Американський архітектор Роджер Ульрих займався проєктуванням лікарень у 1970-х, коли зауважив те, що зараз може здатися нам на диво банальною штукою. За дев’ять років його спостережень пацієнти лікарні, що мали операцію на жовчному міхурі, — о диво! — відновлювалися і ставали на ноги значно швидше, якщо з вікна могли спостерігати купки зелених дерев, а не цегляні стіни. Ці пацієнти також краще ставилися до медперсоналу, мали менше післяопераційних ускладнень і вимагали менше знеболювальних. Свої спостереження Ульрих виклав у 1982 році в журналі Science у статті, що так і називалася «Краєвид з вікна може вплинути на відновлення після операції»242.

Із часів Ульриха спливло багато років і здійснено безліч наукових досліджень. Британські вчені, наприклад, показали, що люди, які живуть там, де більше дерев, кущів і птахів, набагато менше страждають від депресії, стресу та тривоги. Не має значення, де ти мешкаєш, у міському районі чи сільській місцевості, бідний ти чи багатий, молодий чи здоровий, твої раса та національність також не мають значення. Навіть уміти точно визначати види й загалом знатися на птахах — необов’язково. Головне — це бачити зранку якомога більше звичайних птахів — синиць, вільшанок, дроздів, навіть ворон243. Прослуховування пташиного співу також позитивно впливає на відновлення після стресу та концентрацію уваги244.

У зв’язку з пандемією COVID-19 і масовим переходом на дистанційне навчання, а також з упрова­дженням різних нетрадиційних типів навчального процесу (деякі з них дозволяють учню нарешті випхатися з класу на свіже повітря) народ масово зацікавився впливом природи на процес здобуття знань. Масштабний огляд таких досліджень, опуб­лікований у 2019 році, постулює, що навчання на природі або в тісному зв’язку з нею ­просто-таки зробить з дитини Айнштайна та Ганді в одній особі. Залучення учнів до природи, здається, покращує абсолютно все — від самодисципліни до здатності до запам’ятовування, від командної роботи до стресостійкості245.

Пандемія в цьому сенсі сприяла преосмисленню поняття «корисне дозвілля». Адже коли ти просто блукаєш парком сам чи із сім’єю, насолоджуючись дикою природою та здоровим способом життя, то маєш гарантію, що тут на тебе точно не пчихне жодна заражена вірусом особа без маски. А що робити в цьому сенсі тим лінюхам, які не надто полюбляють корисні піші прогулянки, або тим нещасливцям, кому до найближчого парку їхати небезпечним забитим людьми транспортом і яких пандемія зачинила вдома наодинці з гаджетом?

На щастя, сьогодні до послуг цих людей є безліч відеокамер, установлених по всій земній кулі поблизу гнізд, нір і годівниць, багато з яких не припиняють працювати навіть уночі. В онлайн-режимі вони дозволяють підглядати за дивовижними та інтимними моментами життя птахів. Наприклад, лише у Великій Британії навесні 2020 року кількість переглядів вебкамер на гніздах птахів перевищила таку саму кількість переглядів навесні 2019 року на 2024 %!

Зараз, коли я набираю на комп’ютері ці рядки, за вікном дме непривітний вітер і сіється мряка вологої зими — жодних птахів і гнізд. Але на іншому боці земної кулі, на Бермудських островах, у цей час триває розмноження найрідкіснішої пташки — тайфунника бермудського, або кахоа (Pterodroma cahow). Цей вид гніздує в норах, і онлайн-­камера біля гнізда вмикається в листопаді, коли тайфунники починають розмноження.

Я дуже люблю історію відродження тайфунника бермудського, бо це історія про те, як фанатизм і завзяття однієї людини фактично повернули вид з небуття.

Тайфунник бермудський вважався вимерлим видом, який у 1600-х на Бермудських островах знищили щури, коти та свині, а також їхні власники-­поселенці. Аж поки у 1951 році американський орнітолог Роберт Мерфі знайшов на маленькому скелястому острівці останні вцілілі 18 пар. Його супроводжував місцевий хлопчик на ім’я Девід Вінгейт. Подальші 50 років свого життя цей хлопчик присвятив відтворенню популяції тайфунника бермудського. Він започаткував повне відновлення лісових диких екосистем спотвореного людьми та перетвореного на пустелю острова Нонсач. Гніздова камера на екрані мого комп’ютера встановлена саме на цьому острові.

