203 Breen A. J., Bonneaud C. C., Healy S. D., Guillette L. M. Social learning about construction behaviour via an artefact. Anim Cogn. 01/05/ 2019;22(3): 305–15.

204 Guillette L. M., Scott A. C. Y., Healy S. D. Social learning in nest-building birds: a role for familiarity. Proc R Soc B Biol Sci. 30/03/ 2016;283(1827): 20152685.

205 Guillette L. M., Healy S. D. Social learning in nest-building birds watching live-streaming video demonstrators. Integr Zool. 2019; 14(2): 204–13.

206 Boulinier T., McCoy K.D., Yoccoz N. G., Gasparini J., Tveraa T. Public information affects breeding dispersal in a colonial bird: kittiwakes cue on neighbours. Biol Lett. 23/10/ 2008;4(5): 538.

207 Seppänen J.-T., Forsman J. T., Mönkkönen M., Krams I., Salmi T. New behavioural trait adopted or rejected by observing heterospecific tutor fitness. Proc R Soc B Biol Sci. 07/06/ 2011; 278(1712): 1736–41.

208 Loukola O. J., Laaksonen T., Seppänen J.-T., Forsman J. T. Active hiding of social information from information-­parasites. BMC Evol Biol. 03/03/ 2014; 14(1): 32.

209 Campobello D., Sealy S. Use of social over personal information enhances nest defense against avian brood parasitism. Behav Ecol. 06/04/ 2011;22: 422–8.

210 Thorogood R., Davies N. B. Combining personal with social information facilitates host defences and explains why cuckoos should be secretive. Sci Rep. 22/12 2016;6(1): 19872.

211 Langmore N. E., Feeney W. E., Crowe-­Riddell J., Luan H., Louwrens K. M., Cockburn A. Learned recognition of brood parasitic cuckoos in the superb fairy-wren Malurus cyaneus. Behav Ecol. 01/07/ 2012; 23(4): 798–805.

212 Campobello D., Sealy S. G., Welbergen J. A. Anti-brood Parasite Defences: The Role of Individual and Social Learning. В: Soler M, ed. Avian Brood Parasitism: Behaviour, Ecology, Evolution and Coevolution. Cham: Springer International Publishing; 2017. p. 421–36. (Fascinating Life Sciences). doi.org/10.1007/978–3–319–73138–4_23

Розділ 6 Зима близько

Після сезону розмноження на птахів чекають тяжкі випробування — міграції та зимівля. Ми не торкатимемося тут романтики далеких пташиних мандрів, бо це неосяжна тема, якій можна присвятити кілька книжок такого обсягу. Поговорімо краще про птахів, що залишаються тут зимувати, — справжніх патріотів України, а також про тих, хто в морози залітає до нас у гості.

Їжа, конкуренція й житлова криза — ось що час­то визначає, чи залишиться птах удома «тримати фортецю» до весни, чи рушить на південні «курорти», які для багатьох птахів — зовсім не відпочинок all inclusive.

Нелегкий вибір, залишатися чи відлітати, демонструють три види сов, які мешкають в Україні, кожен з яких обирає свій шлях. У Карпатах гніздує велична світло-сіра сова довгохвоста (Strix uralensis). Цей рідкісний вид, занесений до Червоної книги України, — універсальний хижак, який квартирує в дуплах. А дупло, як ми пам’ятаємо — це предмет постійного головного болю дуплогніздних птахів і причина житлової кризи в старих лісах. Особливо якщо йдеться про квартиру для птаха таких значних розмірів. Звісно, пара, що знайшла собі правильне дупло, нікуди від нього не полетить і лишиться на своїй території на всю зиму — навички мисливця «широкого профілю» їй це дозволять.

Сова вухата (Asio otus) — найпоширеніший з наших видів сов, має геть іншу вдачу. Вона не будує власних гнізд і не займає дупел, проте залюбки селиться в старих гніздах ворон сірих, граків і сорок. Звісно, таких домівок вистачає. Основна їжа сови вухатої взимку — полівки, а це доволі нестабільний корм, кількість якого змінюється з року в рік. Сові вухатій нема чого захищати, і, залишаючись на місці, вона ризикує потрапити в голодну халепу. Отже, сови вухаті або мігрують (популяції на півночі Євразії), або просто вештаються туди-сюди як поодинці, так і компаніями, аж до 20–40 особин. Час від часу в якомусь з містечок України любителям птахів щастить надибати колективну ночівлю вухатих сов і викласти фото у фейсбук. Совині гурти особливо поважають хвой­ні дерева та вічнозелені кущі, які люди часто використовують в озелененні — наприклад, «обкомівські» блакитні ялинки десь біля мерій, університетів та інших державних будівель.

