво зробило дівчину невидимою.

Затягуючи пасок свого плаща, Коррідон тихенько мугикав собі під носа якусь мелодію, однак його очі були холодні, а обличчя застигле. Він мусить пересвідчитися, чи Крю мертвий. Якщо його справді вбили, то безсумнівно — ця дівчина здійснить свою погрозу; хіба що, звісно, йому таки вдасться знайти Меллорі. Він-бо від самого початку підозрював, що ця Жанна — небезпечна; а зараз почав думати, що вона — не при своєму розумі. Коррідон згадав, що Крю називав її нелюдяною. Ще він казав, що Жанна — схиблена. Що ж, Коррідон побачив, якою була Жанна, коли кричала на нього, і зараз він запитував себе, чи, бува, Крю не мав рації.

Коррідон узяв капелюха та попрямував до дверей, залишивши світло увімкненим. Якщо за квартирою стежать, то нехай уже ліпше думають, що він і досі вдома. Спустившись сходами, відчинив передні вхідні двері та визирнув у пітьму. Він нічого не побачив і зрозумів, що його теж ніхто не зможе побачити. Важкі чорні хмари затуляли місяць. Вітер приносив із собою натяки на дощ, надворі холоднішало. Коррідон нечутно зачинив за собою вхідні двері та рушив до схожого на тунель виходу з мьюзу, що вів до Гросвенор-сквер.

За пів години він дістався квартири Крю, задоволено зауваживши, що ніхто не йшов за ним слідом. Занедбана вулиця була порожня, а тютюнова крамниця — зачинена на ніч. У квартирі Крю не світилося.

Коррідон зупинився перед вхідними дверима Крю та оглянув замок, присвічуючи собі невеличким ліхтариком. Зауважив, що відчинити двері буде геть неважко. Коррідон був експертом у відмиканні будь-яких замків — він запхав до шпарини тоненьку смужку целулоїду, припасував її до язичка замка та легенько його підважив. Двері розчахнулися. Темрява та густі, важкі пахощі квітів зустріли Коррідона, щойно він ступив до передпокою; проте був там іще один запах: запах пороху.

Коррідон якусь мить постояв у передпокої, а тоді увійшов до вітальні. Він повільно обвів кімнату променем ліхтарика. Там нікого не було; завіси були опущені, а підлогу коло вікна вкривали пелюстки тюльпанів. Нечутно рухаючись, Коррідон перетнув кімнату, дістався дальніх дверей, повернув ручку та посвітив променем ліхтарика в темряву. У невеличкому яскравому кружалі світла одне по одному виникли ліжко, фотель, туалетний столик, шафа, ваза з жонкілями[30] та червоно-синій халат, що звисав з гачка у стіні. А тоді Коррідон спрямував світло на підлогу. Коло ніжки ліжка, на грубому вовняному килимку лежав на боці Крю.