Коли камера нарешті повернулася до тіла Ендрю Капри, яке лежало на підлозі, він майже нічого не відчув. Він досі не міг оговтатись від побаченого кількома секундами раніше. Через рану на животі Капри витекло чимало крові, і під його тулубом розпливлася величезна калюжа. Друга куля, випущена в око, викликала миттєву смерть. Мур пригадав п’ятихвилинний проміжок між обома пострілами. Тепер усе стало на свої місця. Судячи з розміру калюжі, протягом цих п’яти хвилин Капра лежав іще живий і стікав кров’ю.

Запис завершився.

Мур якийсь час дивився на чорний екран, тоді стрепенувся і вимкнув відеомагнітофон. Він почувався виснаженим, у нього не було сили навіть підвестися зі стільця. Коли таки спромігся, то одразу вийшов з конференц-зали, прихопивши коробку з фотокопіями документів з Атланти. Оскільки то не були оригінали, він міг переглянути їх і деінде.

Повернувшись до готелю, Мур прийняв душ і повечеряв гамбургером зі смаженою картоплею, які замовив у номер. Кілька годин подивився телевізор, щоб трохи розслабитись. Та увесь час, поки він перемикав канали, його рука так і тягнулася до телефону, щоб набрати номер Кетрін. Перегляд останнього відео абсолютно переконав його, що на неї полює справжній монстр, і ця думка не давала йому спокою.

Він двічі брав телефон і знову відкладав. Тоді знову взяв його, а пальці самі бігали клавіатурою, набираючи такий знайомий номер. Після чотирьох гудків увімкнувся автовідповідач Кетрін.

Він відключився, не залишивши повідомлення.

Мур сидів, не відводячи погляду від телефону, присоромлений тим, як швидко він відступився від свого рішення. Він пообіцяв собі дотримуватись правил, погодився на вимогу Маркетта до кінця розслідування триматися подалі від Кетрін. «Коли все закінчиться, я постараюся якось спокутувати перед нею свою провину».

Він кинув погляд на стоси паперів з Атланти, що лежали на столі. Було вже за північ, а він ще навіть не почав їх читати. Зітхнувши, Мур розгорнув першу папку.

Справу Дори Чікконе, першої жертви Ендрю Капри, важко було назвати цікавим чтивом. Йому вже були відомі загальні деталі, їх навів у своєму звіті Сінґер. Однак він не читав основних матеріалів розслідування в Атланті і зараз мав можливість повернутися в часі, вивчаючи ранню діяльність Капри. Адже все почалося саме там, в Атланті.

Він перечитав розгорнутий звіт, тоді перейшов до показів свідків – сусідів Чікконе, бармена місцевого бару, де її востаннє бачили живою, і подруги, яка знайшла її тіло. Там також був документ із переліком підозрюваних та їхніми фотографіями. Капри серед них не було.

Дора Чікконе була двадцятидволітньою студенткою останнього курсу університету Еморі. У ніч її смерті дівчину востаннє бачили близько опівночі, коли вона потягувала «Маргариту» в барі «Ла Кантіна». Сорок годин по тому її мертвою знайшли в її домі, голою, прив’язаною до ліжка нейлоновою мотузкою. Їй видалили матку і перерізали горло.

Мур узяв підсумковий звіт. Його було написано поспіхом, майже нерозбірливим почерком, ніби детектив з Атланти склав усі свідчення і докази докупи лише для того, щоб виконати свій обов’язок. Нещасні закарлючки цього детектива свідчили, що звіт написаний абияк. Мур і сам часом відчував цю важкість на серці, коли минала доба, за нею тиждень, тоді місяць, а поліції ніяк не вдавалося вийти на слід злочинця. Детектив з Атланти потрапив у таку ж ситуацію. Убивця Дори Чікконе залишався невідомим.

Мур відкрив протокол розтину.

Різнику, який убив Дору Чікконе, бракувало точності і вправності, притаманних останнім убивствам Капри. Рвані краї рани свідчили про те, що Капрі не вистачало впевненості, щоб зробити швидкий і рівний надріз нижньої частини живота. Наче він вагався, а лезо в його руці тремтіло, шматуючи шкіру. Після розрізу шкіри його подальші дії нагадували аматорство. Вирізаючи свій трофей, він добряче зачепив скальпелем сечовий міхур і кишечник. Цій своїй першій жертві він не накладав швів, щоб перев’язати артерії. Кровотеча була сильною, і Капрі довелося працювати всліпу, адже всі органи, за якими він міг орієнтуватися, були затоплені кров’ю.

