228 Greig-­Smith P. W. Bullfinches and ash trees. J Chem Ecol. 01/10/ 1988; 14(10): 1889–903.

229 Krasylenko Y., Sosnovsky Y., Atamas N., Popov G., Leonenko V., Janošíková K., Sytschak N., Rydlo K., Sytnyk D. The European mistletoe (Viscum album L.): distribution, host range, biotic interactions, and management worldwide with special emphasis on Ukraine. Botany 98(9). 2020. cdnsciencepub.com/doi/abs/10.1139/cjb-2020–0037

230 Snow B. K., Snow D. W. Long-term defence of fruit by Mistle Thrushes Turdus viscivorus. Ibis. 1984; 126(1): 39–49.

231 Rohwer F. C., Anderson M. G. Female-­Biased Philopatry, Mono­gamy, and the Timing of Pair Formation in Migratory Waterfowl. В: Johnston R. F., ed. Current Ornithology. Boston, MA: Springer US; 1988 187–221. (Current Ornithology). doi.org/10.1007/978–1–4615–6787–5_4

232 Bluhm C. K. Temporal Patterns of Pair Formation and Reproduction in Annual Cycles and Associated Endocrinology in Waterfowl. In: Johnston R. F. (eds) Current Ornithology. Current Ornithology, vol 5. Springer, Boston, 1988. doi.org/10.1007/978–1–4615–6787–5_3.

233 Lombardo M. P., Romagnano L. C., Stouffer P. C., Hoffenberg A. S., Power H. W. The Use of Nest Boxes as Night Roosts during the Nonbreeding Season by European Starlings in New Jersey. The Condor. 1989; 91(3): 744–7.

234 Lemmon D., Withiam M. L., Barkan C. P.L. Mate Protection and Winter Pair-­Bonds in Black-­Capped Chickadees. The Condor. 1997; 99(2): 424–33.

235 Meijer T., Drent R. Re-examination of the capital and income dichotomy in breeding birds. Ibis. 1999; 141(3): 399–414.

236 Penguins that found sanctuary in a minefield may be threatened by demining campaign | CBC Radio. CBC. 2017 cbc.ca/radio/day6/episode-338-breweries-get-creative-­trump-impeach-o-meter-­canada-in-cartoons-­minefield-penguins-and-more-1.4119763/penguins-that-found-­sanctuary-in-a-minefield-may-be-threatened-by-demining-­campaign-1.4119775

237 Chile rejects iron mine to protect penguins. BBC News. 21/08/ 2017 bbc.com/news/world-­latin-america-41007462

Розділ 7 Птахи і ті, хто їх любить

У 1997 році тоді ще не дуже відомий дослідник пташиного інтелекту, Луїс Лефевр, увів у зоологічний обіг поняття «пташиний IQ»238. Праця, у якій уперше була побудована «шкала пташиного інтелекту», зробила Лефевра відомим знавцем пташиної когнітивістики, справила неабиякий вплив на галузь вивчення «розумної поведінки» і загалом була процитована 356 разів (для вузької сфери зоології — дуже багато). Висновки цієї знаменитої роботи цитує кожен популяризатор, коли розповідає, що найрозумніші зі птахів — воронові й папуги. Як же Лефевр отримав дані й дійшов своїх визначних висновків?

Він прийняв за міру пташиного інтелекту здатність птахів до опанування абсолютно нових, нетипових навичок здобуття корму. Ось тільки деякі з прикладів у його статті: горобці хатні вибирають розчавлених комах з решіток автомобільних радіаторів; сорока викопує та їсть картоплю; круки єднаються з мартинами для скоординованого полювання на рибу на мілинах; зграя мартинів сріб­лястих «посадила» дорослу чаплю в море, вбила її у воді та з’їла. Загалом дослідник проаналізував 5900 коротких повідомлень про дивну, незвичайну та цікаву харчову поведінку різних птахів, що були надруковані у дев’яти «пташиних» журналах США та Європи. Більшість із цих журналів приймають спостереження та повідомлення від любителів птахів та аматорів. І більшість з проаналізованих Лефевром повідомлень була саме від них.

Так, добирав він дуже ретельно, разом для аналізу залишилося 322 спостереження. Але факт у тому, що класична знакова для галузі орнітологічна робота була виконана на основі даних любителів птахів і звичайного птахоспоглядання. Бо в далекому 1997 році, за відсутності глобального інтернету й соц­мереж, армія любителів пташок у своїх журналах не лінувалася писати та обмінюватися курйозними спостереженнями про те, як канюк королівський (Buteo regalis) прилітав на звуки пострілів, аби поласувати вбитими фермером луговими собачками.

