У дальньому кінці кімнати Коррідон і Енн сиділи разом на софі, приховані від інших трьох огидною, пишно оздобленою ширмою. Атмосфера у студії була вкрай напружена та загрожувала вибухом, тож Коррідон обачно тримав Енн подалі від Жанниних очей, упевнений, що варто дівчатам зійтися віч-на-віч — і це закінчиться бурхливою сценою.

З допомогою Енн Коррідон розробив маршрут до Данбара. Зрештою, погодилися, що вони усі разом вирушать туди автошляхами, скориставшись автівкою Енн. А в Данбарі, сказала Енн, є моторний човен, який належить їй разом із островом Відлюдника та слугує для сполучення з шотландським узбережжям. Вони сядуть у той човен і переправляться на острів.

А наразі їм не залишалося нічого іншого, крім як чекати, поки споночіє. Поліція так і не повернулася. Із відчуттям вдячності Коррідон подумав, що ті двоє поліціянтів, які разом з Голройдом приходили та розпитували його, певно, не пов'язали його зовнішність з описом, надрукованим у пресі.

Щопівгодини Ян покидав своє місце коло вікна, перетинав студію та заходив до спальні, де залишили Голройда, прив'язавши його до ліжка. Щоразу, йдучи до спальні, він проминав Енн і Коррідона та кидав на дівчину жорсткі, пронизливі та сповнені ненависті погляди.

Було кілька хвилин по сьомій, уже почали западати сутінки. Ренлі підвівся, пробурмотів, що зараз приготує вечерю, та пішов на кухню.

Коррідон, знуджений довгим чеканням, і собі підвівся на ноги, випростався та приєднався до Яна коло вікна. Коли він наблизився, Жанна стрепенулася у своєму фотелі.

— Вже час? — різко запитала вона.

— Ще ні, — відказав Коррідон, свідомий того, що Ян не зводить з нього підозріливих очей. — Достатньо темно стане десь за годину.

Вони утрьох поглянули за вікно, на небо, що поступово темнішало. Понад вершечками дахів спроквола здіймалися важкі хмари. Ставало дедалі прохолодніше.

— Заходиться на дощ, — почав було Коррідон. — Як пощастить, то вперіщить і прожене людей з вулиць.

Решта двоє нічого на це не сказали. Коррідон відчув їхню ворожість і, нетерпляче знизавши плечима, подався до кухні, де Ренлі завзято готував їм усім вечерю.

— Як тут у вас справи, усе гаразд? — запитав Коррідон. — Чи можу я чимось допомогти?

— Вони до мене й словом не озиваються, — пошепки мовив Ренлі. Він мав змарнілий та стривожений вигляд. — Я почуваюся так, як, напевно, Крю почувався тоді.

— Ви занадто хвилюєтеся, — сказав Коррідон. Він кинув через плече швидкий погляд. Крізь двері кухні він побачив, що Ян стоїть до нього спиною й дивиться у вікно. — Тепер нас троє проти двох. Енн — на нашому боці.

— І що вона зможе зробити проти цих двох? — байдуже запитав Ренлі.

— Вона стане у пригоді, коли ми дістанемося острова.

— Якщо дістанемося. Я знаю їх краще, ніж ви. Вони геть не мають жалю. Вони мені не довіряють... — Він урвався, адже раптом позаду пролунав слабкий крик.

Коррідон двома широкими кроками подолав відстань до дверей кухні.

Енн саме вийшла з-за ширми, аби приєднатися до Коррідона на кухні, коли це раптом віч-на-віч зіткнулася з Жанною. Коли Коррідон притьмом заскочив у студію, Жанна, обличчя якої мертвотно побіліло, а очі блищали, вхопила Енн за руки і з виразом божевільної люті на обличчі пильно дивилася на дівчину.

Швидким рухом Коррідон ухопив Жанну за плече і, різко смикнувши, розвернув її у свій бік так, що та розчепила хватку й випустила руки Енн.

— Так, гаразд, — коротко сказав він. — Зупинися. Мені тут жодні драми не потрібні.

Якусь секунду Жанна витріщалася на Коррідона, ніби не впізнаючи його, а тоді замахнулася, аби завдати удару, але він перехопив її занесений кулак і різко відштовхнув жінку. Жанна поточилася та наштовхнулася на стіну.

— Я сказав — зупинися, — гаркнув він. — Припини це, чуєш?

Вона притулилася спиною до стіни, намагаючись щось сказати, та ніяк не могла здобутися на слово. Її дихання стало утрудненим, і несподівано з Жанною відбулася страхітлива зміна. Її очі немовби провалилися в очницях, м'язи обличчя заклякли, а з-поміж міцно стиснутих зубів долинало тихе сичання. За ті кілька секунд вона втратила будь-яку подобу здорового глузду.

