– Ви вже подивилися всі касети?

– Усі, крім цієї.

Сінґер глянув на етикетку.

– Корделл.

– Ага.

– Ну ж бо, вмикайте. Раптом я зможу докинути кілька подробиць.

Мур поставив касету і натиснув кнопку відтворення.

Вони дивилися на фасад будинку Кетрін. Надворі було темно. На ґанку світилося, та й всередині всюди горіло світло. Оператор оголосив дату та час – друга година ночі – та назвав своє ім’я. Це, знову-таки, був Спіро Патакі, який, схоже, був штатним оператором поліції Саванни. Мур чув якісь фонові звуки: голоси, стихаючі завивання сирен. Патакі, як завжди, обвів камерою вулицю, і Мур побачив гурт сусідів із похмурими обличчями, що зазирали на подвір’я, обгороджене поліційною стрічкою. Їхні обличчя вихоплювали з темряви спалахи мигавок кількох патрульних автовок, що стояли вздовж тротуару. Це здивувало його, зважаючи на таку пізню годину. Мабуть, в околиці здійнявся нічогенький гармидер, якщо вдалося розбудити стількох сусідів.

Патакі повернувся до будинку і пішов до дверей.

– Постріли, – озвався Сінґер. – Таке повідомлення ми тоді отримали. Жінка, що мешкала навпроти, почула один постріл, тоді була тривала пауза, і ще один постріл. Вона зателефонувала до поліції. Перші патрульні прибули за сім хвилин. Через дві хвилини викликали «швидку».

Мур пригадав жінку з будинку навпроти, що дивилася на нього крізь вікно.

– Я читав свідчення сусідки, – сказав Мур. – Вона не бачила, щоб хтось виходив з дому.

– Саме так. Тільки чула два постріли. Вона прокинулася після першого і визирнула у вікно. Тоді, десь, може, за п’ять хвилин, вона почула другий постріл.

«П’ять хвилин, – подумав Мур. – Що відбувалося в цей час?»

Камера увійшла у двері й тепер знімала будинок зсередини. Мур побачив шафу з відчиненими дверима, у якій висіло кілька пальт на вішаках, лежала парасоля і стояв пилосос. Тоді камера перемістилася до вітальні. На журнальному столику біля канапи стояло дві склянки, і в одній із них досі була рідина, що нагадувала пиво.

– Корделл запросила його всередину, – сказав Сінґер. – Вони трохи випили. Вона вийшла до туалету, повернулася і допила своє пиво. За годину почав діяти рогіпнол.

Канапа була персикового кольору із вибитим на тканині квітковим візерунком. Кетрін не скидалася на жінку, яка полюбляла квітковий дизайн, але камера показувала те, що було. Квіточки на шторах, на подушках і навіть на кріслах. Різнобарвні. У Саванні життя Кетрін було сповнене кольорами. Він уявив її на цій канапі поряд з Капрою, як вона співчутливо слухала його скарги і тривоги, пов’язані з роботою, а рогіпнол тим часом повільно проникав у її кров, молекули наркотичної речовини підступали до її мозку. І голос Капри віддалявся…

Тепер камера перейшла до кухні, перед цим знявши всі інші кімнати такими, якими вони були о другій ночі, відразу після нападу. В умивальнику стояла порожня склянка.

Раптом Мур подався вперед.

– Ця склянка… Ви брали на аналіз ДНК фрагменти слини?

– Навіщо?

– Ви ж не знаєте, хто з неї пив.

– Коли приїхали перші патрульні, у будинку було тільки двоє людей. Капра і Корделл.

– Дві склянки стояло на журнальному столику. А хто пив з цієї третьої склянки?

– Чорт забирай, та вона могла стояти в тому умивальнику цілий день. Вона не мала жодного стосунку до нашої справи.

Оператор закінчив зйомку кухні і знову вийшов у коридор.

Мур схопив пульт дистанційного керування і натиснув кнопку перемотування назад. Зупинився на фрагменті, коли камера тільки увійшла до кухні.

– Що таке? – запитав Сінґер.

Мур не відповів. Він підсунувся до екрана і ще раз уважно оглядав кухню. Холодильник, прикрашений барвистими магнітиками у формі фруктів. Скляні ємності з цукром і борошном на стільниці. Умивальник з однісінькою склянкою. Тоді камера минула кухонні двері й перемістилася в коридор.

Мур знову відмотав запис.

– Та що ви там шукаєте? – не вгавав Сінґер.

Камера знову показувала склянку. Тоді почала повертатися до коридору. Мур зупинив зображення.

– Ось, – сказав він. – Кухонні двері. Куди вони ведуть?

