Цікаво, що у пінгвінів, які мешкають набагато північніше, у теплішому кліматі, наприклад, пінгвінів магеланських (Spheniscus magellanicus) на узбережжі Південної Америки та Фолклендських островах, самці та самки теж висиджують 10–15-денні зміни кожен, поки інший член пари годується. Порівняно з непривітними островами Антарктичного континенту, тут просто райські умови. Своє друге яйце самки пінгвінів магеланських відкладають у нори чи під кущики рослинності за температури близько 20 °С. Ані сніг, ані вітер батькам та їхній малечі тут не загрожують. У пінгвінів Фолклендських островів інші проблеми. Вони живуть у буквальному сенсі на мінних полях. Точніше, жили.

Мінні поля залишилися у великих кількостях на Фолклендських островах ще з часів британсько-­аргентинської війни у 1982 році. Перше, що зробили аргентинські війська, захопивши острови, — це замінували великі території і зокрема стратегічну ділянку для висадки можливого десанту — величезну мілководну бухту Йорк просто поруч з аеропортом і столицею островів містом Стенлі. Бухта Йорк відома своїми дивовижними пляжами, оточеними високими піщаними дюнами. Через мінні поля вона, як і решта територій, стала недоступною для місцевих мешканців. Але не для пінгвінів. За багато років рухливі дюни поховали в товщі піску міни, а пінгвінам залишилися величезні огороджені території, на які десятиліттями не ступала нога людини. Крім того, пінгвіни магеланські та пінгвіни-­шкіпери (Pygoscelis papua) занадто легкі, і на них не спрацьовують піхотні та протитанкові міни, які теж використовували під час війни. Заміновані огороджені дюни стали прихист­ком для тисяч пінгвінячих родин цих двох видів.

Згідно з Оттавською протимінною конвенцією, Британія була зобов’язана розмінувати всі території, на яких залишалися її міни, до 2009 року. Але на Фолклендах цей процес відтермінували через потребу нагальнішого розміновування в Камбоджі. Розмінування островів стартувало у 2009-му, а у сезон 2016–2017 років почалася так звана п’ята фаза розмінування, яка дісталася, врешті, помешкань пінгвінів.

Отут і почали звучати голоси деяких активістів, захисників природи та чиновників, що, можливо, міни — це не так уже й погано. Місцеві мешканці звикли до них і до пінгвінів, яких ці міни захищали. Жодна людина з моменту війни не підірвалася на територіях навколо бухти Йорк, а популяція двох видів пінгвінів у замінованій заповідній зоні процвітала. Для розмінування саме в бухті передбачалося використання великих броньованих бульдозерів — адже міни в рухливих дюнах зміс­тилися і опинилися глибоко під піском. Роботи планувалися небезпечні, пов’язані з просіюванням великої кількості ґрунту на значній глибині, а отже, такі, що загрожували сплюндрувати місцевий ландшафт і зруйнувати пінгвінячі домівки236. Крім того, бухта Йорк — це землі громади, тож там можна вільно випасати худобу, вигулювати собак і натовпи туристів з круїзних лайнерів, які швартуються в порту столиці за десять хвилин їзди від пінгвінячих колоній.

На жаль чи на щастя, але коли Британія у 1998 ро­ці приєдналася до Оттавської конвенції, думкою пінгвінів і місцевих мешканців не дуже цікавились і опції «не розміновувати» не існувало.

Пінгвіни магеланські доволі адаптивні, але їм потрібен плаский ландшафт і можливість створювати щось типу нір для гніздування. Навесні, у березні-­квітні, після закінчення сезону розмноження, вони починають мігрувати вздовж узбережжя Південної Америки на північ до берегів Бразилії та Перу. Всі роботи щодо розмінування планувалося проводити тоді, коли пінгвіни будуть відсутні. І вони були достроково завершені в листопаді 2020 року. Вперше з часів війни, через 45 років, бухти Йорк змогли дістатися місцеві мешканці і прогулятися прекрасними білими пляжами, якими до того володіли винятково пінгвіни та морські птахи. У бухті Йорк було влаштоване урочисте святкування. Тепер головне — це правильний довготривалий менеджмент цих територій і збереження парканів навколо тих ділянок, де міни більше не захищають рідкісних птахів.

