Литмир - Электронная Библиотека
A
A

– Він збирався найжахливішим способом покалічити вас. Як він зробив це з чотирма іншими жінками в Джорджії. Він розпанахав їх. Відібрав у них те, що робило їх жінками.

– Досить, – сказав Мур.

Однак Ріццолі не вгавала:

– Це могло статися і з вами, докторе Корделл.

Кетрін похитала головою.

– Навіщо ви це кажете?

– Докторе Корделл, понад усе на світі я хочу спіймати цього чоловіка, і я подумала, що ви захочете нам допомогти. Щоб подібне не трапилося з іншими жінками.

– Але ж це не має до мене жодного стосунку! Ендрю Капра мертвий. Уже два роки він мертвий.

– Так, я читала протокол розтину.

– Я можу вас запевнити, що він мертвий, – випалила Кетрін. – Бо саме я пристрелила того бісового сина.

4

Мур та Ріццолі стікали потом у автівці, а з кондиціонера на них ще й дмухало тепле повітря. Вони вже десять хвилин стояли в заторі, але в автівці не ставало прохолодніше.

– Платники податків отримують те, на що заслуговують, – озвалась Ріццолі. – А це авто – купа брухту.

Мур вимкнув кондиціонер і опустив віконне скло. Усередину ввірвалися запахи розпеченого асфальту і вихлопних газів. З нього градом котився піт. Він не міг збагнути, як Ріццолі могла сидіти в піджаку. Свій він скинув одразу, як вони вийшли з «Пілґрім Медікал Сентер» і їх огорнуло спекотне повітря. Він був переконаний, що вона мусить відчувати спеку, бо помітив крапельки поту, що виступили над її верхньою губою, якої, мабуть, ніколи не торкалася помада. Ріццолі не була потворною, але в той час, як інші жінки робили макіяж чи вдягали прикраси, Ріццолі, здавалося, навмисне ховала свою вроду. Вона носила похмурі темні костюми, що не пасували до її делікатної фігури, а на голові в неї незмінно була недбала кучма неслухняних чорних кучерів. Такою вона була, і всім залишалося або прийняти її такою, як вона є, або йти під три чорти. Мур розумів, чому Ріццолі обрала цю демонстративну суворість – напевно, таким чином вона намагалася вижити в середовищі поліцейських-чоловіків. Адже вона, перш за все, боролася за своє право бути серед них.

Як і Кетрін Корделл. Утім, доктор Корделл обрала іншу стратегію. Вона тримала дистанцію. Під час їхньої розмови у Мура з’явилося відчуття, ніби він дивиться на неї крізь матове скло – такою далекою вона йому здавалася.

Саме ця її відстороненість найбільше дратувала Ріццолі.

– З нею щось не так, – сказала вона. – Чогось бракує в спектрі емоцій.

– Вона ж хірург травматологічного відділення. Вона навчилася зберігати холоднокровність.

– Є холоднокровність, а є лід. Два роки тому її прив’язали до ліжка, зґвалтували і ледь не випотрошили. А вона так спокійно про це говорить. Це мене дивує.

Мур запинився на світлофорі й дивився на скупчення автівок на перехресті. З шиї піт стікав на спину. Йому погано думалося в спеку. При високих температурах він ставав млявим і нетямущим. Йому хотілося, щоб літо якомога швидше скінчилося, він прагнув прохолоди першого зимового снігу…

– Агов, – сказала Ріццолі. – Ви мене слухаєте?

– Вона дуже стримана, – врешті озвався Мур. «Але не крижана», – подумав він, пригадуючи, як тремтіла рука Кетрін, коли та віддавала фотографії жінок.

Уже сидячи за своїм робочим столом, він потягував прохолодну колу і ще раз перечитував статтю «Жінки зі скальпелями», яку кілька тижнів тому надрукували в «Бостон Ґлоуб». У ній ішлося про трьох бостонських жінок-хірургів, про їхні перемоги і труднощі, про проблеми, які трапляються в роботі. Фотографія Корделл вийшла найгарнішою. Не лише обличчя було привабливим, привертав увагу і її погляд – такий гордий і прямий, ніби вона кидала виклик фотокамері. Її фото, як і стаття, лише посилювали враження, що ця жінка контролювала власне життя.

Мур відклав статтю і замислився над тим, наскільки помилковим може бути перше враження. Як легко вдається приховати біль за усмішкою, за піднятим підборіддям.

Тоді він розгорнув іншу папку. Глибоко вдихнув і ще раз прочитав звіт поліції Саванни стосовно справи Ендрю Капри.

