Помічник тона назбирав уже кілька фунтів записів. На п’ятий день темпи роботи тона Таддео прискорилися, і в його манері відображалося завзяття голодного хорта, що вловив запах смачної дичини.
— Блискуче! — Його стан вагався між бурхливими радощами та веселим скептицизмом. — Фрагменти праць якогось фізика двадцятого століття![147] Навіть усі рівняння логічні.
— Я вже це бачив, — зазирав йому через плече Корнгур. — Однак не зміг розібратися. Це щось важливе?
— Поки що не можу сказати. Математика тут просто прекрасна[148], прекрасна! Подивись-но на цей вираз, тільки зверни увагу, наскільки він стислий та довершений. Ось це от, під знаком кореня, скидається на простий добуток двох похідних, але насправді за ним ховається цілий набір таких похідних.
— Як так?
— За цими індексами можна записати розгорнутий вираз, інакше криволінійного інтегралу, про який стверджує автор, тут бути не може. Яка краса... А ось сюди гляньте, на цей вираз. Простенький, так? Але його простота оманлива! Звичайно ж, це не одне рівняння, а ціла система, проте в дуже скороченій формі. Я кілька днів сидів і думав, поки дійшло, що в автора на думці були зв’язки не просто між величинами, а між цілими системами... Мені ще не зрозуміло, про які саме фізичні параметри йдеться, але від вишуканості математичного розрахунку просто дух перехоплює! Якщо перед нами фальшивка, то вона натхненна! Якщо автентичний запис, то нам неймовірно пощастило. Хай там як, але це неперевершено. Я просто мушу поглянути на найбільш ранній документ із ним.
Брат-бібліотекар застогнав, коли чергову скриню, залиту оловом, викотили зі сховку для того, щоб її розпечатати. Армбрустер був зовсім байдужий до того, що світський учений за два дні розв’язав головоломку, котра лишалася цілковитою загадкою останні тисячу двісті років. Щоразу, коли хтось розпечатував іще одне вмістилище, Хранитель Меморіалу розмірковував про ще сильніше скорочення ймовірної тривалості існування того, що зберігалося всередині, а тому він навіть не намагався вдавати, немовбито схвалює все, що відбувається внизу. Для брата-бібліотекаря головна причина існування всіх тих книжок полягала в тому, що їх можна зберігати вічно їх використання — річ другорядна, якої варто було б уникати в разі, коли вона наражає на небезпеку саму довговічність.
Щодня ентузіазм тона Таддео тільки дужчав, тому абатові стало легше дихати, коли він бачив, як давнішній тонів скептицизм танув із кожним новим переглядом якогось фрагментарного наукового тексту з часів до Потопу. Спершу дослідник нічого не казав про замислений обсяг своєї роботи, можливо, він і сам усе бачив ніби в тумані, але тепер він заповзявся до вивчення матеріалів із рішучістю та акуратністю людини, перед котрою стоїть чіткий план. Відчуваючи непевний досвіток, дом Пауло вирішив самотужки запропонувати півнику жердинку, з якої той міг би проспівати схід сонця.
— Громада цікавиться вашими трудами, — звернувся він до вченого. — Ми би хотіли послухати про них, якщо вам це не завдасть клопотів. Звісно, ми всі ознайомлені з вашою теоретичною роботою у своєму колегіумі, але для більшості з нас тематика вкрай вузька. То чи не згодились би ви нас трохи просвітити... ну, бодай у загальних словах, зрозумілих для нефахівців Браття мають на мене храп за те, що не запросив вас до лектури, але мені здалося, що вам спочатку хотілось би уважніше роздивитися, що в нас та як. Безумовно, якщо ви цього не бажаєте...
Прискіпливий погляд тона, неначе лапки кронциркуля, обхопив череп абата й оцінив його в шести вимірах. Він непевно усміхнувся.
— Ви би хотіли, щоб я пояснив нашу роботу у найдоступніший спосіб?
— Якось так, якби це було можливо.
— Отож-бо й воно! — розсміявся він. — Невишколений чоловік читає трактат із натурфілософії і думку гадає: «Ну, чому б не написати про це простішими словами?» Він не розуміє, що тільки-но прочитане, бодай фрагментарно, — це найпростіша з-поміж усіх можливих в цій царині досліджень мова. Взагалі, натурфілософія переважно і є процесом лінгвістичного спрощення, спробою вигадати мови, котрими половина сторінки рівнянь спроможна передати ідеї, на які пішло би з тисячу сторінок так званої «простої» мови. Ви мене розумієте?
