Ще один типовий міський співак — зяблик (Fringilla coelebs). Його пісня — короткі однакові фразочки, з різким «розчерком» наприкінці. Самці зябликів — тьмяно-рожеві, завбільшки з горобця, їх легко знайти, прогулюючись лісовими доріжками в парках і скверах. Вони скрізь: співають у кронах дерев навіть найменших міських скверів.
Якщо ви мешкаєте в новому районі багатоповерхівок у великому місті типу Києва, пташиний спів є і тут. Зненацька навесні, прокинувшись дуже рано, приблизно о четвертій ранку, ви зможете почути з балкона між будинків короткі трельки, що нагадують стукіт маленьких камінців. Це співає горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros) — типова мешканка бетонних джунглів. Маленька сіра пташка із жовтогарячим хвостиком у природі мешкає серед каміння й скель, і тому багатоповерхова забудова міст, щілини між плитами та кондиціонери їй до вподоби. Безліч маленьких комах, які збираються на нагрітому бетоні панельних стін, забезпечують виводки горихвістки чорної кормом.
Чому ж горихвістка, зяблик, дрозди й інші птахи співають?
Звісно, одна з функцій пісні — попередити можливих суперників, що місце чи гніздова ділянка зайняті. Але не менш важлива мета — шлюбна демонстрація перед самкою, а також підтримка сімейних стосунків у парі.
Пісня — справа непроста. Глибоко в горлянці птахів, там, де трахея розділена надвоє й утворює два бронхи, розміщена дивовижна структура, за допомогою якої птахи співають, — сиринкс. Сиринкс — це тоненькі хрящі та дві мембрани, які вібрують з високою швидкістю під дією току повітря, а також ціла купа маленьких м’язів, що керують усією структурою. Ці м’язи можуть скорочуватися незалежно для кожної мембрани, створюючи надзвичайно складні та багатотональні звуки. Швидкість скорочення і, відповідно, утворення звуків просто вражає. Наприклад, усім відомий шпак (Sturnus vulgaris) — прекрасний співак і звуконаслідувач, скорочує м’язи сиринкса кожної мілісекунди. Він не просто співає, свистить, гуде, тріщить і скрегоче, він імітує співи інших видів, уплітає в пісні рипіння дверей, котяче нявчання, навіть звуки автомобільної сигналізації.
Такі вправи потребують багато енергії. Вони роблять співака помітним для хижаків, наражаючи його на небезпеку. Також пісню потрібно опанувати. Це непростий процес. Довгих і складних пісень птахи вчаться дуже подібно до того, як ми, люди, вчимося говорити.
Усім відомо, як швидко та просто діти в дуже ранньому віці опановують будь-яку мову чи навіть дві. Вони уважно слухають дорослих, спочатку намагаються видавати прості звуки, потім — складніші, повторюючи за батьками окремі склади й прості слова знову і знову. З плином часу вчити іноземну мову так легко вже не виходить. Наше «вікно можливостей» для вивчення мови із широко відчиненого в дитинстві перетворюється на маленьку кватирку. Цікаво, що у птахів відбувається щось схоже. Приблизно так само маленькі пташенята спочатку слухають пташиний спів батьків у гнізді, а потім видають певні звуки, які дослідники порівнюють з періодом лепетання в малюків. Далі пташенята намагаються відтворити батьківську пісню, пробують знову і знову, спочатку вчаться виконувати щось типу «протопісні», аж поки не освоять дорослий варіант.
У багатьох видів птахів «вікно можливостей» для вивчення видової пісні коротке — лише 2–3 місяці. Якщо пташеня на цей час ізолювати від батьків, воно ніколи не вивчить повноцінного видового співу. Щось подібне ми бачимо і в людей. Адже якщо дитина у ранньому віці, до трьох років, була ізольованою від людського суспільства, вона зможе спілкуватися тільки за допомогою невеликого набору звуків і вже навряд чи заговорить.
Як було б добре, якби кожен з нас міг у будь-якому віці опанувати потрібну мову так само ефективно, як у ранньому дитинстві, чи не так? Це доступно деяким видам птахів. Наприклад, папуги чи канарки можуть ефективно вчитися все життя, ускладнюючи та відшліфовуючи своє виконання. У того самого шпака «вікно можливостей» теж прочинене постійно, саме тому він так добре вчиться мавпувати інші голоси й звуки.