Капра здійснив своє перше відоме поліції вбивство, ще коли був студентом медичного факультету університету Еморі в Атланті. Жертвою була Дора Чікконе, двадцятидворічна аспірантка того ж університету, чиє тіло знайшли прив’язаним до ліжка у її квартирі за межами студмістечка. Під час розтину в її крові виявили залишки сильного транквілізатора рогіпнолу. У квартирі не зафіксували жодних ознак незаконного вторгнення.

Жертва запросила вбивцю до себе додому.

Коли Дора знепритомніла під дією транквілізатора, її прив’язали до ліжка нейлоновою мотузкою, а рота заклеїли скотчем. Спочатку вбивця зґвалтував її. Тоді порізав.

Під час операції вона була ще жива.

Після того, як закінчив екзекуцію і забрав свій сувенір, вбивця здійснив coup de grace, глибокий поріз на шиї, зліва направо. Хоча поліція отримала ДНК убивці з його сперми, у них не було інших зачіпок. До того ж розслідування ускладнювалося тим, що Дора Чікконе полюбляла гучні вечірки, частенько відвідувала місцеві бари і нерідко приводила додому ледь знайомих чоловіків.

Тієї ночі, коли вона померла, Дора привела додому студента-медика Ендрю Капру. Однак його ім’я не потрапляло в поле зору поліції, доки не вбили трьох жінок у Саванні, за дві сотні миль[18] від Атланти.

Нарешті задушливої червневої ночі убивства припинилися.

Тридцятиоднорічна Кетрін Корделл, головний інтерн хірургічного відділення лікарні «Ріверленд» у Саванні, вельми здивувалася, коли хтось постукав у її двері. Вона відчинила і побачила на порозі Ендрю Капру, одного з підлеглих їй інтернів. Раніше того дня у лікарні вона відшпетила його через помилку, якої він припустився, тож зараз інтерн прийшов, аби перепросити і спокутувати свою провину. Чи міг би він зайти і поговорити про це?

За пивом вони обговорили роботу Капри в інтернатурі. Усі його помилки, пацієнтів, яким він міг нашкодити через своє недбальство. Вона не пом’якшувала правди, казала так, як є: він погано виконував свою роботу, і йому не дозволять закінчити хірургічну інтернатуру. Якоїсь миті Кетрін вийшла з кімнати до туалету, а тоді повернулася, щоб допити пиво і продовжити розмову.

Коли вона прийшла до тями, її, голу, нейлоновою мотузкою вже прив’язали до ліжка.

У звіті поліції в жахливих подробицях описувалося те страхіття, яке було далі.

Фотографії Кетрін, які зробили в лікарні, показували жінку з переляканими очима, синцями і підпухлою щокою. Те, що Мур побачив на цих фотографіях, було підсумовано одним загальним словом: жертва.

Однак це слово аж ніяк не стосувалося сильної жінки, яку він бачив сьогодні.

Зараз, перечитуючи свідчення Корделл, він згадував її голос. Слова вже не належали незнайомій жертві, то були слова жінки зі знайомим обличчям.

«Я не знаю, як мені вдалося вивільнити руку. Моє запястя подряпане, мабуть, я якось витягла його з мотузки. Вибачте, але ці спогади трохи затуманились у моїй голові. Я лише памятаю, як потягнулася до скальпеля. Я знала, що мушу взяти його з таці. Мушу перерізати мотузку, поки Ендрю не повернувся

Я пригадую, як скотилася на край ліжка. Перехилилася, впала на підлогу і вдарилася головою. Тоді спробувала знайти пістолет. Татів пістолет. Після того, як убили третю жінку, тато наполіг, щоб я тримала його при собі.

Я памятаю, як запхала руку під ліжко. Схопила пістолет. Пригадую, що чула кроки з іншої кімнати. Тоді я не впевнена. Мабуть, тоді я вистрелила. Так, гадаю, я вистрелила. Мені сказали, що я зробила два постріли. Певно, так воно й було».

* * *

Мур відклав звіт і замислився над останнім реченням. Балістична експертиза підтвердила, що обидві кулі було випущено зі зброї, зареєстрованої на батька Кетрін. Пістолет лежав біля ліжка. Аналіз, який зробили у лікарні, підтвердив наявність у крові рогіпнолу – препарату, що спричиняє амнезію, тому й не дивно, що у Кетрін були провали в пам’яті. Лікарі з відділення швидкої допомоги, куди привезли Корделл, казали, що вона плуталася у своїх словах, а це могло бути наслідком або дії рогіпнолу, або можливого струсу мозку. Лише сильний удар головою міг залишити їй стільки синців і підпухлу щоку. Вона не пам’ятала, як і коли отримала удар.

вернуться

18

Миля – британська та американська міра довжини, приблизно дорівнює 1,6 км.

8
{"b":"846139","o":1}