Лише смертельний поріз було виконано з певним знанням справи. То була глибока і рівна рана, що тягнулася зліва направо. Складалося враження, що, тільки втамувавши голод й задовольнивши свої бажання, він врешті опанував себе і зміг холоднокровно закінчити свою роботу.

Мур відклав протокол розтину і глянув на залишки вечері, що стояли на таці поряд. Раптово відчувши нудоту, він виніс тацю в коридор. Знову сів за стіл і взявся за наступну папку, у якій містилися результати аналізів із кримінальної лабораторії.

Перший запис був дуже коротким: «У мазку, взятому із піхви жертви, виявлено сперматозоїди».

Він знав, що пізніше аналіз ДНК підтвердив, що сперма належала Капрі. Перед тим, як убити Дору Чікконе, він зґвалтував її.

Мур перегорнув сторінку і побачив кілька аналізів волосся і волокон. Лобкове волосся жертви вичесали і виявили світло-каштанові волосини, які відповідали волоссю Капри. Він проглянув кілька наступних сторінок, які містили результати аналізів інших волосин, знайдених на місці злочину. Більшість із них належали самій жертві. Серед них також було знайдено довгу біляву волосину, яку згодом, після вивчення її складної структури, ідентифікували як нелюдську. У написаному від руки додатку до звіту було зазначено: «Мати жертви має золотистого ретривера. Такі ж волосини було знайдено на задньому сидінні автомобіля жертви».

Мур перегорнув останню сторінку і зупинився на ній. Там був результат аналізу ще однієї волосини, людської, власника якої так і не визначили. Її знайшли на подушці. У будь-якому домі можна знайти різноманітні волосини. Щодня в людини випадає кілька десятків волосин і, незалежно від того, як ретельно ви прибираєте у себе вдома, як часто користуєтесь пилососом, на подушках, килимах і канапах залишаються мікроскопічні сліди всіх відвідувачів, які певний час провели у вас удома. Цю волосину, знайдену на подушці, міг залишити коханець, гість або родич. Але вона не належала Ендрю Капрі.

«Вузлувата трихоклазія». Бамбукове волосся.

Там був Хірург.

Вражений, Мур відкинувся на спинку крісла. Раніше того дня він читав результати аналізів у справах Фокс, Ворхез, Торреґросси та Корделл. На жодній зі сцен злочину не було виявлено волосся із вузлуватою трихоклазією.

Але партнер Капри увесь цей час був там. Він був невидимкою, не залишав сперми чи інших зразків свого ДНК. Єдиним свідченням його присутності була ця волосина і згадка про його голос, захована десь у закутках пам’яті Кетрін.

«Їхнє партнерство розпочалося при першому убивстві. Ще в Атланті».

Пітер Фалько був по лікті в крові. Він підняв очі на двері, коли Кетрін увірвалась до операційної. Непорозуміння, які між ними виникали, і навіть та ніяковість, що її Кетрін відчувала у його присутності, – усе відійшло на другий план. Зараз вони були двома професіоналами, які разом боролися за людські життя.

– Зараз привезуть ще одного! – сказав Пітер. – Це вже четвертий. Вони досі вирізають його з автівки.

З розрізу бухнула кров. Він схопив з таці затискач і встромив його до черевної порожнини.

– Я допоможу, – сказала Кетрін і надірвала стерильну упаковку хірургічного халата.

– Не треба, я впораюсь. Ти потрібна Кімбаллу. Він у другій операційній.

Ніби на підтвердження його слів навколишній гамір пронизало виття сирени «швидкої».

– Цей пацієнт для тебе, – сказав Фалько. – Розважайся.

Кетрін побігла до вантажної платформи, куди під’їжджала карета «швидкої». Доктор Кімбалл і дві медсестри вже були там, чекаючи, поки вона зупиниться. Вони почули страшні крики пацієнта ще до того, як Кімбалл відчинив задні дверцята автомобіля.