Як зреагують пінгвіни, які повернуться з міграцій додому, на новий статус територій, що до цього десятиліттями належали тільки їм, ми дізнаємося найближчим часом (див. посилання).

* * *

На щастя, взаємодія пінгвінів і людей — це не тільки заміновані пляжі й розлита в океані на шляху мігруючих птахів нафта. Наприклад, колонії рідкісного пінгвіна Гумбольдта (Spheniscus humboldti) і створений заради них заповідник захистили морські екосистеми Чилі від мільярдного проєкту будівництва порту й шахти для видобутку залізної руди237. Але наші стосунки з птахами — це не лише війна за території й відчайдушні спроби захистити природу від видобутку ресурсів чи зведення чергової київської висотки на місці екопарку. Є дуже багато того, що птахи можуть дати людині, крім м’яса в казанок чи пір’я для подушки.

Про людей, щиро закоханих у птахів, про людей, яких любов до птахів виштовхнула з темряви й допомогла жити далі, про людей, які присвятили своє життя птахам, і про тих, хто просто щовихідних бере бінокль і виходить на околицю міста привітатися з птахами, — про всіх цих шалених, прекрасних і надихаючих людей — наступний розділ. Хлопці й дівчата — бердвочери, птахолюби й птахоспоглядачі, це про вас і для вас! Сподіваюся, вам сподобається. Ви найкращі, і нехай вас стає дедалі більше. І хай живуть птахи!

213 Lundberg A. Residency, migration and a compromise: Adaptations to nest-site scarcity and food specialization in three fennoscandian owl species. Oecologia. 01/08/ 1979;41(3): 273–81.

214 Jonsson L. Winter Birds. Bloomsbury Natural History; 2018.

215 Mammen D. L., Nowicki S. Individual differences and within-­flock convergence in chickadee calls. Behav Ecol Sociobiol. 01/10/ 1981; 9(3): 179–86.

216 Krams I. Seeing without being seen: A removal experiment with mixed flocks of Willow and Crested Tits Parus montanus and cristatus. Ibis. 27/06/ 2001; 143: 476–81.

217 Suhonen J., Halonen M., Mappes T. Predation Risk and the Organization of the Parus Guild. Oikos. 01/01/1993; 66: 94–100.

218 Egalitarian mixed-­species bird groups enhance winter survival of subordinate group members but only in high-quality forests | Scientific Reports. nature.com/articles/s41598–020–60144-w

219 Suhonen J., Halonen M., Mappes T., Korpimäki E. Interspecific competition limits larders of pygmy owls Glaucidium passerinum. J Avian Biol. 2007; 38(5): 630–4.

220 Sherry D. F. Food Storing in the Paridae. Wilson Bull. 1989; 101(2): 289–304.

221 Krebs J. R., Clayton N. S., Healy S. D., Cristol D. A., Patel S. N., Jolliffe A. R. The ecology of the avian brain: food-storing memory and the hippocampus. Ibis. 1996; 138(1): 34–46.

222 Полуда А. М. О миграционном статусе некоторых воробьинообразных птиц (Passeriformes) фауны Украины// Бранта: Сборник научных трудов Азово-­Черноморской орнитологической станции. — 2017. — Вып. 20. — С. 131–153.

223 Hogstad O. Social behaviour in the non-breeding season in Great Tits Parus major and Willow Tits Poecile montanus: Differences in juvenile birds’ route to territorial ownership, and pair-bond stability and mate protection in adults. Ornis Nor. 21/05/ 2015; 38: 1.

224 Brotons L. Winter ecology of tits (Paridae) in boreal and subalpine forests: social organisation and the role of food hoarding. PhD Thesis, 1999: 130.

225 Бескаравайный М. М. Птицы Крымского полуострова. — Симферополь: Бизнес-­Информ, 2012.

226 Fox A., Kobro S., Lehikoinen A., Lyngs P., Väisänen R. Northern Bullfinch Pyrrhula p. pyrrhula irruptive behaviour linked to rowanberry Sorbus aucuparia abundance. Ornis Fenn. 01/01/ 2009; 86.

227 Kanerva A.-M., Hokkanen T., Lehikoinen A., Norrdahl K., Suhonen J. The impact of tree crops and temperature on the timing of frugivorous bird migration. Oecologia. 01/08/ 2020; 193.