А от мила невеличка сова сич волохатий так само харчується полівками, як і «вухастики», але мешкає в дефіцитних дуплах. Як тут бути? У північних європейських популяціях сича, де коливання чисельності полівок особливо сильні, аби зменшити конкуренцію за їжу взимку і зберегти за собою квартиру, самці залишаються зимувати, а молодь і самки відлітають геть213. У нас в Україні сич волохатий — рідкісна сова найбільш північних частин Полісся. Особисто мені довелося чути його тужливий мелодійний голос багато років тому у січні на засніженій території Поліського заповідника. Багато снігу, хвой­ні дерева, тиша, холод і совині обліки — ось основні прикмети зимової орнітологічної експедиції.

Мистецтво виживання, або Бути Джоном Маккейном

Колись давно, у пору мого навчання в університеті й напівголодного існування в ролі студента-­зоолога молодших курсів, у нашій компанії були доволі популярні походеньки з ночівлею в зимовий ліс. Окрім вихваляння своєю потужною зоологічною вдачею, я мала й практичну мету, бо писала курсову по совах, а в більшості їхніх видів основна шлюбна активність припадає на зиму чи березень. Це означало: зимовий ліс, темрява й страхітливі голоси совиних чоловіків у пошуках нареченої. І холодна ночівля в наметі.

Двадцять років тому для України ще була нормальною справжня зима. Великі засніжені лісові масиви під Києвом і заледенілі електрички, якими можна до них дістатися, були до наших послуг. У лісі для намету розчищався майданчик, на який вкладалися гілки хвой­них дерев. Облаштовувалося місце для багаття, яке згодом сніг, що танув від жару вогню, перетворював на болото. Уночі намет усередині обігрівали за допомогою газових балонів і рятувалися товстими «НАТОвськими» спальниками. Не дивно, що найкращий момент такої ночівлі наставав зранку, коли вона, власне, закінчувалася. Починався ранковий чай, сірі макарони в казанку й новий день.

Якщо звечора сніжило, то вранці по свіжій пороші дуже цікаво було читати сліди лісових мешканців. Квартальними просіками Дніпровсько-­Тетерівського мисливського господарства ходили і лишали великі розкопані в снігу харчові майданчики кабани, на узліссі обдирали молоду кору зай­ці, створювали свої ланцюжки з відбитків на снігу лисиці й миші. Я вчилася замальовувати сліди в блокнот і правильно вимірювати відстань у слідових доріжках. У зимовому лісі тварини переймалися, здається, тільки одним — переслідуванням, утечею та їжею. Ось тут ласка (Mustela nivalis) полювала на полівку, ось тут снідали насінням ясеня снігурі, а ось сова сіра (Strix aluco) пірнула за кимось у сніг — здається, не спіймала, комусь пощастило. Але, попри ці мовчазні сліди від драм і трагедій, зимовий засніжений ліс уранці — дуже тихе, казкове місце. Ранішню тишу потроху порушували лише тоненькі голоси синиць. Насамеред — гаїчок.

Синички-­сестрички

Серед галасливої команди українських синиць є дві скромняги — напрочуд схожі одна на одну гаїчка болотяна (Poecile palustris) і гаїчка-­пухляк (Poecile montanus). Темні шапочки, вохристий колір спинки, чорна пляма на горлі — навіть досвідчені любителі птахів плутають їх. І тут знову на допомогу приходять голоси. Так само, як дрозди в співочому хорі для мене поділяються на «сумних» і «веселих», у гаїчки-­пухляка пісенька «ті-ті-т-ті» здається сумною, а в гаїчки болотяної дзвінкі «тся-тся-тся-тся», «цві-цві-цві-цвіі», «тся-ча-ча-ча» звучать весело й нахабно (див. посилання). У гніздовий період самі пташки та їхні голоси губляться на тлі зеленого листя й гучніших родичів. А от узимку птахів доволі легко побачити і в багатовидових зграях, і наодинці. Гаїчка болотяна полюбляє листяні ліси та лісосмуги й часто збирає харч на вологій землі чи біля коренів дерев, а от пухляк часто тримається змішаних лісів та лісопарків і не любить спускатися на землю.