– Гм… на задній двір. Вони виходять на галявину за домом.

– А що за тією галявиною?

– Сусідній двір. Ще один ряд будинків.

– Ви говорили з власником сусіднього двору? Він чув постріли?

– Яка різниця?

Мур підвівся і наблизився до телевізора.

– Кухонні двері, – сказав він, стукаючи пальцем по екрану. – На них ланцюжок. І він не затягнутий.

Сінґер на мить замислився.

– Але двері замкнені. Бачите розташування кнопки на дверній ручці?

– Так, але цю кнопку можна затиснути при виході, зачиняючи за собою двері.

– Що ви хочете сказати?

– Чому б вона затиснула кнопку, але не затягнула ланцюжок? Люди, які зачиняють двері на ніч, замикаються на всі можливі замки. Натискають кнопку на ручці, затягують ланцюжок. А Корделл чомусь цього не зробила.

– Може, вона просто забула?

– У Саванні вже вбили трьох жінок. Вона й так була налякана, адже тримала під ліжком пістолет. Не думаю, що вона би про таке забула. – Він глянув на Сінґера. – Може, хтось виходив крізь ті кухонні двері?

– У будинку було тільки двоє людей. Корделл і Капра.

Мур обдумував свої наступні слова. Виграє він чи, навпаки, програє, якщо відверто про все розповість?

Але Сінґер уже й сам здогадався, до чого він вів.

– Ви хочете сказати, що Капра мав партнера.

– Так.

– Це збіса серйозне припущення для самого лише ланцюжка.

Мур глибоко вдихнув.

– Це ще не все. Тієї ночі, коли на неї напали, Кетрін Корделл чула в будинку ще один голос. Якийсь чоловік розмовляв з Капрою.

– Вона ніколи про це не казала.

– Ці спогади з’явилися під час сеансу гіпнозу.

Сінґер голосно розреготався.

– Може, ви ще й екстрасенса залучили, щоб підтвердити її слова? Тоді я точно повірю.

– Це пояснює, чому Хірург знає так багато про техніку Капри. Вони були партнерами. І Хірург продовжує його справу, переслідуючи єдину жертву Капри, яка вижила.

– Та навколо ціла купа жінок. Чого він причепився саме до неї?

– Незавершене убивство.

– Еге ж, саме так. А знаєте, у мене є краща теорія. – Сінґер підвівся. – Корделл забула затягнути ланцюжок. Ваш хлопчина з Бостона повторює те, що прочитав у газетах. А ваш гіпнотизер викликав у неї фальшиві спогади. – Він похитав головою і пішов до дверей, а тоді озирнувся і з сарказмом кинув на прощання: – Дайте знати, коли впіймаєте справжнього убивцю.

Мур не брав його слова близько до серця. Він розумів, що Сінґер намагався захистити свою позицію, і не міг картати його за скептицизм. Він уже й сам починав сумніватися у власних припущеннях. Він приїхав до Саванни, аби підтвердити або спростувати теорію про партнера Капри, і поки що не знайшов жодного доказу.

Він знову зосередився на екрані й натиснув кнопку відтворення.

Камера покинула кухню і пішла коридором. На мить зупинилась, аби оглянути ванну з рожевими рушниками і шторкою для душу з різнобарвними рибками. У Мура спітніли руки. Він із жахом чекав на наступну картину, але не міг відвести погляду від екрана. Камера відвернулася від ванни і знову рушила коридором, минаючи картину в рамці, на якій було зображено букет рожевих піонів. Сліди крові на дерев’яній підлозі вже порозмазували перші патрульні, а за ними й медики «швидкої», які квапилися до потерпілої. Залишився абстрактний малюнок багрового кольору. Попереду виднілися двері, камера затремтіла в руках оператора.

Тепер він побачив спальню.

У Мура всередині все перевернулося, і не лише тому, що побачене було значно жахливішим за попередні сцени злочину. Ні, цей кошмар був його особистим кошмаром, тому що він не просто знав, він кохав жінку, яка тут страждала. Він уже бачив фотографії цієї кімнати, але вони не передавали всіх моторошних подробиць так, як це відео. Хоча Кетрін у спальні не було – на час зйомки її уже доправили до лікарні, – свідчення її мук кричали йому в обличчя з екрана телевізора. Він бачив нейлонову мотузку, якою були зв’язані її зап’ястя і щиколотки, обрізки досі висіли на бильцях ліжка. Він бачив хірургічні інструменти – скальпель та ретрактор, що лежали на тумбочці. Побачене мало такий ефект, що Мур відкинувся на спинку крісла, наче хтось щосили зацідив йому в обличчя.