— Здається, так. Оскільки ваша відповідь недвозначна, то, можливо, ви хоча би повідомили мені, якої сфери стосується ваша праця? Хіба що будь-які припущення зараз іще вважаються дочасними. Принаймні з огляду на вашу роботу з Меморіалом.
— Я би так не сказав. Зараз ми вже чітко уявляємо, в якому напрямку рухаємося і з чим тут потрібно працювати. Безперечно, на це піде ще багато часу, поки ми завершимо. Фрагменти головоломки ще потрібно зіставити один з одним, але йдеться про кілька різних задачок. Нам іще важко спрогнозувати, до чого все це здатне нас привести, але досить добре розуміємо, чого чекати не варто. Мені приємно сказати, що перспективи райдужні. І не маю нічого проти того, щоби виступити з поясненнями загального порядку, однак... — Він укотре двічі знизав плечима.
— Що вас бентежить?
Тон нібито почувався трохи не в своїй тарілці.
— Усього лишень непевність щодо аудиторії, перед якою доведеться виступати. Мені би не хотілося образити чиїхось релігійних переконань.
— А чим же ви їх можете зачепити? Хіба мова йтиме не про натурфілософію? Або фізичну науку?
— Звісно. Але багато в кого уявлення про довколишній світ забарвлені в релігійні... ну, ви мене зрозуміли...
— Та якщо предмет ваших досліджень — це фізичний світ, яким чином ви можете кого-небудь образити? Особливо в нашій громаді. Ми вже заждалися, поки світ знову почне цікавитися собою. Я не хочу, щоби мої слова прозвучали вихвалянням, але не можу не нагадати, що в наших стінах таки мешкає кілька розумних аматорів природознавства. Візьміть хоча би брата Маджека, або брата Корнгура...
— Корнгур! — Тон обачно зиркнув на дугову лампу і, закліпавши очима, відвернувся від неї. — Я ніяк не можу зрозуміти!
— Маєте на увазі лампу? Ви же не могли не...
— Ні-ні, не лампу. З нею якраз усе просто, варто тільки пережити перші враження від того, як вона працює. Вона й мала би працювати — на папері, якщо припустити деяку невизначеність і вгадати значення деяких недоступних величин. Але цей ваш чистий стрибок від туманної гіпотези ідо робочої моделі... — Тон нервово прокашлявся. — Я не можу зрозуміти самого Корнгура. Цим пристроєм... — він тицьнув пальцем у динамо-машину, — ви махнули в стрибку через двадцятирічну прірву попереднього експериментування, що мало би розпочатися із розуміння принципів її роботи. Але Корнгур обійшовся без попередніх етапів. Ви от вірите в чудодійне втручання? Я — ні. Та ж перед нашими очима його реальне втілення. Колеса від підводи! — Він розсміявся. — Що б він тоді втнув, якби мав доступ до справжньої робітні механіка? Я не розумію, що така людина забула під монастирським замком.
— Можливо, сам брат Корнгур міг би вам пояснити це... — відповів дом Пауло, намагаючись упоратися із жорсткими нотками в голосі.
— Ну, так... — погляд тона Таддео знову заходився обміряти старого священика, ніби кронциркулем. — Коли ви справді певні, що ніхто не образиться, почувши деякі неортодоксальні думки, я був би радий поговорити про нашу роботу. Але деякі з них можуть суперечити певним усталеним забоб... усталеним поглядам.
Вони домовилися про час, і дом Пауло відчув полегшення. Він відчував, що езотеричну прогалину між християнським ченцем та світським ученим, дослідником Природи, можна трішки скоротити, якщо обмінятися думками. Корнгуру це вже частково вдалося, правда ж? Поглиблення спілкування, а не його обмеження — певно, чи не найкраще лікування будь якої напруженості. А туманна запона сумнівів та недовірливого вагання мусить по тому розвіятися, хіба ні? Варто тільки тонові побачити, що він перебуває в гостях у людей, котрих не можна вважати нераціональними реакціонерами інтелектуального фронту, всупереч імовірним підозрам ученого. Тепер Пауло відчував сором за свої колишні побоювання. Він молився: «Господи, май терпіння до нерозумного, який чинить, керуючись щонайліпшими намірами».