Сучасну орнітологію неможливо уявити без праці та любові тисяч аматорів, любителів, спостерігачів птахів. Але ще якихось шість-сім років тому я притрушувала голову попелом і жалілася в компанії колег: «Де наші любителі, бердвочери та спостерігачі? Іноземні колеги отримують унікальні дані, допомогу й підтримку від цих прекрасних людей, а як же ми? Можливо, українському громадянину не цікава наука, бо йому здається, що вона, як снігова людина, — всі знають, що існує, але ніхто не бачив, — але ж птахи точно є!».

Але я щаслива людина. За ці роки мені випало побачити справжнє диво — народження, ніби з попелу чарівного Фенікса, українського бердвочінгу, тобто птахоспоглядання. І тому, коли у 2018 році мене запросили стати спікером десятої української конференції «TEDxKyiv: Спадок майбутнього» (див. посилання), я вже знала, про що говоритиму — про птахів, любов до них та армію посланців дикої природи у наших глобалізованих та урбанізованих нетрях — бердвочерів.

Побачити і почути

Хто такий бердвочер? Це спеціальна людина, обвішана біноклями, оптичними трубами й довгофокусними об’єктивами, яка кожні вихідні зустрічає десь у полі, а в кожну відпустку прямує літаком до тропічного лісу? Це людина, яка впізнає в обличчя та за голосом усіх-усіх птахів і лишень мріє побачити нового «лайфера» — новий для себе вид птаха, який можна з гордістю занести до спеціальної таблички? Чи, можливо, це людина, яка бере участь у великих наукових програмах, заповнюючи своїми спостереженнями рядки анкет і великих баз даних, з яких потім науковці дізнаються про злети та падіння чисельності різних видів?

Усі ці люди, безумовно, є бердвочерами й носіями прекрасної культури споглядання та дослідження птахів. Але головне, що робить людину берд­вочером, — це цікавість до птахів і здатність чи принаймні бажання бачити.

Усі люблять природу

У 2009–2010 роках у Франції вчені провели цікавий експеримент. Париж — високоурбанізоване місто, і зелених зон там небагато. Дослідники обрали 14 невеликих паризьких парків і дослідили, які квітучі рослини, метелики та птахи в них мешкали і як багато. Далі вони влаштували опитування місцевих мешканців, які регулярно відвідували парки: як високо вони оцінюють біорізноманіття, чи вистачає, на їхній погляд, у парку квітів, метеликів і птахів. Усі опитані зазначили, що квіти та птахи — це прекрасно, і вони воліли би бачити такого більше.

У наступній частині експерименту у 14 парках Парижа закипіла робота — садівники під керівництвом учених посадили багаторічні квіти, спеціальні рослини для приваблення метеликів-­запилювачів, повісили домівки для птахів. Нововведення тваринам були до вподоби — біорізноманіття парків справді зросло, рослини прижилися, з’явилося більше видів метеликів і птахів. І тоді вчені знову взялися до опитування місцевих мешканців. Аж з’ясувалося, що переважна їх кількість жодних змін не помітила. Лише та група, яка в межах експерименту шляхом спеціальної реклами була поінформована про заходи, стверджувала: «Таки так! Квітів, метеликів і птахів побільшало!». Проте решта вказала, що жодних змін не відбулося239.

Це дослідження — одне з багатьох, які красномовно свідчать, що любити природу і помічати її — речі хоч і пов’язані, але трохи різні. Помандруймо з Парижа до Шеффілду (Англія), його прекрасних великих парків, ботанічних садів, пасторальної сільської місцевості, лісів і мальовничих ландшафтів — разом 945 зелених зон, які потрапили на око дослідникам. Британські вчені запропонували великій кількості англійців за допомогою айфонів і трекеру настрою позначати суб’єктивний настрій і самопочуття під час прогулянок у цих парках та зелених зонах.

Звісно, що до цього дослідники досконально вивчили рівень різноманіття в зелених місцинах, передусім кількість птахів, комах, дерев і квітів — того, що люди помічають найбільше. Виявилося, справді: настрій у людей достовірно покращився в місцях, де було більше птахів чи квітів. Але цікаво також те, що люди вказували на більше задоволення і в місцях, де вони вважали, що біорізноманіття набагато вище, хоча насправді це могло бути і не так240.