Навіщо ж усі ці складнощі? Пам’ятаєте гіпотезу «хороших генів»? Самець демонструє свої фізичне здоров’я, витривалість і здатність бездоганно вивчити, повторити й розвинути складну мелодію. Дослідження свідчать, що самці, які погано харчувались у дитинстві, виконують видову пісню не так гарно, як ті, хто не потерпав від конкуренції в гнізді і їв досхочу. Можливо, самки вловлюють цю невідповідність і вибраковують не такого здорового самця?
Що складніша й триваліша пісня, то довше потрібно вчитися і то довше залишається прочиненим «вікно можливостей» для навчання. Деякі вчені вважають, що, обираючи складні й тривалі пісні, птахи тим самим допомагали своєму мозку еволюціонувати в бік більшої здатності до навчання. От і кажіть тепер, що з музики ніякої користі. Ваша матуся, наполягаючи на відвідуванні класу скрипки в дитинстві, щось таки знала.
Чи є пісні ознакою героя-коханця?
Певний час дослідники були впевнені, що красиві, довгі й складні пісні — це ознака видів, у яких самець виступає в ролі героя-коханця. Він приваблює багато самиць своїм бездоганним музичним виконанням і парується з ними одночасно або по черзі за сезон.
Але історія виявилася складнішою. Пташині донжуани з гаремом самок — це необов’язково носії найкращих та найвигадливіших пісень. Зате пісня таких видів еволюціонує і змінюється в середньому набагато швидше й частіше, ніж у прихильників вірності. Маленькі пташки з красивим співом — діамантники зеброві (Taeniopygia guttata), яких часто тримають у ролі декоративних птахів у клітках, — цінують подружню вірність. Вони обирають одного партнера і створюють з ним сім’ю на багато років. Але співати не припиняють. Навіщо, якщо кохану пару вже знайдено? А все просто. Навіть маленька пташка знає, що підтримка стосунків — так само важлива, як і їхнє створення, а втримати — так само важливо, як і завоювати. І співає саме для цього — для підтримки сталого партнерства.
Ті, кого природа обійшла з вокальними талантами, викручуються за допомогою інших звуків. Кулички-бекаси (Gallinago gallinago) — маленькі птахи з довгими дзьобами — на вологих луках і болотах Полісся в сутінках під час шлюбних демонстрацій пірнають у польоті вниз, розправляючи пера на хвості. Довге протяжне гудіння «бе-е-е-е-е-е-е-е», яке при цьому утворюється від вібрації крайніх жорстких пер на великій швидкості, надало українську назву цьому виду — «баранець». Дятли ще взимку починають займати гніздові ділянки та гучним стуком сповіщати суперників і прекрасних дам про серйозність власних намірів.
Але далі за всіх пішов екзотичний для нас вид — мешканець Австралії. Прекрасний і рідкісний чорний папуга — какатоїс-голіаф (Probosciger aterrimus), єдиний вид, який для створення музики, аби зачарувати самку, використовує інструменти6. За допомогою сухої гілляки птах видає складний різноманітний барабанний стукіт. У кожного самця своя індивідуальна стала ритміка й музичний «підпис» (див. посилання).
Людські жінки, здається, повністю погоджуються зі своїми пташиними сестрами щодо важливості музики для насиченого сексуального життя. Американські дослідники довели, що на піку фертильності жінки при плануванні короткострокових побачень віддають перевагу творчим чоловікам (зокрема музично обдарованим), а не, наприклад, багатим7. Ще в одному французькому дослідженні було здійснено експеримент: на вулиці до жінок наближалися чоловіки, які тримали в руках спортивну сумку, гітару або були без нічого, і просили телефончик. Достовірно більшу кількість телефонів від 300 жінок в експерименті отримали чоловіки з гітарою в руках8. До речі, публікація цього дослідження була відкликана як неетична.
Якщо відстежувати кількість фанаток і в модних молодіжних бойз-бендів, і в пристаркуватих мастодонтів рокмузики на кшталт Міка Джаґґера, зв’язок музики і сексу видається очевидним. А розглядаючи ситуацію через призму пташиної логіки, самець, який навчився грати на гітарі, скрипці чи іншому музичному інструменті, демонструє принаймні високі когнітивні здібності, здатність до навчання та координацію. Непоганий показник «хороших генів»!