Від 1962 року Вінгейт провів повну рекультивацію і повернув на острів 100 000 особин місцевих та ендемічних рослин 100 видів, аби зробити його знову придатним до гніздування. Він виловив і знищив усіх представників видів-­вселенців, придумав систему захисту нір від хижака — фаетона білохвостого (Phaethon lepturus), який убивав до 75 % пташенят тайфунника. Він створював складні системи бетонних штучних нір, а потім винайшов конструкцію пластикових ящиків, які б імітували нори для розмноження у місцях, де ерозія заважала їх утворенню.

Усіх цих зусиль поки що не досить. Адже треба поширити гніздову популяцію тайфунника на інші острови, відновлюючи там дикі екоси­стеми, винищуючи щурів, запобігаючи світловому забрудненню із сусіднього аеропорту та станції спостереження NASA тощо. Але кількість гніздових пар потроху зростає, і я щиро бажаю парі на відео в норі удачі у розмноженні.

Де ще можна знайти трансляції камер на гніздах, годівницях та дуплянках? Дуже багато онлайн-­камер зібрано на сайті та ютуб-каналі американської Корнельської лабораторії з вивчення птахів — The Cornell Lab Bird Cams (див. посилання). Тут багато видів тропіків та взагалі Південної півкулі. Наших європейських птахів навесні та влітку можна шукати на ютуб-каналі Фонду охорони дикої природи Латвії (Latvian Fund for Nature) (див. посилання), на сайті естонського Календаря природи (Looduskalender) (див. посилання) або на сайті Товариства охорони птахів Нідерландів (Vogelbescherming Nederland) (див. посилання).

І… у нас є печивко!

То як, я ще не вмовила вас влитися у дружні лави любителів птахів? Можливо, ви думаєте, що птахоспоглядання — це довго й дорого? Справді, загалом у світі «середньостатистичний» бердвочер — це людина забезпечена, яка має достатньо вільного часу. Особливо це стосується Сполучених Штатів Америки, де з 1980-х кількість спостерігачів за птахами збільшилася на 332 %, тобто популярність цього хобі стрімко зростає серед усіх видів активного відпочинку на природі. Крім того, любитель птахів — це ще й людина освічена. А гроші й освіта роблять з бердвочера ідеального екологічного туриста для місцевостей зі збереженим біорізноманіттям.

Звісно, у такого хобі є й негативні сторони. Люди можуть ненавмисно турбувати птахів, порушувати середовище їхнього існування, сприяти місцевим хижакам. Але загалом це найбільш свідомий тип екологічного туриста, який годує та піднімає туристичну галузь і таким чином дає надію багатьом мальовничим куточкам світу246.

А що ж український птахоспоглядач? У нас це людина доволі різної вдачі. Хтось має машину, гарний фотоапарат і мандрує різними куточками України й світу заради нових видів, красивих фото та фану. Хтось просто щороку спостерігає птахів на полях чи ставах коло свого дому. Хтось поринув у спортивний бердвочінг — ретельно обраховує загальну кількість побачених видів, бере участь у щорічних змаганнях команд у межах пташиного «Великого року» (хто побачить більше видів за певний проміжок часу) й активно спілкується з однодумцями. Хтось більше цікавиться еколо­гією чи поведінкою птахів або залюбки приєднується до волонтерських виїздів з метою допомоги науковцям чи національним паркам.

Великий плюс такого хобі, як птахоспоглядання, — різноманіття активностей, дружність до новачків та низький «поріг входження». Навіть у багатих Штатах 39 мільйонів бердвочерів — це люди, які споглядають птахів суто на своєму задньому дворі чи в найближчих околицях. Бінокль зі збільшенням у 8–10 разів — доволі доступна штука, з визначенням птахів та навчанням за відсутності визначника допоможе сайт birdid.no, який наші орнітологи спеціально локалізували українською, а також великі фейсбук-­спільноти «Птахи України» та «Birdwatching Ukraine».