— Обережно! — закричав Ренлі. — Стережіться її! Мені вже доводилося бачити, якою вона стає у такому стані...

Коррідон швидко відступив назад, а Енн судомно вдихнула й затамувала подих. Їх обох вразила та злостивість, що палала в очах Жанни. Її пальці скрючилися, а закляклі смагляві руки здійнялися у бік Коррідона, немовби намагаючись навпомацки виміряти відстань, перш ніж завдати йому удару навідліг.

Ян, який до того лише мовчки спостерігав за цією сценою, раптом хутко кинувся поміж Коррідоном і Жанною. Не вагаючись, він напівстиснутим кулаком завдав Жанні бічного удару в щелепу і, поки вона падала, підхопив її та ніжно опустив на підлогу. Із несподіваною ніжністю він підняв її повіку, перевірив пульс і підвівся.

— Принеси-но для неї подушку, — сказав він Ренлі, але Коррідон першим передав йому найближчу подушку. Ренлі просто стояв, неспроможний поворухнутися, і з жахом в очах уважно дивився долі, на непритомну дівчину.

Коррідон спостерігав, як Ян підкладає подушку Жанні під голову. Він витягнув хустинку й витер собі обличчя, почуваючись дещо занепокоєним і розуміючи, що його перше враження про цю дівчину щойно підтвердилося. Коррідон усвідомив, що вона була божевільна.

— Може, я принесу їй попити? — ніяково запитав він. Хворі люди та хвороби завжди викликали у нього хвилювання.

— Невдовзі з нею усе буде гаразд, — сказав Ян. Його витрішкуваті очі були стурбовані, а безжальні опецькуваті руки лагідно поправляли подушку під головою Жанни. — Зараз вона трохи поспить. — Він підвівся навстоячки, дивлячись на Коррідона. — Часом із нею стаються ці напади. Хіба тут є чому дивуватися? — Ян скоса подивився на Енн, яка відступила назад, а зараз стояла, бліда та налякана, дивлячись на Жанну. — Небагато жінок витримало таке, через що пройшла Жанна.

— Але ж це щось серйозне, — сказав Коррідон, підходячи до Енн.

— Тільки нічого їй про це не кажіть. Вона й не пригадає нічого про те, що сталося. Це ніщо — просто скороминущий нервовий напад, — удавано недбало сказав Ян.

— Не мели дурниць, — різко відказав Коррідон. — Щойно вона поводилась, як небезпечна божевільна. Вона потребує належного догляду та лікування.

— Та невже? — сказав Ян і посміхнувся. — Я так не думаю. У всьому винне це постійне чекання та переховування. Їй довелося витримати надто багато. Та їй покращає, коли ми знайдемо Меллорі, — і він знову посміхнувся своєю холодною та злою посмішкою, від якої в Енн аж мороз поза шкірою пішов.

Жанна розплющила очі й побачила Яна, який стояв коло неї навколішки та легенько трусив її за плече.

— Прокидайся, — казав він. — Як ти почуваєшся? Його голос долинав до Жанни немовби здалеку, вона неясно відчувала тупий біль у голові та втому в тілі, й усе це її неабияк стривожило. Кругле Янове обличчя та сірувато-білясті очі ніби пропливали перед нею, розфокусовані, але заспокійливо знайомі. Вона зробила зусилля, щоби сісти, й відчула на своїй спині його руку, що підтримувала її.

— Зі мною усе гаразд, — сказала дівчина, підносячи руку до голови. — Я заснула. — А тоді, усвідомивши, що лежала на підлозі, вона раптом вчепилася в Янову руку та втупилася в нього нажаханими, підозріливими очима: — Що сталося? Що я зробила?

— Ти зомліла, — заспокійливо сказав Ян. — Не вставай, поки не відчуєш, що готова. Наразі нема куди поспішати. Коррідон пішов по авто.

— Зомліла? — Вона ще зроду не зомлівала. — Ти брешеш. — Смагляві долоні Жанни міцніше стиснулися на Яновій руці. — Що сталося?

— Ти зомліла, — спокійно повторив Ян. — Нема про що непокоїтися.

Однак вона знала, що він бреше, і її охопив страх.

— Яне, скажи мені, що сталося! Зі мною стався ще один напад? — Вона потягла Яна за руку та пильно до нього придивилася, намагаючись прочитати правду на його круглому стурбованому обличчі. — Він був такий, як попередній? Скажи мені. Я мушу знати.